Роман ІВАСІВ

День скорботи: 623 жертви геноциду

На узбіччі дороги Івано-Франківськ-Коломия, неподалік від місця розкопок у Пшеничниках Тисменицького району минулого четверга владики трьох українських Церков УГКЦ, УАПЦ, УПЦ КП і за співслужіння представника РКЦ та понад 70 священиків відслужили панахиду

На узбіччі дороги Івано-Франківськ-Коломия, неподалік від місця розкопок у Пшеничниках Тисменицького району минулого четверга владики трьох українських Церков УГКЦ, УАПЦ, УПЦ КП і за співслужіння представника РКЦ та понад 70 священиків відслужили панахиду та очолили перепоховання останків 623 людей, які були замордовані енкаведистами у 1939-1941 роках. У велику могилу поклали 25 домовин. Три з них — з дитячими кістками і черепами.

Поминальні хвилини

В поминальній відправі взяли участь високопреосвященний архієпископ і митрополит Івано-Франківський кир Володимир Війтишин (УГКЦ), високопреосвященний митрополит Галицький та Івано-Франківський кир Андрій (УАПЦ), високопреосвященний митрополит Івано-Франківський і Галицький кир Іоасаф (УПЦ КП), преосвященний владика кир Миколай Сімкайло (УГКЦ), два депутати Верховної Ради України з 16-ти від Прикарпаття Олескандр Сич та Марцінків, голова Івано-Франківської обласної ради Василь Скрипничук, Братство вояків ОУН-УПА, церковні громади Тисменицького району та небайдужі громадяни Прикарпаття.

Владика Володимир зачитав лист Блаженішого Святослава, який не зміг взяти участі в перепохованні із запевненням прохань та молитов до «Воскреслого Господа Ісуса Христа про упокоєння душ усіх, що були замучені і віддали своє життя за волю і незалежність України». По закінченні панахиди владика Володимир був короткий у своєму поминальному слові: «Ми складаємо усім співчуття. Дякуємо, що не забуваєте невинно вбитих, які довгі роки лежали в землі, чекаючи сьогоднішнього дня. Ми їх віднайшли й по-християнськи похоронили. Завжди молімося за них з благанням перед Всемилостивим Господом, щоби в майбутньому на наших землях ніколи більше не було таких трагедій. Щоби наші діти, внуки і правнику жили у вільній і незалежній Україні».

Голова Івано-Франківської обласної ради Василь Скрипничук так окреслив відношення обласної ради до сумної події: «Історична пам’ять народу відтворює не тільки героїчні події вітчизняної історії, життя видатних діячів і яскраві досягнення нації. Людська пам'ять зберігає і також картини кривавих репресій, соціальних негод, що принесли великі моральні й людські і матеріальні втрати. Власне, ця пам'ять небайдужих до свого минулого людей і привела нас усіх сьогодні на це місце і заставила нас задуматися над долею тих, хто не по-християнськи захований від очей людських. Тут лежать не останки воїнів розбитої армії і не чужинських вояків завойовників. Це не трипільське чи якесь інше морове захоронення. Тут по за власною волею, примусово опинилися без вини винні, без суду засуджені, і не по-людськи страчені, без війни вбиті здебільшого невідомі сини й дочки нашого народу. Їх виною, їх трагедією і причиною їх смерті у 1939-1941рр. найчастіше було те, що вони були українцями і бажали собі розвитку вільного стану не рабського і життя заможного за законами Божими. А також те, що їхній український спосіб життя і національне світосприйняття не влаштовували окупанта з більшовицькою ідеологією. Все це формує у нашій свідомості стійкий осуд негуманного відношення щодо української нації в минулому та категоричне не сприйняття спроб позбавити їх в майбутньому. З цієї точки зору має повне право на життя прийняте два роки тому рішення Івано-Франківської обласної ради щодо відзначення дев’ятого травня в Україні не перемоги одного окупанта над іншим, а дня пам’яті за усіма полеглими в минулих війнах і міжвоєнних репресіях українцями. Окрім того обласна рада прийняла рішення про перепоховання жертв репресій на території нашої області, яке зараз в даний момент і виконується. Створена установа під назвою «Пам’ять», яка покликана займатися десятками подібних поховань, де покояться кістки наших людей. В день пам’яті і скорботи за мертвими нашими земляками — нехай земля їм буде пухом, а їхні багатостраждальні душі упокояться». По освяченні останків свяченою водою отцем-ректором Івано-Франківської духовної семінарії УГКЦ доктором Олександром Левицьким та ігуменом монастиря Успіння Матері Божої отців василиян в Погоні о. Никодимом Гуралюком, ЧСВВ, труни віддали землі. Гроби запечатали усі владики.

У братській могилі 82 дітей

Виступ судового мед-експерта товариства «Меморіал» Омеляна Левицького: «До завершення цього сумного дійства історико-просвітницьке товариство «Меморіал» йшло довго — один рік і один день від 14 вересня 2010 року, коли розпочались розкопки в Пшкеничниках і до 15 вересня 2011 року, коли було їх завершено. Проведена велика робота по пошуку, розкопках і дослідженні виявлених жертв. Зате перепоховання їх, як не прикро, затягнулося майже на два роки. І сьогодні, нарешті, я маю можливість оприлюднити результати цієї праці. Принагідно хочу наголосити, що розкопки в Пшеничниках та дослідження виявлених жертв були найскладнішими з усіх 69 подібних розкопок, які я раніше проводив як судово-медичний експерт. Складність полягала по-перше в тому, що поховання знаходилось на великій площі — понад 5300 метрів квадратних. Для порівняння можна навести дані про розкопки в Дем’яновому Лазі, де було виявлено 524 жертви, які знаходились у трьох похованнях загальна площа яких становила 144 квадратних метри. Тобто, поховання у Пшеничниках за площею було у 37 разів більше від поховання в Демяновому Лазі.

