Юлій Хвещук

День пам’яті Конституції

Вітання з нагоди Дня Конституції від імені поки що чинної влади та власне Партії регіонів нагадують вітання свиней від імені різника з Днем сала, себто ритуальне знущання.

Вітання з нагоди Дня Конституції від імені поки що чинної влади та власне Партії регіонів нагадують вітання свиней від імені різника з Днем сала, себто ритуальне знущання. Саме вони, регіонали, чудово запам’ятали урок від соціаліста Мороза, який, втративши в 2004 році надію на президентство, поспішив провернути в парламенті «конституційну реформу», щоб позбавити вже фактично президента Віктора Ющенка найважливіших для реформування країни повноважень. Після приходу до влади Януковича, 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд чемно скасував дію конституційних реформ 2004 року. З цієї дати знову діє Конституція 1996 року. Янукович знову насолоджується усією повнотою президентської влади, а регіонали продовжують пояснювати всі сучасні негаразди періодом правління «помаранчевих», тобто обмеженого ними ж у повноваженнях Ющенка. І зберігають у резерві «морозівську» стратегію перед черговими президентськими виборами при потребі внести свої зміни, щоб у разі перемоги отримати максимум повноважень, а в протилежному випадку підстрахуватися від остаточного краху. Для цього і засідає Конституційна Асамблея на чолі з хитромудрим і досвідченим Кравчуком. Щоб в останню мить, керуючись соціологічними прогнозами та вказівками з вулиці Банкової внести в парламент «правильні» поправки до Конституції.

Але хоч би ця Конституція виконувалася… Але ж ні.

Стаття 1: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Навіть важко придумати хоч один аргумент на виконання цієї статті в Україні, натомість перелічувати протилежні факти – можна багатотомний довідник написати.

Стаття 2: «Суверенітет України поширюється на всю її територію». Про Чорноморський флот Росії скромно забуваємо, просто якось так негарно сталося і ставатиметься ще довго-довго.

Стаття 3: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Ось тут – питань немає, всі знаємо, що найвища соціальна цінність, захищена міліцією, СБУ, прокуратурою та судами – це Людина (саме з великої літери), тобто – представник Сім’ї, олігарх та його найближче оточення (починаючи від родини, діточок та закінчуючи коханками, кухарками та водіями), а також ті ж самі міліцейські, прокурорські, есбеушні та суддівські служки.

І це лише три перші статті Конституції. Можна зазирнути і далі, щоб зрозуміти – чому ж так? Стаття 6 дає відповідь: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Тут усе відомо – згідно класичного римського принципу державна влада справді «поділяється і владарюється» з Адміністрації президента. А президент, згідно статті 102, «є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Смішно, правда ж?

І звідси маємо наслідки. Стаття 10: «Державною мовою в Україні є українська мова» (що яскраво спостерігаємо у виступах того ж президента, слухаючи офіційну урядову мову – «азіровку», чи навіть розглядаючи написи на кондитерських виробах майже опозиціонера Петра Порошенка). Стаття 17: «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (і з гордістю усвідомлюємо, що розвалені міністрами – вихованцями московської «кузні кадрів» Збройні Сили ще можуть кілька днів чинити опір агресії, наприклад, армії Молдови, але коли їй на допомогу прийде хоч би Румунія – то тут вже хіба почесна капітуляція; зате міліція наша готова самовіддано і ефективно захищати існуючий режим від власних громадян). Стаття 18: «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права» (справді, наша зовнішня політика сидить на віртуозній «розтяжці» між Митним Союзом та ЄС, намагаючись врахувати всі інтереси місцевих олігархів як у сфері експорту, так й імпорту згідно їхнього «загальновизнаного права» примножувати свої статки). І так далі, що не стаття – то суцільне і неухильне ї дотримання та виконання.

В 20-их роках диктатор Польщі маршал Юзеф Пілсудський в інтерв'ю «Газеті Польській» обізвав діючу Конституцію словом «конститутка», недвозначно натякаючи на певну професію. Не менш однозначно він в різних публікаціях відгукувався і про тодішніх польських парламентаріїв, називаючи їх «хвойдами», які «виховані у корупції» і демонструють «наполегливі старання, щоб гарантувати власну безкарність». Сам польський парламент у його інтерпретації – це «кузня зради держави», через що він особисто «залишив у спокої це свинство, нехай задушиться у власному смороді». І хіба його оцінки 90-річної давнини не стосуються також і українських парламентарів ґатунку 2013 року, та краяної – перекраяної Конституції, день якої можна згадувати саме як День пам’яті?

Published on 1 July 2013