Володимир Мороз

Концепція власних сил у творчій спадщині Осипа Дяківа

Одним із базових для політичної платформи ОУН був постулат про опору на власні сили.

Одним із базових для політичної платформи ОУН був постулат про опору на власні сили. Це, з одного боку, було зумовлене відсутністю постійних та сильних зовнішньополітичних союзників, а з іншого боку, давало можливість максимально використовувати внутрішні резерви українського народу та уникати впливу сторонніх чинників на свою діяльність.

Для учасників збройної боротьби і загалу українського суспільства була видано ряд брошур, листівок та статей у періодичних виданнях, в яких роз’яснено питання опори на власні сили. Найбільше цим займався відомий ідеолог визвольної боротьби, член УГВР і Проводу ОУН Осип Дяків-“Горновий”. До теми українського народу він вперше звернувся в статті “Орієнтація на чужі чи власні сили” (журнал “Юнак”, ч. 16, листопад 1943 р.).

В ній О. Дяків назвав орієнтацію на чужі сили, тобто віру, що зовнішні чинники єдині здатні допомогти, “найбільшим злом нашої історії”. Натомість обґрунтовуючи віру у власні можливості українського народу, автор вдався до аналогій із повстанням Богдана Хмельницького, боротьбою за незалежність Північної Америки та Ірландії. При цьому очікування сприятливої кон’юнктури назвав опортунізмом і виявом рабської психіки, ствердивши, що сприятливі обставини без участі українців не настануть.

Від імені ОУН О. Дяків заявляв: “Ми в політичному питанні орієнтуємося тільки на власні реальні сили, а не на поміч з зовні, в економічному відношенні не на чужі капітали й технічний арсенал, а на власні природні багатства, на нашу працьовитість і здібності, в ділянці культури не приймаємо безкритично ні Західної Європи, ані Сходу, але боремося за наше власне культурне обличчя, нашу культурну індивідуальність, вирощеній на синтезі позитивних первнів Сходу й Заходу”.

Закінчується стаття фразою Миколи Міхновського: “Українському народові зовсім не цікаво і не інтересно перемінити форму неволі, а йому інтересно позбутися неволі. Існує єдина в світі гарантія політичної свободи – власна сила”.

У поміщеній у вишкільному збірнику “Шлях до волі” (1949 р.) статті “Чому ми в нашій боротьбі ставимо на власні сили українського народу?” О. Дяків стверджував, що немає нічого на світі, що приходило б само собою. Якщо все, що маємо в щоденному житті, здобуваємо власними зусиллями, то так само треба докласти зусиль для визволення.

При цьому О. Дяків вказував на значні жертви, які поклали у боротьбі за свободу серби, греки, болгари, ірландці, поляки, фіни, естонці, латиші, литовці. Подавав і свіжі приклади створення незалежної держави Індією та, після двох тисяч років, – євреями. При цьому роз’яснював, що під власними силами слід розуміти “національно високосвідомий і політично високовироблений, готовий на найбільші жертви народ, об’єднаний навколо своєї сильної і здорової політичної організації, здібної керувати його визвольною боротьбою, здібною вести його до перемог”.

Основною причиною поразки визвольних змагань 1917–1921 рр. О. Дяків визначив те, що українці замало розраховували на власні сили і замало їх розбудовували; всі інші фактори програшу, хоч як можуть бути важливими, не є основними. Ставки на власні сили вимагає і поточна ситуація, оскільки більшовизм намагався знищити всі прояви національно-політичного життя. Це б відклало справу визволення на довгі роки, оскільки воно неможливе без національної свідомості та організованої політичної сили. Крім того, розрахунок на чужі сили може не справдитися як з причини незацікавленості українським питанням іншими державами (як, наприклад, США та Англія повелися у 1917–1921 рр.), так і через можливе принесення в жертву своїм інтересам (Франція у 1917–1921 рр. потребувала сильної Росії на противагу Німеччині і сильної Польщі на противагу можливому союзу Росії і Німеччини). І, що найважливіше, розрахунок на зовнішнє втручання може призвести до простої зміни поневолювача, як було у 1941 і 1943–1944 рр., коли Україна почергово змінювали як окупанти СССР та Німеччина.

