Юлій Хвещук

Знайшли наступного українця для переслідування

Агентство «The Associated Press» – доволі авторитетна установа в США.

Агентство «The Associated Press» – доволі авторитетна установа в США. Тому дивно, що її співробітники легко взялися за роздмухування чергової антиукраїнської істерії. Приводом цього разу, замість вже покійного Івана Дем’янюка, став інший українець – 94-річний Михайло Каркоць (Майкл Каркок). Керуючись невідомими мотиваціями, працівники «AP» зненацька перейнялися ідеєю дослідити життя цього чоловіка, який проживає у  скромному будинку в Міннеаполісі, штат Міннесота. Вивчили архіви, провели власне «розслідування». І врешті оголосили свій вердикт у вигляді «сенсаційного» повідомлення: «Командир підрозділу під керівництвом СС, якого звинувачували у спаленні сіл з жінками і дітьми, брехав американській імміграційній службі, щоб потрапити в США незабаром після Другої світової війни, і нині живе в Міннесоті. 94-річний Майкл Каркоць сказав американській владі в 1949 році, що не був на військовій службі під час Другої світової війни, приховуючи те, що він був одним із засновників і командирів Українського легіону самооборони під керівництвом СС, а потім представником командного складу дивізії «Галичина» - формувань, які були у таємному «чорному списку» американської влади, членам цих організацій на той час був заборонений в'їзд до Сполучених Штатів». Доказів щодо безпосередньої участі Каркоця у військових злочинах, в журналістів, звичайно ж, немає. Втім, свідчення тих, хто служив разом з ним, а також ряд інших документів підтверджують участь підрозділу, яким він командував, у масових вбивствах мирних мешканців. Крім того, за документами СС, Каркоць і його підрозділ були залучені до жорсткого придушення нацистами Варшавського повстання проти німецької окупації 1944 року.

Звинувачення Михайла Каркоця ґрунтуються на свідченнях двох засуджених за військові злочини, які служили в роті, якою він командував. Теодозій Дак, командир взводу, на суді в 1972 році в Польщі свідчив, що накази палити і вбивати мирних поляків і українців він отримував від свого безпосереднього начальника. Це ж підтверджував інший підсудний, Василь Малажевський. Зокрема, вони «розповіли», що 3 грудня 1943 той керував каральною акцією в українському селі Підгайці (район Луцька), де знищено 21 людину, в основному жінки і діти. Влітку 1944 році віддав наказ ліквідувати все населення польського села Хланьов за те, що селяни вбили офіцера СС (розстріляно понад 40 мирних жителів, село спалено), а далі брав участь у придушенні Варшавського повстання. Як «судили» в соціалістичній Польщі, як отримували свідчення, мабуть, коментувати зайво. В камерах червоних спецслужб будь який сучасний журналіст «The Associated Press» зізнався б, що служив в СС, стріляв у президента Кеннеді за наказом Ясіра Арафата, а при цьому ще й є агентом ізраїльського «Моссаду».

Свою думку одразу ж висловив «мисливець за нацистами» Єфрама Зурофа зі славнозвісного Фонду Симона Візенталя, мовляв, якщо інформація журналістів підтвердиться, то Каркоця можуть депортувати до України, Німеччини або Польщі, де йому, як командирові підрозділу СС, неминуче загрожує вирок. І впевнено заявив: «В США це набагато простіше. Якщо він був командиром нацистського загону, тоді він винен і нічого думати».

Німецька прокуратура з питань воєнних злочинів поспішила почати власне розслідування проти Каркоця. Томас Вальтер, який займається розслідуваннями нацистських злочинів, запевнив: якщо доказів буде достатньо, Німеччина буде просити США передати Каркоця їм для суду. Згідно з німецьким законодавством, у Німеччині можуть висунути звинувачення у військових злочинах, навіть якщо безпосередня участь у них не доведена.

Залишається питання, яким таким правом судитимуть німецькі судді українця, який поки що не позбавлений американського громадянства, за нібито скоєні злочини на територіях теперішніх України та Польщі? Чи, може, німецька прокуратура досі вважає, наприклад, Варшаву частиною генерал-губернаторства Третього Рейху?!

Як би там не було, але й польська сторона вже пообіцяла надати всю необхідну для розслідування допомогу Міністерству юстиції США, яке зараз намагається розібратися у цій справі. Наразі Михайлу Каркоцю загрожує депортація. А сам потенційний «злочинець» заявив, що якщо справа дійде до судового розгляду, хотів би, щоб його суд проходив в Україні.

Михайло Каркоць – уродженець Луцька, член ОУН. Після приходу Радянської армії в 1939 році подався на окуповану німцями Холмщину. Потім потрапив до німецької армії, з якою пройшов аж до Воронежа. Після втечі з вермахту - активний учасник партизанських дій на території Волині у складі ОУН-мельниківців. Згодом мельниківці уклали з німцями угоду про створення Українського Легіону Самооборони або Волинського легіону, який повинен був мати українське командування, а в німців носив назву «31-й охоронний батальйон поліції безпеки». У 1945 р. він був приєднаний до 1-ої УД УНА (дивізія «Галичина»).

Після капітуляції Німеччини Михайло Каркоць в 1949 році емігрував до США, за версією журналістів - переконавши представників американської міграційної влади в тому, що не мав стосунку до збройних сил і воєнізованих формуваннь гітлерівської Німеччини. Брав участь у громадському житті діаспори, був членом Українського Народного Союзу. Про своє життя розповів у власних спогадах «Від Вороніжа до Українського Легіону Самооборони», опублікованих в 1996 році в США. Ці мемуари є доступними, зокрема, у Бібліотеці Конгресу США. Але при цьому, очевидно ж, навіть не підозрював, що його можуть колись звинуватити у «військових злочинах» – адже писав про це з власної ініціативи, і під власним прізвищем, з яким і прожив 60 років в США.

Згадуючи багаторічну трагедію Івана Дем’янюка, можна уявити, яка антиукраїнська кампанія розгорнеться у виконанні американської юстиції, німецького правосуддя під наглядом Фонду Сімона Візенталя, ґрунтована на архівах червоних польських спецслужб. І хочеться поставити організаторам цієї кампанії лише одне запитання: скільки осіб, які служили в єврейській поліції, охороняли гетто і концтабори, було засуджено за військові злочини? Але ж про таке запитувати Фонд Сімона Візенталя американські журналісти не будуть!

Published on 17 June 2013