Ярослав Білий

ОУН: від минулого до майбутнього

Доповідь на ХІІІ Великому Зборі ОУН

(Доповідь на ХІІІ Великому Зборі ОУН)

ОУН, як кожне живе творіння людської думки, розвивається з часом, зі зміною обставин і зі зміною суспільства. Немає сумніву, що для ефективної діяльності Організації потрібно вносити корективи у її структуру, Устрій, суспільну технологію дії. Одначе, вносячи зміни, потрібно бачити ту межу, за якою Організація перестане бути тою ОУН, яку творили засновники, а стане чимось іншим. Процес створення ОУН — це реакція української нації на смертельну загрозу своєму існуванню. Достатньо оцінити історичні обставини в час її створення, щоб зрозуміти, що національний організм повинен був шукати шляхи і засоби порятунку національної спільноти від брутального геноциду та асиміляції. Історичні обставини в значній (якщо не вирішальній) мірі визначили структуру, ідеологію та механізми діяльності ОУН.

Ці історичні обставини були такими, що творці ОУН не могли протиставити ворогу співмірної армії; не могли найняти збройних формувань зі сторони, ба більше, навіть якби вдалося зібрати поважне військо з добровольців, то не було достатніх коштів, щоби його озброїти. Ці обставини кидали окремих українських політиків в обійми ідеї, буцімто незалежність можна здобути руками зацікавленої держави, Імовірно, творців ОУН відштовхував від цієї позиції досвід “допомоги” Пілсудського Петлюрі. Чи так, чи інакше, але вони вимушені були знайти ті ресурси, якими завдання можна було виконати самотужки, хай не негайно, але в історично осяжному майбутньому.

ОУН від заснування грала в політиці у свою суверенну гру, маючи зрозумілу для себе і виразну мету, маючи чіткі плани розбудови власних ресурсів, до того ж, таких ресурсів, які ніхто не міг перехопити. Ці ресурси – це були ідейно вироблені люди, яких спочатку підбирали за певною технологією, а потім вишколювали теж за власними програмами. Всі інші ресурси, які коли-небудь мала ОУН, були похідні від кадрового потенціалу. Рахунки в банках можна заблокувати, нерухомість – конфіскувати, політичних тушок – перекупити, але людей, які живуть з місією, можна тільки знищити. І це не завжди вирішує проблему: Бандеру знищили, Шухевича знищили, а проблему це вирішило? В кадровому сенсі ідейний людський ресурс, як база, на якій будується Організація – це головна межа, яка відділяє ОУН від не-ОУН. Буде цей ресурс – Організація не загине навіть в умовах ГУЛАГу. Люди, запалені ідеєю, з часом знайдуть і кошти, розбудують політичні впливи, а от що буде, коли починати від матеріального – ми бачимо на прикладі українського парламенту часів Незалежності.

Таким чином, якщо будувати політику майбутнього в полі існування Організації, то головне питання – як знайти кандидатів до цього головного ресурсу, і як їх виробити на фахових, незламних борців за українську справу. Тут, знову ж, можемо скористатися підказкою творців ОУН, пристосувавши її до сучасних умов. Історично оунівська технологія підбору кадрів починається з саботажної акції, яка була відповіддю ОУН на прийнятий сеймом закон про нову колонізацію українських земель. Провід ОУН санкціонував акцію в червні 1930 року на пропозицію “Імпірика” і “Практика” (ймовірно С. Охрімовича та І. Габрусевича). До виконання акції залучалося юнацтво, участь в ній на практиці дозволяла побачити, придатна людина для Організації, чи ні. Так, поліція проводила узасаднені та превентивні арешти, била й намагалася вербувати заарештованих, але поведінка людей дозволяла зробити висновок – будуть вони боротись за Україну, коли запахне порохом, чи сховаються в кущі. Ті, хто пройшов випробування саботажною акцією, склали кістяк першої мережі ОУН в Краї. Після смерті Охрімовича технологію взяв на озброєння Бандера, і якщо ми подивимося план акцій Крайової Екзекутиви, запропонований ним Проводові під час затвердження його Крайовим провідником, то всі вони ставили виконавців перед випробуванням, а не імітацією діяльності. У свою чергу, організатори акцій не боялися своєї міри відповідальності, не займалися імітацією, вели себе під час арештів і судів достойно, тому підібране в акціях членство було готове іти за ними в нові бої за Україну.

Отож, що стосується підбору кадрів, то все просто, треба лише бачити нові фронти боїв та не уникати їх. Приміром, акція “Відсічі” проти депутатів, які голосували за закон Ківалова-Колісніченка, побудована зовсім так само, як саботажна, і студентів, які розклеювали листівки на захист української мови та не зламалися в міліцейських відділках, ми маємо оцінювати тою самою міркою, що й юнаків, які намагались саботувати закон про колонізацію українських земель… Будуть ще інші шанси, і треба до них бути готовим, самим творити обставини. Життя саме підказує напрямки боротьби, треба лише її не уникати. Від початку призначення міністром Табачника є актуальною “шкільна акція” Бандери – її лише треба пристосувати до нових умов і запустити в зручний час.

