Юлій Хвещук

Китайська експансія та неприємні новини для ПР

Забагато території не буває – так думає Москва, і ще з 1945 року вперто не укладає мирну угоду з Японією, щоб тільки не «втратити» давно занедбані нею ж Курильські острови.

Забагато території не буває – так думає Москва, і ще з 1945 року вперто не укладає мирну угоду з Японією, щоб тільки не «втратити» давно занедбані нею ж Курильські острови. Однаковісіньке мислення і в Пекіну: хоч територія власна і так нічогенька, але ж і населення – майже 1,5 мільярди! Так що треба мислити стратегічно, на перспективу, поволі розширювати «життєвий простір».

6 травня китайські війська увійшли до Таджикистану, встановивши контроль над великою ділянкою земель Гірсько-Бадахшанської автономної області. Ні, це не військовий конфлікт. Зайняті території Душанбе передав Китаю в рахунок погашення зовнішнього боргу. Всього за роки незалежності Таджикистану китайцям віддано 1,5 тисячі квадратних кілометрів землі. Ще на початку 2013 року багато експертів попереджали, що офіційний Душанбе готує акт про передачу земель Китаю, проте інформацію тоді ніхто не сприймав всерйоз.

Гірський Бадахшан відомий своєю ворожою позицією стосовно центральної влади, його мешканці не завжди підкоряються рішенням офіційного Душанбе, нерідко там спалахують заворушення. Втомлена цим опозиційним краєм, влада вирішила одним жестом і головного болю себе позбавити, і фінансове становище покращити. У перспективі – оформлення за Китаєм високогірних земель, які вважаються «непридатними для життя». Однак Пекін бачить для себе добру перспективу, оскільки ці землі багаті родовищами дорогоцінних каменів, урану і мінералів. Китайці вже приступили до геологорозвідувальних робіт, а Душанбе легалізував розробку родовищ юридичними особами з-за кордону, прийнявши відповідні поправки до закону «Про надра».

Мало того, на ці «непридатну для життя» територію вже почали прибувати не тільки військові, але й цивільні особи. Вони будуть освоювати землі, де поки що проживають таджики, і котрих планується поступово виселити. Можливо, в регіоні спалахне черговий конфлікт. Але ні Душанбе, ні Пекін це не хвилює. Знадобиться депортація – значить, буде. Для комуністів це звична справа.

Таке поступове, безконфліктне поглинання сусідніх прикордонних територій китайцями не може не насторожувати Москву. Особливо з огляду на катастрофічне демографічне становище на її Далекому Сході. Розуміючи, що рано чи пізно він буде втрачений, Кремль спрямовує погляди на Захід – на Білорусію та, особливо, Україну.

Днями в «будинку Москви» в Севастополі відбулося збіговисько під назвою «Російський рух України: проблеми і надії». Саме там давній «друг» України, директор російського Інституту країн СНД Костянтин Затулін заявив про те, що покладає великі надії на новий рух, який створюється на підтримку союзу Росії, України та Білорусі. При цьому доволі відверто висловив своє (тобто, кремлівське) ставлення стосовно теперішнього регіоналівського керівництва: «Ми постараємося, щоб проект руху на підтримку союзу Росії, України і Білорусії відбувся і, можливо, завдяки цьому ми зможемо створити якусь силу в Україні, яка буде тиснути на Партію регіонів, що знаходиться при владі...». Мало того, намалював неприємне для ПР майбутнє: «А, може бути, в перспективі, коли це все розвинеться, виступить в ролі її більш успішного конкурента на майбутніх виборах».

Частина активістів Російського руху Криму, що виступають за згортання контактів з ПР, дозволила собі доволі різкі висловлювання та оцінки партії влади. На це Затулін зауважив: «Якщо з самого початку впертися рогом і сказати – ні, ми з ними (Партією регіонів) не співпрацюватимемо, нічого не відбудеться. Не дадуть розвинутися, не дадуть піднятися». І особливо підкреслив, що новий проект не стане альтернативою Російському рухові Криму.

На цій ж імпрезі виступив роздратований почутим депутат-регіонал Вадим Колесніченко. Він рішуче не погодився з думкою про те, що російські організації Південного Сходу повинні тиснути на Партію регіонів, щоб та виконувала свої передвиборчі обіцянки. Вказавши їм «їхнє» місце та місію: «Я не бачу сенсу чинити тиск взагалі на будь-яку партію... Завдання організацій – створювати громадську думку». І перейшов у контрнаступ, розкритикувавши опонентів: «В Україні сьогодні зареєстровано близько 1000 нібито російських і російськомовних організацій. А працюють – всього кілька десятків». Далі назвав безперспективною саму ідею створення російської партії. Визнав, що в існуючих умовах безперспективна навіть ідея референдуму про надання російській мові статусу другої державної, оскільки плебісцит без належної підготовки може бути програний. Натомість, прийнятий Партією регіонів мовний закон цілком дозволяє домагатися відкриття російських класів у школах. Але ж батьки не пишуть відповідні заяви, а громадські організації не роз'яснюють громадянам їхні права.

У своїй критиці Колесніченко перестарався. Його слова викликали обурення ялтинського діяча Анатолія Лося, соратника вигнаного ще Леонідом Кравчуком першого (і єдиного) президента Криму Юрія Мєшкова. Той представився «патріархом російського руху Криму» і гостро висловився на адресу «людини, яка бігала у вишиванці». Заскочений таким несподіваним «звинуваченням» нардеп встряв у словесну дуель, яка ледь була припинена організаторами.

Скандал в промосковському середовищі, звичайно, є приємною новиною. Але, як бачимо, Путін готує створення більш підконтрольної політичної сили, яка може виступити конкурентом ПР, або ж слугувати принаймні опудалом для лякання Януковича та Кº. Схоже, це – «Український вибір» Віктора Медведчука. Отож, можна не сумніватися, що незабаром проросійські, сепаратистські (федералістичні, автономістичні тощо) ідеї, теорії, проекти з новою енергією почнуть гуляти Україною, заполонюючи інформаційний простір, ворохоблячи місцеві «псевдоеліти», «інтелектуалів» та «експертів». І потрібно бути готовими дати гідну відсіч усьому цьому московському дурману, який прикриватиме чергову кремлівську диверсію.

Published on 13 May 2013