Володимир Мороз

Як проголошено Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.

З вибухом німецько-радянської війни на схід вирушили три великі похідні групи ОУН – північна, середня і південна – із завданням опанування влади на землях, зайнятих німецькою армією, і творення української адміністрації

З вибухом німецько-радянської війни на схід вирушили три великі похідні групи ОУН – північна, середня і південна – із завданням опанування влади на землях, зайнятих німецькою армією, і творення української адміністрації. За твердженням М. Лебедя, їх чисельність складала близько 700 осіб; ще коло 20 були перекладачами при частинах Вермахту. Окрема група провідних членів організації була спрямована на Львів з метою проголошення відновлення української державності і створення уряду. На здобутій у містечку Краковець вантажівці-“полуторці” вона вирушила на Львів, прибувши туди в обідні години 30 червня. В її склад входили, зокрема, Іван Вітушинський, Роман Ільницький, Василь Кук, Іван Равлик, Лев Ребет, Ярослав Старух, Ярослав Стецько та ін. У місті вже від ранку перебував батальйон “Нахтігаль” на чолі із Романом Шухевичем.

На площі біля церкви св. Юра учасники розділилися для виконання своїх завдань. Я. Старухові та Л. Ребету доручено опанувати львівську радіостанцію. Щоправда, на час їх прибуття вона вже була в українських руках завдяки одному із працівників, Зенонові Тарнавському. На момент появи членів похідної групи незначні пошкодження, завдані більшовиками при втечі, усунені і навіть зроблено дві передачі про ситуацію на фронті.

Керівництво радіостанцією перебрав Я. Старух, взявши на себе відповідальність за зміст передач та організацію редакції. Йому допомагав Л. Ребет, який отримав доручення постійно перебувати в приміщенні радіостанції. Дикторами були Зенон Тарнавський та Юліан Савицький. За вказівкою Я. Стецька станція, яка тоді знаходилася на вул. Баторія (тепер вул. Князя Романа), отримала назву “Перша українська радіостанція ім. Євгена Коновальця”.

У першому радіовиступі Я. Старух закликав українців організувати за місцем проживання або роботи збори, на яких висловити своє ставлення до української державності. Після цього передавали національні пісні і музику в готовності до передавання інформації з Національних зборів. Частину ефірного часу було надано німецькій пропагандистській роті, яка того ж дня прибула до Львова.

Після опанування радіостанції Я. Старух, використовуючи широкі знайомства, організував нараду громадянства м. Львова, які відбулися у колишньому будинку “Просвіти” (пл. Ринок, 10) між 16 і 17 год. На цих зборах вибрано міські управу та посадника, які склали перед Я. Стецьком присягу на вірність Україні. Крім того, вирішено скликати на 20.00 Національні збори, про що теж було повідомлено по радіо.

Національні збори (Народні збори) відбулися також у приміщенні “Просвіти”. Їх вів Я. Стецько, який після вступної промови зачитав Акт відновлення Української держави. Присутні одностайно схвалили його. Після ряду привітальних виступів від громадських організацій, установ, греко-католицької церкви та українського війська (ДУН), В. Кук оприлюднив декрет ч. 1 провідника ОУН С. Бандери про призначення Я. Стецька головою краєвого правління з повноваженням покликати його членів. При завершенні зборів Я. Старух або Л. Ребет зголосилися до Я. Стецька, взяли в нього документи, які стосувалися відновлення державності і отримали доручення передати їх ще того ж дня.

Акт кількаразово передано ввечері 30 червня (вперше о 22 год.), відтак протягом ночі і наступного дня. Також транслювався декрет про призначення Я. Стецька, перебіг Національних зборів, пастирський лист митрополита Шептицького, самостійницькі революційні відозви й інше. Про це згадував Зенон Тарнавський: “Пізно ввечорі, – в студіях було вже темно, – прийшов Старух. Він мав приготований звіт, але не міг його читати, бо було темно. Ми всі були схвильовані. Врешті хтось знайшов свічку. Треба починати. Передача дуже важлива: Акт Відновлення Української Державности і звіт з Народніх Зборів. Хотіли зачати з національного гімну. Це було самозрозуміле, але в бібліотеці гімну не було. І, мабуть, у цілій Галичині не було гімну на платівках. Справу врятував вояк з німецького пропаґандивного відділу. Він мав гімн награний на м’якій восковій платівці, а наспіваний ймовірно хором Божика у Кракові. Цей вояк передав нам гімн, а потім по-німецькому заповів, що перед мікрофоном виступить… заступник Бандери Ярослав Старух. Старух, схвильований і так, ще більше схвилювався тією несподіваною «посадою» і почав читати Деклярацію. Читав її поганенько, бо світло ледве блимало, а він ще до того мав невиразну дикцію, – не вимовляв «р». Після цього я читав звіт з Народніх Зборів, на яких проголошено Тимчасовий Уряд з Ярославом Стецьком на чолі. За годину я знову прочитав Деклярацію і повторив звідомлення. Савицький, що прийшов у міжчасі до студії, читав Деклярацію втретє. Другого дня ми під час ранкової передачі подали обширне звідомлення з Народніх Зборів, ще раз прочитали Деклярацію і попросили до мікрофону о. Івана Гриньоха, що прочитав архипастирський лист Митрополита А. Шептицького і благословення для українського народу й його уряду. Після того ми зачитали послання Митрополита Полікарпа”.