У всіх попередніх розкопках останки людей в похованнях знаходились переважно компактно і в основному, як цілі скелети. Тож встановлення їх кількості, статі, віку, росту та виявлення пошкоджень не спричиняло великих забруднень.

Натомість, у Пшеничниках жертви знаходились в переважній більшості не компактно, а розташовувались безсистемно по всій площі і рідко як цілі скелети, а переважно у вигляді окремих кісток або їх відламів. Це було другою складністю цих розкопок, яка у значній мірі утруднювала підрахунок загальної кількості жертв. Ця робота була надзвичайно складна і трудномістка.

Зараз у цій братській могилі знаходяться останки людей різної статі і віку.

82 дітей, 317 чоловік, 179 жінок, в 45 людей стать не встановлена. За віком: діти — 82, серед них 10 дітей загинули у лоні матері не народившись; до 20 років — 91; 21-30 років — 104; 31-40 років — 94; 41-50 років — 79; 51-60 — 73; 61 і старші — 66; вік не встановлено —34. Разом 623 людей.

При визначенні давності поховання виявлених останків людей бралось до уваги те, що поховання проведені без домовин, без одягу і взуття та при незначній глибині, що було причиною значних руйнувань скелетів в результаті безпосереднього контакту їх з зовнішнім середовищем (повітрям, атмосферними опадами), різними живими організмами та мікроорганізмами. Враховуючи сказане, можна стверджувати, що давність поховання людей, скелетовані останки яких досліджувались, була не більше 70-80 років».

А на закінчення свого виступу Омелян Левицький відзначив людей, які взяли участь в розкопках: Івана Павликівського, Миколу Ониськіва, Богдана Топчевського, Василя Закутинського, Івана Задесенця, Петра Цигановського, семінаристів Івано-Франківської духовної семінарії ім. свщмч. Йосафата (УГКЦ), старшого наукового працівника музею Визвольних змагань Василя Тимківа, студентів Чернівецького університету Василя Закутинського та його приятеля Івана, трактористів Василя Мельника і Василя Сенишина, кухарку Мар’яну Петришин, працівницю «Меморіалу» Оксану Некваснюк.

І особливо наголосив на тих, хто щоденно працював на розкопках. Адже «вони вибирали з землі не тільки дрібні кісткові фрагменти, розмірами як ніготь мізинця, а й зуби як дорослих людей, так і дрібнесенькі молочні зубки дітей. Можете собі уявити, як потрібно було перебирати пальцями землю, щоб не пропустити такі дрібнесенькі об’єкти. І як результат цієї титанічної праці було виявлено в похованні крім кісток скелетів ще 2724 окремих зуби, з яких 1593 — дитячі. Крім того, виявлено 15 зубів зі слідами втручання стоматологів, що свідчать про те, що ці люди були нашими сучасниками, а не трипільцями».

Що далі?

Іван Павликівський, якому виповниться в грудні 80 літ, уже третє десятиліття займається пошуком місць жертв сталінського режиму на Прикарпатті і загалом провів 40 розкопок подібних поховань. Він так підсумував поминальне дійство: «Кістки цих людей нарешті знайшли гідний спочинок і поховані за християнським звичаєм. Хоч і сьогодні є ще багато таких, хто не хоче щоб наш народ зберігав пам'ять про його тотальне нищення. А я, як і два роки тому на шпальтах вашої газети, ще раз нагадаю, чому я розпочав розкопки в Пшеничниках, де ми за два роки розкопали більше 600 знищених енкаведистами людей. Мені про це місце розповіла жителька цього села Анна Мельник. Перед Другою світовою війною, в 40-х роках, її дід і батько бачили, як на місце розкопок під’їхали три вантажні автомашини й червонопогонники викидали вбитих людей. Я би, до речі, ще ретельніше обстежив це місце. Але нам усім потрібно пам’ятати за інші приховані сховки злочинів душогубів нашого народу, де лежать так само кості нашого люду і чекають на нас: в Івано-Франківську — дитячий садок №4, середня школа №20, залита бетоном криниця на території школи №5, де було розміщене НКВД; територія лікарні в Єзуполі, де з 1946 року містилося НКВД, та ще багато подібних місць. Це потрібно нам, а ще більше нашим майбутнім поколінням».

А по закінченні поминальних заходів владика Володимир Війтишин поділився наступними міркуваннями: «Одного разу, під час перебування в Києві, я відвідав Биківню, бо хотів на власні очі побачити це святе місце для багатьох народів. Цей меморіальний комплекс створений на пам'ять жертв політичних репресій є пам'яткою історії національного значення і має статус заповідника національного значення. Нагадаю, що в цьому місці закопували приречених до розстрілу в позасудовому порядку і, за даними науковців, у Биківнянському лісі покоїться близько 120 тис. невинно убієнних. Втім мене більше вразила робота польських археологів та відповідних спеціалістів, як вони належно і скрупульозно проводили розкопки. Вони тоді знайшли 210 могил, з яких 70 містили рештки 1992 поляків. До речі Польща сама виділила кошти, бо очевидно що польській державі дуже важливо дізнатися більше про місця поховань, про своїх людей, які там поховані. І ми знаємо, як минулого року у вересні президенти України й Польщі брали участь у відкритті відповідного меморіалу. В цьому випадку ми бачимо як інші народи шанобливо відносяться до своїх загиблих громадян на території чужих країн. А подібні пошукові заходи проводять і угорці, і німці. Як на мене, це добрий приклад для наслідування, принаймі, у своїй країні. На мою скромну думку, нам давно пора мати подібну службу на державному рівні з відповідним кількісним та якісним складом експертів і фахівців».

Published on 13 May 2013