Віктор РОГ

Ідеаліст

Після прочитання матеріалу про Петра Кізка («Шлях Перемоги» № 25 (3078) 26 червня 2013 р.) Роман Коваль запропонував і далі знайомити наших читачів з людьми, котрі в попередні роки творили нашу газету.

Після прочитання матеріалу про Петра Кізка («Шлях Перемоги» № 25 (3078) 26 червня 2013 р.) Роман Коваль запропонував і далі знайомити наших читачів з людьми, котрі в попередні роки творили нашу газету. Ця ідея впала на добрий ґрунт і видалася нам доречною, зокрема фактично напередодні 60-річчя виходу першого числа «Шляху Перемоги» в лютому 1954-го.

Сьогодні згадаємо невтомного дослідника історії та ідеології націоналістичного руху, полум’яного публіциста, в свій час редактора нашого часопису та ряду інших видань Анатоля Бедрія.

В середині 90-х я мав нагоду переписуватися з ним, на той час будучи керівником СУМ «Сумщина» та редактором її пресового органу «Гроно». Пан Анатолій з далекої Канади підтримував нас добрими порадами і цікавими історичними матеріалами. Гортаю підшивку газети: «Завважую, що тепер в Україні змішують і зрівнюють поняття «націоналізм» і «патріотизм». Патріотом є добрий український учитель, український мистець – творець культурних національних цінностей, добра українська матір, український учений, лікар – рятівник дітей, заражених чорнобильською радіацією, харитативний діяч тощо. Але всі вони ще не є українськими націоналістами.

Націоналістом уважаю ту особу, яка всеціло жертвує себе для праці на добро цілої нації, зокрема коли нація не є справді суверенною (як є тепер в Україні), будучи свідомою, що може бути загрожене її життя, включно зі смертю.

Прикладами націоналістів є Микола Міхновський, Євген Коновалець, Степан Бандера, Роман Шухевич, Михайло Сорока, Юрій Липа, д-р Володимир Горбовий і десятки тисяч безкомпромісових борців за УССД у минулому і в сучасності…» («Гроно» № 1 (66), 1996 р.)

«Дорогий друже Вікторе!

…коли вами керований СУМ став «кісткою поперек горла» антиукраїнським силам, це нормальна річ: росте національна сила, і то зауважує ворожа сила. Безсилих ігнорують, з них покпиваються вороги. До певної міри це відноситься до тих «націоналістів», які лише голосять націоналізм, але його не реалізують, не борються за націоналістичні цілі. Це націоналістичні пацифісти, декламатори, які «воюють» резолюціями і заявками. Київські владоносці таких «націоналістів» серйозно не беруть, хоч і їх бажали б позбутися.

Зрозуміло, що «спостерігається певний занепад», бо молодь прагне ідеалізму, шляхетних провідників, великих візій, динамічних чинів. А якщо всього цього немає, то молодь не бачить, за що має боротися. Страшний наш ворог – це статика, застій, стагнація. Тоді не бувають взнеслі чини, немає динаміки…

Вся важка індустрія працює на збагачення олігархії, себто малого кола червоних директорів і адміністрації, як також на збагачення Росії. Науковий світ в Україні незмінно опанований кадрами, вишколеними за Сталіна-Хрущова-Брєжнєва-Андропова, себто людьми з малоросійським комплексом і великоросійським світоглядом. І органи держбезпеки під контролем таких самих російських органів. Тому найактуальнішим кличем мусить бути: «Збудись, Україно!» Для людей, які турбуються долею української нації, головним кличем мусить бути: «За вирощення нової революційно-націоналістичної провідної верстви нації!»

Наразі всім членам СУМ «Сумщина» бажаю многих успіхів на шляху до «Україна понад усе!» («Гроно» №3 (68) 1996 р.).

Це був останній лист з досить жвавої моєї переписки з паном Анатолієм. У відповідь на мого наступного листа його дружина пані Тетяна наприкінці року відписала, що її дорогий чоловік більше не живе.

Анатоль Бедрій «Антей» народився в Тернополі 4 травня 1931 року, в сім'ї Євгена і Стефанії (з Майківських) Бедріїв. Воєнна хуртовина закинула родину в Західну Німеччину, звідки в кінці 1940-х років вона емігрувала до США.

Вищу освіту Анатоль здобув в американських університетах Сіттон Голл і Колумбійському та в Українському Вільному Університеті.

З юних літ включився у громадську і політичну діяльність, будучи співзасновником і провідним активістом у Товаристві Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського, Спілці Української Молоді Америки.

В громадських організаціях був діячем Організації Оборони Чотирьох Свобід України, Українського Конгресового Комітету Америки, а переїхавши у 1977 р. до Канади, включився у діяльність Організацій Українського Визвольного (Державницького) Фронту Канади, займаючи у свій час пост головного редактора тижневика «Гомін України».

Як досвідчений виховник з великим політичним та історичним знанням української та міжнародної проблематики, був ініціатором і часто запрошувався на виховно-вишкільні імпрези, які були організовані для української молоді у США, Канаді, країнах Західної Європи, а пізніше – в Україні.

Свою політичну активність на міжнародних форумах проявляв у діяльності Антибольшевицького Блоку Народів.

«В рядах Організації Українських Націоналістів, членом якої був від юнацьких літ, совісно і віддано сповняв свої обов'язки, що включали у свій час відповідальні пости керівника Сектора ідеології у Проводі ОУН, голови Комісії підготовки Великих Зборів ОУН, головного редактора органу ОУН «Шлях Перемоги» і довголітнім членом редакційної колегії «Визвольного Шляху».

Був членом відновленого Українського Державного Правління, що мало свій початок пам'ятного 30 червня 1941 р. у Львові.

Поруч з його діловими постами в ОУН і в зорганізованому українському житті, здібності Анатоля Бедрія проявилися у його діяльності публіциста, визначного знавця-дослідника ідеології українського націоналізму, історії ОУН, історії епохи визвольної боротьби ОУН-УПА та творчості Дмитра Донцова. Своє енциклопедичне знання цієї унікальної сторінки історії української нації Анатоль Бедрій залишив у своїй багатій публіцистичній спадщині як співпрацівник видань «Шлях Перемоги», «Визвольний Шлях», «Гомін України», «Національна Трибуна», «Українська Думка», «Вісник ООЧСУ», «Юкрейнієн Ревю», «Юкрейнієн Квортерлі», «АБН Корреспонденс», у різних виданнях в Україні; у своїх численних монографіях, документальних збірниках, брошурах, у цінному архіві та бібліотеці визвольної боротьби ОУН-УПА.

Багато його творчих планів перервала передчасна смерть», – зазначалося в некролозі Проводу ОУН.

Анатоль Бедрій був ідеалістом у повному розумінні того слова, а в своєму щоденному житті дотримувався засад українського християнства та українського націоналізму, присвятивши його ідеї визволення своєї нації, а з постанням незалежної України – питанню її перетворення в національну державу українського народу.

Published on 22 July 2013