Наталка ПОКЛАД

То хто потрібен нашій державі: патріоти – чи манкурти?

Чиновник усе настійливіше нависає-рече: «Ви не українці, забудьте про свої хуторянські звички,– ви громадяни світу й повинні цінувати та бути готовими відстоювати ідеали свободи, демократичних цінностей і права людини.

Чиновник усе настійливіше нависає-рече: «Ви не українці, забудьте про свої хуторянські звички,– ви громадяни світу й повинні цінувати та бути готовими відстоювати ідеали свободи, демократичних цінностей і права людини. Який патріотизм?Це пережиток! Насамперед – громадянське виховання, громадянська культура, громадянське суспільство…»

Хоч сьогодні дзвонарі зовсім не в моді, проте бити на сполох є чого: Україна, в якій споконвіку цуралися випивак, а шлюбній парі на весіллі категорично заборонялося вживати спиртне, аби зачинала здорових нащадків, тепер займає 1-ше місце в світі з дитячого алкоголізму, а ще те саме 1-ше – з поширення СНІДу й туберкульозу і 10-те місце – за наповненістю тюрем… Тож куди ми йдемо (чи то пак – куди нас ведуть)? Що бачимо в завтрашньому дні? Як гриби після дощу, множаться палаци й церкви – і зникають із лиця землі цілі українські села, творці й охоронці нашої унікальної традиційної культури. А офіційні цифри кажуть, що 52% молоді (а неофіційні – що й усі 62%) хоче виїхати зі своєї землі, бо не бачить тут для себе перспективи.

І що не день, то «покращення»: Інтернет повідомив, що під загрозою закриття в нас – 2000 шкіл, а вже цього року їх закриють 150. Іде форсована зачистка території…

А поцікавтесь, що читають-споживають наші діти у школах? Чи є в читанках для малих школяриків, у яких лише закладається-формується національний світогляд і патріотичні почуття, історичні оповідки про героїку наших минулих поколінь, розповіді про досягнення українців у різних сферах життя, а в збірниках диктантів – чи є згадки про українську мову як основний фундамент формування української нації, прадавнє виникнення цієї мови та її красу? У підручнику «Захист Вітчизни» на 743 сторінках слова «Україна», «український» згадуються всього 27 разів, та й то хіба в контексті «Конституція України»… То про яку Вітчизну йдеться? І як її любити, якщо в жодному навчальному документі про любов до неї не сказано? І як її ЗНАТИ?

Спитаєте, чи хвилює така ситуація педагогів та науковців? Хвилює, і є багато ентузіастів, які б’ють тривогу. Проте чимало й тих, що бояться (!) розробляти теми національно-патріотичного виховання. А якщо проаналізувати докторські дисертації часів незалежності про національне виховання, то – парадокс! – виявиться, що серед них нема жодної з цієї надзвичайно актуальної проблеми. Ось і весь «науковий вимір». Страх і пристосуванство домінують.

А за роки становлення нашої держави були вироблені й прийняті дуже цінні документи-орієнтири, зокрема «Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття») і «Національна доктрина розвитку освіти», в яких закладені ідеї вітчизняної і зарубіжної педагогіки про національне виховання, положення про український національний зміст та характер освіти і виховання. І ми були свідками того, як після імперських лещат, почувши свіжий вітер, почала оживати українська школа й українська душа, як пробуджувався, поставав у молоді новий дух.

Сьогодні тихою сапою вихолощується все, напрацьоване раніше. А в травні 2012 р. на замовлення Кабміну з’явився «Проект Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки»». Перше його речення: «Найважливішою складовою… є…. люди, населення України…» Не український народ! У тексті проекту відсутні фундаментальні наукові терміни «українська культура», «українська нація», «національні цінності». Натомість в односторонньому порядку часто декларуються «загальнолюдські цінності», «населення України» тощо. Безперечно, такий документ, просякнутий духом космополітизму, зовсім не формуватиме патріотів держави, не пробуджуватиме в молодого покоління любові до української мови та культури, – він налаштовує систему освіти готувати робочі руки та сировину для європейських чи ще якихось базарів. А як же тоді бути з правом українців на національну освіту? Як виховати синів і дочок, які не тільки любитимуть цю Богом дану землю, а й зможуть протистояти ворогу, який на неї зазіхає?

Тим часом ВР дуже переймається захистом людей нетрадиційної сексуальної орієнтації і поспішає прийняти законопроект № 2342 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні» (як же гарно і «по-європейськи» звучить!). На захист українського світу – закони не працюють, а душити цей світ – тут усе швидко й чітко!

В той час, коли Франція муром-стіною стала за свою мову й культуру, дає приклад того, як у глобалізованому світі захищати їх і пропагувати; коли в Росії програма патріотичного виховання добре фінансується з державного бюджету (і жодних реверансів у бік інородців!), навіть є спеціальна нагорода педагогам за виховну роботу, – Україна перетворилась на прохідний двір, по якому гуляють космополітичні вихори.

Цікавий, поважний і дуже своєчасний захід – всеукраїнська науково-практична конференція під назвою «Українське національне виховання: реалії, тенденції, перспективи» – відбувся нещодавно в Національному педагогічному університеті імені М.Драгоманова. Її, як і кілька попередніх (на Київщині, у Богуславі, в Дрогобицькому державному педуніверситеті імені І.Франка та Дніпропетровському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти) зініціював і організував Міжнародний освітній фонд імені Ярослава Мудрого (його президент – Валентина Василівна Стрілько). Фонд підтримали Національна академія педагогічних наук, галузеве міністерство, громадські та релігійні об*єднання. Численні привітальні звернення прийшли від керівників парламенту, уряду, відомих науковців та представників творчої інтелігенції: отже, справді наболіло. Впродовж 2013 року ця всеукраїнська патріотична акція пройде у більшості регіонів держави.

Солідні учасники, пристрасні виступи й гарячі дискусії, глибокий аналіз ситуації та обмін досвідом, а ще – вироблення стратегії протидії тому, що відбувається в нашій гуманітарній сфері, зокрема в освіті. Бо якщо громада, науковці не скажуть свого вагомого слова, не вимагатимуть рішучих перемін, чиновники не зроблять жодних кроків. Тож долучатись до цієї справи треба гуртом.

Учасники конференції прийняли резолюцію, в якій є багато слушних і цінних пропозицій щодо доопрацювання «Концепції», а головне – поставлена вимога створити в державі цілісну систему українського національно-патріотичного виховання. А «Звернення» конференції з усіма її висновками та проханням прийняти Закон України «Про виховання українського патріотизму» і Державну програму українського національно-патріотичного виховання підростаючих поколінь з передбаченням належного державного фінансування для їхньої реалізації отримає кожен де6путат Верховної Ради. Може, ще не пізно. Бо сказано ж: «Стукайте – і відчиниться вам…»

Published on 13 May 2013