Незважаючи на те, що розрахунок слід робити тільки на свої сили, не можна відкидати допомогу ззовні. Так завдяки сприянню США, Англії та Франції у 1918 р. здобули незалежність Чехія та Польща. Проте допомагають тим, хто бореться, відповідно, українці повинні ставити на власні сили, тому що це дозволяє знайти союзників і ставить справу зовнішньої допомоги на твердий ґрунт.

Подібні ідеї О. Дяків висловив і у праці “Як розуміти концепцію власних сил у нашій національно-визвольній боротьбі” (1946 р.). Тут він також зазначав, що ті політичні угрупування, які ставили на зовнішню допомогу, і критикували Організацію Українських Націоналістів за нібито нереальну концепцію власних сил, припинили існування, а деякі “реальні політики” скотилися до вислужництва та агентурної праці. Натомість ОУН залишилася єдиною діючою силою на українських землях. Крах опортуністичних партій – переконливий аргумент на користь єдиноправильності концепції власних сил. Значно нереальнішим є саме орієнтація на зовнішні фактори як основний чинник визволення.

Український народ, на думку О. Дяківа, не повинен все ж відкидати пошук можливих справжніх союзників, які б не ставили завданням поневолення України. Такими справжніми союзниками, в першу чергу, були поневолені народи СССР. У цій статті Осип також торкнувся і позиції російського народу, який, хоч і був знаряддям російського імперіалізму через привілейоване становище і через розпалювання Кремлем російського шовінізму, все ж терпить не менший соціальний визиск, як за часів царської Росії. Але соціальне невдоволення російського народу є тільки фактором ослаблення СССР, а справжнім союзником він може стати тільки за умови припинення служіння більшовицькому імперіалізму і повстане за своє національне визволення.

Ще однією групою потенційних союзників є, за визначенням О. Дяківа, свіжоокуповані країни Східної Європи (формально незалежні, але із більшовицькою агентурою при владі). Значна робота ОУН в пошуку союзників знайшла вираження у створенні Антибільшовицького блоку народів (АБН). Потенційними союзниками українців, на думку О. Дяківа, були й всі інші народи світу, оскільки російський більшовизм загрожував і їм. Щоправда, не всі цю загрозу усвідомлювали, вірячи у можливість “співіснування двох систем”, чи покладаючись на умиротворення СССР шляхом уступок або “політикою твердої руки”. В цьому випадку завдання ОУН полягає в тому, щоб допомогти усім загроженим народам зрозуміти небезпеку більшовизму і, відповідно, якнайшвидше приступити до боротьби з ним в ім’я найвищих ідеалів людства, в ім’я їх власної незалежності. О. Дяків писав про неминучість Третьої світової війни, яка, хоч і не гарантувала здобуття незалежності України, але створила б сприятливі умови для цього. І вже тоді вирішуватимуть власні сили українського народу, які повинні розпочати генеральний наступ на ворога, всенародній зрив. Сприятливі умови могло створити і внутрішнє ослаблення СССР. Завдання ОУН – підготувати власні сили до сприятливого моменту, щоб, з допомогою союзників, провести революцію, використовуючи міжнародну кон’юнктуру, коли така виникне.

Докладніше із життям та творчістю Осипа Дяківа можна ознайомитися у збірнику “Осип Дяків-“Горновий”: документи і матеріали”, виданому як том 17 нової серії “Літопису УПА” (Торонто–Київ, 2011 р.) Книга містить його публіцистичні праці (а їх відомо 25), листування з Романом Шухевичем, Василем Куком, Ярославом Стецьком, Петром Федуном та ін., документи, свідчення та спогади, а також широкий біографічний нарис.

Published on 21 June 2013