Друга призабута оунівська технологія – це система вишколів. Хоча є вишкільні табори, і в них проводяться змагання і гутірки, це ближче до радянської системи політінформацій, ніж до автентичної оунівської вишкільної системи, яка створила Бандеру, Шухевича, Кука та сотні інших людей, які стали легендою. Вишкільна система ОУН від своїх основ – це коли член Організації, який займає певне становище, а, значить, має певний досвід роботи в цьому напрямку, укладає своєрідний правильник свого досвіду, своє бачення майбутньої роботи, звіряє його з такими ж правильниками друзів, і на підставі цього колективного досвіду вчить тих, хто працює на інших ділянках боротьби. Сл. п. Петро Дужий так описував вишколи в Кракові у 1939-41 рр.: “Шухевич з командою (Гасин, Грицай і др.) вели військовий вишкіл. Вони читали нам лекції, а потім ми здавали їм екзамени. Бандера, який був безумовним лідером, теж слухав лекції, і теж здавав екзамени. Конспірацію читав Кук, і йому теж здавали екзамени. Знижки на провідне становище на екзаменах не було, навпаки – якщо ти провідник, то ціна твого незнання вища, і тому ні Бандера, ні Шухевич не ремствували на переекзаменовки в Кука.”

З огляду часу можна сказати, що оунівська система вишколів створила унікальність видатних діячів визвольної боротьби. Вишкіл творив члена Організації, готового приймати рішення кожного разу, коли доля України у великому, чи малому, залежала від нього, і розуміти, як саме ця доля від людини залежить. Вишкіл давав провідникам нове бачення справи, якій вони віддають життя, бо одна річ, це виконувати якусь організаційну функцію, а інша – це осмислити її так, щоб написати вишкільний курс і навчити інших. Врешті, вишкіл давав провідникам ширше бачення фронту боротьби та дозволяв краще зрозуміти можливості тої суспільної зброї, яку вони мали в руках, піднятися вище діяльності свого сектора.

На початку 90-х, незважаючи на наявність в рядах ОУН такого цінного організатора вишкільного процесу, як Бескид, вишкільні традиції були занехаяні. Перемогла партійна думка, що фахівця завжди можна найняти, а крім того, якщо є держава, то нехай вона дає людям знання, а ми будемо цю державу змінювати, і результат буде той самий. Треба було Табачника, щоб зрозуміти – держава не завжди буде вчити того, чого ми хочемо.

Поза тим, на думку доповідача, для орденської системи масове використання найнятих фахівців неприйнятне, воно суперечить самій структурі місійного ордену і неодмінно його зруйнує. Уявімо собі, що Бандера, Стецько, Лебідь і Кук, готуючи Похідні групи до проголошення Держави в теренах, обговорюють, скільки найманців потрібно додати Климишину? Або ж Шухевича і Гасина, які виробляють тарифну сітку платні для найманців у “Нахтіґаль” (адже армію повинні будувати фахівці, чи не так?) Ставка на найманих фахівців – це політика майбутніх майданарбайтерів і “тушок”, а не орденська місійна політика, ці дві речі несумісні, робота на ідею за гроші врешті підірве ідейність ордену. В ОУН давно була вироблена система, коли за повну чи часткову зайнятість людині платилося, але це не була система найму на роботу людини зі сторони, а відшкодування членові ордену того зарібку, який він міг отримати, працюючи в звичайного роботодавця. Спочатку – ідейно випробувана і вироблена людина, а вже потім – вирішення питання, чи ця людина потрібна Організації на місці, де є повна зайнятість. Саме для ідейної цілісності ордену ОУН була потрібна власна вишкільна система. І без цієї системи ОУН здеградує, бо однієї віри (яка є першоосновою ордену) для досягнення місії недостатньо.

ОУН була єдиною українською політичною силою минулого століття, яка усвідомлювала, що історичний процес національної боротьби ніколи не завершується, що кожна перемога чи поразка є початком наступного етапу боротьби. ОУН вирізняло те, що вона будувала свою політику не на підлаштовуванні під обставини, а творила ці обставини сама. Організація витворила свій механізм творення обставин, з допомогою осі “ідея – людина – дія”. Людина є центральною ланкою цього механізму для всіх часів та історичних умов. Нам не подобаються сьогоднішні історичні обставини в Україні, але як завжди, їх можуть змінити лише ідейні та дієві люди. Такі люди в Україні є, і коли вони боротимуться не як партизани, а як частина дисциплінованої, ідейної та вишколеної структури, неодмінно настануть інші обставини. І буде інша Україна.

Слава Україні!

Published on 20 August 2013