Василь ГУМЕНЮК

Лебедина пісня провідника “Черемшини”

Після закінчення навчання у вузі на початку 70-х, я отримав направлення на роботу в Чернівецьку область.

Після закінчення навчання у вузі на початку 70-х, я отримав направлення на роботу в Чернівецьку область. Як спеціаліст сільського господарства бував у Глибоцькому, Сторожинецькому та Вижницькому районах. В останньому багато разів накривалися “поляни” для “задобрення” перевіряючих – переважно з Києва, але бувало і Москви. Вино, шашлик і пісня були обов’язковими атрибутами цих дійств, що відбувалися подалі від очей цікавих та обмеженого контингенту “посвячених”.

Гості, особливо з Москви, полюбляли пісні місцеві. “Висоцького і Окуджаву ми знаємо, співайте тутешнє” – казали. На одній з таких “полян” я затягнув популярну в ті часи “Черемшину” і з великим здивуванням відзначив, що ніхто з вижницьких мене не підтримав (москвичі, як не дивно, хоч і з акцентом, співали!). Згодом приятель із місцевих у розмові сам-на-сам порадив більше “Черемшини” не співати і продекламував куплет: “Знов повстанців голос чути в лісі // Повиймали кулемети в стрісі // “Черемшина” віддає накази // Наступати на ворожі бази…” Моєму здивуванню не було меж. Якусь подібну пародію на цю популярну пісню я чув і у Львові, але то були сумбурні й неконкретні слова. “Хто такий “Черемшина”? – запитав я приятеля-буковинця, але він не просто промовчав, а подивився на мене так, ніби того куплета декламував зовсім не він.

Лише через багато років мені стало відомо, що під псевдонімом “Черемшина” на Вижниччині з 1944-го по 1952-й оперував талановитий провідник ОУН Микола Кричун, захоплений внаслідок підлої зради по той бік Черемоша (в Галичині) і розстріляний в Києві 60 років тому – 8 квітня 1953-го. До 100-річчя з дня його народження (1912) чернівчанин Дмитро Проданик видав окремою книжкою детальний і дуже симпатичний нарис “Микола Кричун-“Черемшина” (Торонто-Львів: Літопис УПА; серія “Події і люди”, 2012.– 128 с.).

Дуже дивно, але досі у пресі я не подибував (чи помиляюсь?) хоча б короткого відгуку на це детальне висвітлення, що вважаю несправедливим: героїчна і правдива історія краю має бути заохочувана і підтримувана. Стосовно ж автора нарису слід сказати, що це вже його друге таке дослідження і, сподіваємось, то лише бурхливий старт: на черзі, мабуть, аналогічні нариси про інших борців за волю України, адже в процесі аналізу архівних матеріалів (яких опрацьовано, мабуть, сотні!) мимоволі нагромаджується чимала “дотична” інформація, не узагальнити яку просто гріх!

Не стану переповідати біографію Миколи Кричуна, а закликаю обов’язково розшукати й прочитати талановите дослідження Проданика, наповнене ілюстраціями (їх майже 70) – фотографіями самого “Черемшини”, його рідних та бойових побратимів, численних документів – і повстанських, і чекістських, котрі розкривають підлі методи й прийоми, стосовані для винищення під корінь самої ідеї боротьби за незалежність нашої землі. Особливо рекомендую прочитати книжку тим, хто проводить аналогічний збір документів на інших теренах з метою підготовки публікації про своїх земляків – нарис Проданика може слугувати своєрідним “еталоном” того, як вести пошук, на чому акцентувати увагу, що необхідно обов’язково проілюструвати і т.д., зробивши це так, ніби справжнім автором нарису є не ви, а ваш герой. Саме таке враження у мене й склалося після багатократного прочитання книжки “Микола Кричун-“Черемшина” – ніби це лебедина пісня провідника Вижниччини, складена ним самим в останні години свого земного життя – як заклик любити рідну землю і готовність принести в жертву за неї найдорожче – свою безсмертну душу.

Published on 8 May 2013