Микола Посівнич

Літописець історії націоналістичного руху: до століття від дня народження Петра Мірчука

В середовищі повоєнної політичної еміграції було чимало яскравих особистостей із захоплюючими біографіями, на основі яких можна написати новітню історію України.

В середовищі повоєнної політичної еміграції було чимало яскравих особистостей із захоплюючими біографіями, на основі яких можна написати новітню історію України. Серед її діячів, які здійснили вагомий внесок у збережені національної ідентичності, виділяється особа Петра Мірчука, століття якого виповнюється цього року. Його науково-популярні праці допомогли розкрити невідомі широкому загалу сторінки української визвольної боротьби.

Провідний діяч ОУН, історик та журналіст Петро Мірчук – «Залізняк», «Мук» народився 26.06.1913 р., в с. Добрівляни, Стрийського району Львівської області у сім’ї малоземельних селян Юрія і Євдокії Опришко. З юнацьких років брав активну участь у роботі товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа», «Пласт». У 1929 р. заснував єдиний на Стрийщині «Курінь Село-Пласту у Добрівлянах», а також був співорганізатором спортивного клубу «Пробій» (його перший капітан у 1931-35 рр.) та відділу руханкового товариства «Сокіл».

Навчався у Стрийській гімназії, яку закінчив з відзнакою (1923-32 рр.), юридичному факультеті Львівського університету (1932-33; 1937-39 рр.) та у Карловому університеті в Празі. Член звена Юнацтва ОУН, очолюваного Володимиром Тимчієм (1929-32). Особливу увагу в роботі підпілля присвячував залученню молоді до різних громадсько-політичних організації і працею з нею. Районний провідник ОУН (06-08.1932), повітовий провідник Стрийщини (09.1932), член Стрийської окружної екзекутиви, брав участь у виданні «Бюлетня Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ». У 1935-36 рр. видавав у Стрию ідеологічний журнал «Наш світогляд», працював редактором у львівському видавництві «Українська преса» та редагував газету «Молоде Село» (1936-39 рр.). Ідеологічний референт КЕ ОУН на ЗУЗ (1939). Шість разів був політв’язнем польських тюрем у Стрию і Львові.

В 1939-40 рр. організовує структури ОУН на Холмщині, учасник ІІ Великого Збору ОУН в Кракові (31.03 – 3.04.1941). Переїздить до Праги, щоб завершити навчання в Українському вільному університеті та здобуває диплом доктора права і політичних наук (24.06.1941). Відправлений Проводом ОУН-р до Відня зв’язковим в Дружини українських націоналістів (ДУН). В уряді Ярослава Стецька працював в Міністерстві освіти, підготовляв освітні і навчальні програми. Після репресії німецької окупаційної влади переходить в Збройне підпілля ОУН у Львівській області.

15.09.1941 р. заарештований гестапо і відправлений до німецьких концтаборів, зокрема Освенціма (01.1942–05.1945, табірний номер 49734). Жахіття концтабірного ув’язнення він описав у споминах «В німецьких млинах смерти» (Нью-Йорк, 1957), яку згодом було перекладено й видано англійською мовою в 1976 р. у Нью-Йорку. Був нагороджений відзнаками й грамотами багатьох міжнародних організації за публікації про нацистські злочини.

У 1948 р. радянська влада заарештувала його родину в Україні і закатували батька, матір і найстаршу сестру, а двох молодших засудили на десять літ концтаборів. Після відбуття терміну змусили їх залишитися «добровільно» в Сибірі.

Після звільнення на еміграції в Німеччині, працює адвокатом і журналістом. В 1945 р. редактор журналу для молоді «Юнак», очолює Центральний еміграційний союз українського студентства (1945-46 рр.) та голова студентської громади у Мюнхені (1945-48 рр.). Референт пропаганди теренового проводу ОУН Німеччини (1945-48 рр.), член Проводу Закордонних Частин ОУН (1948-52 рр.) та Управи Ліги українських політичних в’язнів.

З 1952 р. мешкає у Філадельфії (США), працює в тереновому проводі ОУН, довголітній член Головної управи Організації оборони чотирьох свобод України, Крайової ради Українського конгресового комітету Америки та Крайової виховної ради Союзу української молоді (СУМ), очолює Союз українських політв’язнів. Обраний членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Центру Єврейської ідентичності, Каплиці чотирьох капеланів та Єврейсько-Українського товариства співпраці в Ізраїлі. Співредактор часописів «Визвольний шлях» (Лондон), «Український Самостійник», «Українська трибуна», «Визвольна політика», «Сурма» (Мюнхен), «Державна думка» (Зальцбург), «Гомін України» (Торонто), член редколегії журналу «Вісник».

