Микола Посівнич

Григорій Мацейко – “Гонта”: до століття з дня народження

Українська національно-свідома молодь 1930-х років вважала чин Григорія Мацейка героїчним, але його прізвище довший час замовчувалося.

Українська національно-свідома молодь 1930-х років вважала чин Григорія Мацейка героїчним, але його прізвище довший час замовчувалося. Знали його під псевдом “Володимир Ольшанський”. Однак дотепер подвиг Мацейка, як і багатьох інших, не отримав загального визнання, на яке заслуговує в незалежній державі, за яку вони боролися.

Відомий бойовик ОУН Григорій Мацейко – “Ґонта”, син Івана і Агафії, народився 7.08.1913 р. в смт. Щирець Пустомитівського р-ну Львівської обл. Виховувався в національно-патріотичному дусі. Закінчив місцеву семикласну народну школу. У 1929 р. переїхав до Львова, де мешкав у тітки Ганни та її чоловіка Євгена Чучмана на вул. Театинська, 5 (суч. Максима Кривоноса). Навчався три роки в ремісничій школі і водночас працював за фахом у літографічному підприємстві (друкарні) “Унія”. Тоді ж став членом молодіжного руханково-пожежного товариства “Луг”.

16 червня 1931 р. випадково допоміг поліції на вулиці Львова зловити бойовика ОУН Івана Мицика. Став дійсним членом ОУН на початку 1932 р. Заарештований поліцією за розповсюдження націоналістичних листівок і гасел (жовтень 1933 – 15.02.1934). Під керівництвом Ярослава Старуха разом з Павлом Музикою були організаторами націоналістичного робітничого руху у м. Львові. В 1933 р. стає членом спецбоївки Проводу ОУН на ЗУЗ на чолі з Євгеном Качмарським. Зголосився виконати будь-який замах, щоб спокутувати провину щодо І. Мицика.

Одним із найгучніших виступів ОУН, який репрезентував її позицію щодо Польщі, був вдалий атентат на міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. За даними польських спецслужб, рішення про ліквідацію Пєрацького, винного у проведенні пацифікації, було прийнято в грудні 1930 р. в Празі на нараді Проводу ОУН. За наказом Крайового провідника ОУН С. Бандери замах виконав Г. Мацейко 15 червня 1934 р. на вул. Фуксаля, 3 у Варшаві, декілька разів вистріливши в нього з револьвера. Тоді ж виїхав до Любліна, переховувався у Львові, потім в Карпатах перейшов польсько-чеський кордон. В серпні 1934 р. мешкав у братів Климпушів у с. Ясіня на Закарпатті.

Згодом із Чехословаччини переїхав до Франції, звідки емігрував до Аргентини з литовським паспортом на прізвище Петра Книша. З 1935 р. постійно мешкав у місті Ланус поблизу Буенос-Айреса. Працював висотним будівельником. За організаційним наказом не брав активної участі в українському суспільно-політичному житті. Одружився з місцевою українкою, виховав двох дітей у національних традиціях, брав участь в роботі місцевого культурного осередку.

На початку 1960-х років почав часто хворіти. Помер 13 (за іншими даними 11) серпня 1966 р. в м. Буенос-Айрес. Похований на місцевому цвинтарі.

Будучи простим юнаком, він не філософствував над високими політичними матеріями, а прагнув чесно і до кінця виконати свій обов’язок щодо поневоленої окупантами Батьківщини. Вкрай важливо, щоб його подвиг пам’ятали нащадки й вшанували, поряд із сотнями тисяч інших, як одного з визначних борців за волю і незалежність України.

Published on 7 August 2013