Причину, чому саме Я. Старух, незважаючи на вади мовлення, безпосередньо працював біля мікрофона, з’ясував Володимир Горбовий, фактичний голова Українського Національного Комітету (УНК). На зустрічі із представниками німецької влади він заявив, що, слухаючи у Кракові передачу львівської радіостанції з офіційним повідомленням про проголошення самостійної України, не мав сумнівів у її достовірності, оскільки вона велися знайомим йому голосом. Тут слід зазначити, що передача, на яку покликався УНК у своєму “Інформативному листку”, була прослухана в Кракові 1 липня об 11 год. В. Горбовий впродовж 1939–1941 рр. тісно співпрацював з Я. Старухом і безумовно, добре знав його голос з характерною картавістю.

Емоції громадянства переказав Микола Сидор-Чарторийський, якому передачу описав священик у містечку Добромилі: “Щойно радіо проголосило. Я слухав, весь час повторює українське радіо зі Львова! Вже є Український Уряд! Львів говорив: «Слухайте! Слухайте! Тут говорить українська радіо-висильня ім. Евгена Коновальця. Ми повторяємо: Український Народе! Волею Твоєю під проводом Організації Українських Націоналістів утворено у Льва-Городі Національну Раду, яка проголосила дня 30 червня 1941 року відновлення Української Самостійної Держави та створила її уряд під проводом прем’єра Ярослава Стецька. Осідком Уряду є Город Льва до часу, коли столиця України, Золотоверхій Київ, буде звільнена від окупантів… Тимчасовий Уряд України буде діяти до часу, коли буде можна у столиці Києві покликати законодавчу владу, яка рішить про дальшу форму й долю вільної Української Держави!». Після промови оркестра заграла національний гимн «Вже воскресла Україна!». І знову спікер закликав: «Слухайте нас! Слухайте!… Подаємо Пастирський лист нашого найвищого Достойника Української Греко-Католицької Церкви. Слухайте нас! – продовжував спікер першої вільної української радіовисильні ім. Евгена Коновальця… – подаємо Пастирский Лист князя української Греко-Католицької Церкви Графа Андрія Шептицького»”.

Постановою ч. 1 з дня 3 липня 1941 р. Я. Стецько перетворив Краєве правління західних областей України в Українське державне правління, бо негативне ставлення німців ставило під питання можливість реалізації подібного плану в Києві. Уряд остаточно був оформлений 5 липня, коли відбулося його засідання в Палаті праці, але діяти почав ще 2 числа. Формально керівник радіостанції ім. Є. Коновальця Я. Старух зайняв пост другого державного секретаря (заступника міністра) у міністерстві інформації і пропаганди.

У радіостанції створено редакцію новин, до якої увійшли Іван Гладилович, Володимир Дзісь, Микола Матіїв-Мельник, Петро Коструба. 2 липня в радіостанцію прийшли гестапівці з Айнзацгрупи (прибула у Львів 1–2 липня), які шукали тих, хто проголошував Акт 30 червня, затримали З. Тарнавського і відвезли в колишнє приміщення НКВД на вул. Пелчинській (тепер вул. Д. Вітовського). Невдовзі туди доставили теж Ю. Савицького та Я. Старуха. Згодом всіх повезли до міської управи, де З. Тарнавському вдалося вийти на волю. Також відпустили і Я. Старуха, а Ю. Савицького притримали, а відтак вивезли у концтабір Авшвіц. Так 2 липня німецькі органи безпеки закрили радіостанцію ім. полк. Коновальця.

Після цього Я. Старух у Львові займався створенням Ради сеньйорів, переговорами із представниками ОУН(м) та німецького командування. Відтак, перед загрозою арешту Ґестапо за проголошення Акту відновлення Української держави, вранці 8 липня він вирушив із похідною групою на Наддніпрянщину, отримавши від Ярослава Стецька повноваження призначати членів уряду в Центральній та Східній Україні. А вже наступного дня у Львові Я. Стецько з секретарем Р. Ільницьким були затримані Зондеркомандо і вивезені до Кракова, а відтак Берліна. При цьому німці також цікавилися Я. Старухом, а відтак оголосили його в розшук. Перед німцями Я. Стецько взяв всю відповідальність за проголошення української державності, зокрема і за передачі Львівської радіостанції, які велися за його наказом. Ще раніше, 5 липня, у Кракові було заарештовано керівництво УНК та Степана Бандеру, затриманого кілька днів перед тим у Холмі в дорозі в Україну.

Після цього, 12 липня, М. Лебедь, як урядуючий провідник, прийняв рішення про поступовий перехід організації у підпілля. Все ж до вересня 1941 р. німці з ряду причин, зокрема через ситуацію на східному фронті, не вели активного переслідування бандерівців. ОУН перейшла до підпільної боротьби з німцями, спочатку організаційно-пропагандистської, а відтак і збройної.

Диктор Першої української радіостанції ім. Євгена Коновальця Юліан Савицький загинув у німецькому концтаборі Ебензее у квітні 1945 р. Інший, Зенон Тарнавський, опинився в діаспорі, де помер у Детройті (США) 8 серпня 1962 р. Також на чужині опинився після виходу з німецьких концтаборів і Лев Ребет, але загинув від рук агента КГБ 12 жовтня 1957 р. у Мюнхені (Німеччина).

Натомість Ярослав Старух, залишився в Україні, двічі перейшов німецькі тортури, у 1943–1944 рр. керував підпільної радіостанцією “Афродита” (“Вільна Україна”, “Самостійна Україна”), яка діяла в околиці села Ямельниця на Сколівщині, а відтак очолив крайовий провід ОУН на Закерзонні і на цьому посту загинув геройською смертю 17 вересня 1947 р. Докладніше із його життям та діяльністю можна ознайомитися у широкому біографічному нарисі, вміщеному в збірнику “Ярослав Старух: документи і матеріали”, виданому як том 21 нової серії “Літопису УПА” (Торонто–Київ, 2012 р.) Книга також містить його праці з ідеології, історії та політики, листування, документи та спогади.

Published on 26 June 2013