У 1960 р. здобув в університеті Дрексель у Філадельфії ступінь магістра бібліотекарства, а в 1969 р. – звання доктора філософії в Українському вільному університеті у Мюнхені. Викладав політологію в коледжах Урсайнес (1961-63) і Флеґлер (1968-75) та університетах Делевар (1960-61) і Ля Сел (1963-67).

Він є одним із авторів, які видали найбільше праць (понад 30) про український визвольний рух ХХ ст., Гайдамаччину, перебування у концтаборах та україно-єврейські відносини (найголовніші: Українська Повстанська Армія 1942 – 1952 рр. – Мюнхен, 1953; За чистоту позицій українського визвольного руху. – Мюнхен, 1955; Євген Коновалець. – Торонто, 1958; Микола Міхновський. Апостол української державності. – Філадельфія, 1960; Степан Бандера – символ революційної безкомпромісовости. – Нью-Йорк, 1961; Нарис історії ОУН. – Мюнхен, 1968; – Київ, 2007; Роман Шухевич (ґен. Тарас Чупринка). Командир армії безсмертних. – Нью-Йорк, 1970; Революційний змаг за УССД. Хто такі «бандерівці», «мельниківці», «двійкарі». – Нью-Йорк, 1985. Т. 1; 2; Against the invaders. Taras Chuprynka – Roman Shuhevych. Commander-in-Chief of the UPA. New York, 1997).

Він відтворює літопис становлення УВО, ОУН і УПА у 1920-50 рр. На основі фактологічного матеріалу, доступного йому в еміграції, вчений висвітлив основні політичні процеси в Україні, зокрема, активний політичний та збройний спротив окупаційним владам. До книг залучено велику кількість джерел: відозви, підпільні видання, матеріали та інструкції, витяги з української й іноземної періодики, некрологи провідних діячів, – доступу до яких дослідники не мають до сьогодні. Тим самим автор примножив цінність праць на противагу більшості діаспорних видань. У трьох монографіях намагався дати політичні портрети видатних діячів ОУН, проаналізувати їхні характери, суспільно-політичні погляди та з’ясувати роль у формуванні ОУН. В наступних монографіях він полемізує з політичними опонентами, щодо суперечливих подій українського визвольного руху 1920-х – 1950-х років та розкриває неоднозначні моменти в історії.

Окрім, цього написав багато віршів і сценічних вистави для дітей (напр. «Ми йдемо у бій», «Марко проклятий», «Дума з-над Дніпра»), друкувався у журналах «Дзвіночок» і «Світ дитини». Багато уваги присвятив виховній праці з молоддю під час проведення юнацько-виховних та вишкільних таборів, підготовляв навчально-виховні матеріали для СУМ.

Петро Мірчук провів багато виступів на запрошення українських організації США та Канади з доповідями на політичну й історичну тематику. Брав активну участь у викриті комуністичної пропаганди і наклепів щодо української політичної еміграції. В його особі вона мала блискучого журналіста й аналітика, який переконливо доводив до читачів, слухачів національні погляди та позиції при обговоренні різних подій.

Петро Мірчук одружився з Анізією Маковською (7.02.1923, с. Мамаївці Кіцманського р-ну Чернівецької обл. – 26.05.2013), виховали трьох синів: маґістр Ярема, отець УГКЦ, митрофорний протопресвітер Роман та доктор філософії Ігор. Помер 16.05.1999 р. у Філадельфії (США) та похований на цвинтарі Фокс Чейс.

За роки незалежності багатьма видавництвами, газетами і журналами перевидано значну кількість книг і праць П. Мірчука, які отримали схвальні відгуку та багатьох вдячних читачів в Україні. Найкращим доказом їх актуальності є використовування сучасними дослідниками при писанні наукових праць, статей та популярних нарисів.

Петро Мірчук не просто належав до легендарного покоління, що дало Україні Бандеру, Шухевича, Стецька, Ленкавського та інших славних борців, але продовжував активно працювати і боротися все своє життя на еміграції за національні ідеали й інтереси.

Published on 18 June 2013