Ігор ДЕБЕНКО

Диктатура "бєспрєдєлу"

Охрестивши Віктора Януковича "диктатором", австрійська Heute, можливо й несвідомо, нехай навіть дещо конфузно - утім аж ніяк небезпідставно вжила щодо українського очільника тавро

Охрестивши Віктора Януковича "диктатором", австрійська Heute, можливо й несвідомо, нехай навіть дещо конфузно - утім аж ніяк небезпідставно вжила щодо українського очільника тавро, що його той, всупереч цілеспрямованим крокам протягом усіх років власного перебування на посаді, ретельно намагався уникнути в означенні представниками Заходу.

Симптоматично страждаючи численними фобіями минулого, вперто закручуючи гайки в гонитві за самозбагаченням й максимально дистанціюючись від пересічного українця, чути проблеми котрого ставало все нестерпніше, "сім'я", здавалось би, убезпечила себе від головного політичного опонента.

"Розводячи немов кошенят" інших, почергово дискредитувала решту впливових політичних гравців.

Втім, упустила найсуттєвіше...

Як наслідок, системі, яку Віктор Янукович спільно з найближчим оточенням так старанно вибудовував за високими мурами Межигір'я, раз-по-раз усе більшою мірою загрожує цілковитий демонтаж разом із золотими унітазами всередині.

Україна й справді увійшла в новий етап "покращення" вже "покращеного" життя.

У світлі нещодавніх подій окреслити чинний режим винятково рамками диктатури уже достатньо складно. Важливими рисами останньої поряд із необмеженою владою особи чи групи осіб - у даному випадку "сім'ї", - постають також страх і порядок для усіх, хто безпосередньо із "сім'єю" не пов'язаний. Це - одна із засадничих ознак, що дозволяє тримати під контролем суспільство й, позбавляючись ворогів, перманентно живити маси надією уже близького покращеного майбутнього.

Українські ж квазіреалії засвідчують протилежне.

В означенні їх все частіше зупиняєш себе на крамольних: "свавілля", "безлад", "безкарність". Країна, у якій закон перетворився на пустопорожній звук, став інструментом тиску та шантажу для одних і розмінною монетою та засобом прикриття для інших - не може функціонувати в умовах протилежних, аніж тотального "бєспрєдєлу".

Найхарактерніше те, що його суб'єктами все частіше постають ті, хто апріорі мав би стояти на варті правових приписів.

Жорстоке зґвалтування Ірини Крашкової працівниками міліції у Врадіївці - лише вершина піраміди.

Ось ще кілька, на жаль, уже дещо призабутих летальних прикладів:

Травень 2010 року. Затриманий у київському райвідділі міліції 20-річний студент помирає від падіння "на тверду підлогу".

Червень 2012 року. У Донецьку одразу троє міліціонерів побили й зґвалтували міліцейським кийком місцевого мешканця.

Січень 2013 року. У Запоріжжі майор міліції, співробітник місцевого управління боротьби з організованою злочинністю на "Лексусі" врізався у "Запорожець", внаслідок чого загинула вагітна пасажирка останнього.

Лютий 2013 року. У Миколаєві автомобіль, за кермом якого перебував співробітник ДАІ, збив на смерть перехожого.

Березень 2013 року. У Феодосії співробітник СБУ спричинив ДТП, внаслідок чого загинули жінка-фельдшер та лікар швидкої.

Травень 2013 року. В Івано-Франківську два співробітники ДАІ, перебуваючи, за словами очевидців у нетверезому стані, спричинили ДТП, внаслідок якого загинув водій вантажівки.

Червень 2013 року. На Львівщині начальник Бузького районного управління юстиції, займаючись браконьєрством, вбив місцевого мешканця й поранив його товариша.

Червень 2013 року. У Києві капітан СБУ, кермуючи Infiniti FX35 й із значною вірогідністю перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, спричинив ДТП, в результаті чого двоє пасажирів загинуло й 10 - було поранено.

Липень 2013 року - на Кіровоградщині працівники райвідділу міліції в стані алкогольного сп'яніння побили сімейну пару з Росії.

Аналіз покарань за вказані злочини виявиться ще більш шокуючим!

Відчуваючи безкарність й ховаючись за мундирами, суспільство одержало в особі органів правопорядку чи не найнебезпечніших правопорушників.

Звісно, зводити під копірку в оцінці кожного працівника правоохоронних органів не варто. Як і помилковим було б покладати усю провину за здійснене - винятково на чинну владу.

У своїй сутності правоохоронна система держави протягом усіх років незалежності не лише оберігала. Кришувала, катувала, торгувала й саджала безневинних - також. Єдине, що робити це наскільки незавуальовано й демонстративно - це й справді досягнення чинного режиму.

Рейдерське захоплення "Агрофірми Корнацьких" - зайве тому підтвердження.

Злочин же у Врадіївці найбільшою мірою викриває злободенні, гнійні пухирі системи. Поліщук та Дрижак - не хто інші, як племінник районного прокурора та хрещеник керівника тамтешнього обласного управління МВС. Чи хтось із них в момент ґвалтування сумнівався, що скоєне не зійде з рук?!

Місцеві князьки, покладаючись на впливові родинні зв'язки, будучи переконаними в абсолютній безкарності, розглядали службу в міліції винятково як джерело стрімкого кар'єрного зростання, швидкого збагачення та гедоністичного задоволення своїх збочених фантазій.

Чи кардинально протилежна ситуація в інших сферах?!

Система невблаганно потребує невідкладного очищення. Чинні ж реалії, нажаль, залишають щораз менше ілюзій щодо цивілізованого виходу із системної кризи, в якій опинилося українське суспільство.

Й якщо вибухне, то це, вочевидь, і буде та війна, привидом якої останнім часом так любить лякати суспільство діюча влада.

Published on 8 July 2013