Юлій Хвещук

Війна закінчилася. Війна триває

Кожен знає, що Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, а закінчилася 2 вересня 1945 року.

Кожен знає, що Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року, а закінчилася 2 вересня 1945 року. Насправді Друга світова для українців почалася в березні 1938 р. на Закарпатті, і закінчилася в квітні 1960 р. на Тернопільщині. Точніше – 14 квітня.

З літа 1952 року у Тернопільській області, на Підгаєччині, діяла боївка повстанців. Про їхні операції у 1953-54 роках розповідали радіостанції «Голос Америки» і «Свобода». Очолював групу член Подільського окружного проводу ОУН Петро Пасічний – «Чорний», «Петро» (народився в 1925 році у селі Середнє Войнилівського (тепер – Калуського) району Івано-Франківської області). Разом із ним діяла його дружина, Марія Пальчак-«Стефа», 1922 року народження. В 1955 року до них приєднався 17-річний Олег Цетнарський.

На озброєнні мали гвинтівку та пістолети. Мали також друкарську машинку і вже несправний передавач (Пасічний був радистом, закінчив відповідний вишкіл УПА в Карпатах). Крім цього, був певний запас старої підпільної літератури, яку Цетнарський регулярно передруковував, а потім її разом поширювали серед населення, щоб ствердити – боротьба продовжується. Щоб здобувати необхідні припаси, здійснили 11 озброєних пограбувань магазинів і колгоспних складів у навколишніх селах. Крім цього, в червні 1959 року вчинили невдалу спробу ліквідувати старшого лейтенанта КГБ Подлубного.

В ніч з 12 на 13 жовтня 1959 року група йшла на вечерю до когось зі села Тростянець. На узліссі на них вийшов якийсь чоловік, який крикнув: «Стой! Кто ідьот?». «Петро» подумав, що це засідка на них, підпільники кинулися тікати. Стороженко з пістолетом погнався за ними. Коли стало зрозуміло, що він один, «Петро» зупинився і застрелив ворога. Документи та зброю повстанці забрали. Вбитим виявився оперуповноважений УКГБ по Тернопільській області, 22-річний лейтенант КГБ Віктор Стороженко, який прибув у Тростянецький ліс на зустріч з інформатором із того ж таки села Тростянець. Він став останньою офіційною бойовою жертвою з боку радянської влади у її війні з повстанцями.

Останній бій відбувся 14 квітня 1960 року у Божиківському лісі на межі Підгаєцького й Бережанського районів за кілька кілометрів від хутора Лози (Бережанщина). Був страсний четвер напередодні Великодня. В Божиківський, Тростянецький та Слав'ятинський ліси прибули загалом 45 автомашин – опергрупа Тернопільського управління КДБ із доданим до неї 12-тим Римнікським ордена Богдана Хмельницького загоном Внутрішньої охорони МВС СРСР, разом понад п’ятсот солдатів. Коли повстанці, вийшовши з криївки, ішли у напрямку хутора Лози, вони потрапили у засідку КГБ. Отримавши наказ не вбивати їх, солдати влаштували «психічну атаку» – почали стрілянину з автоматів по стовбурах дерев. Однак повстанці відкрили вогонь у відповідь. Під час короткочасного бою Петро Пасічний отримав кілька кульових поранень у груди, Олегу Цетнарському перебили ноги. Щоб не потрапити до рук ворога, вони застрілилися. Їхня тіла забрали до Підгайців для впізнання. Вагітна дружина Олега Цетнарського Ольга (молоде подружжя прожило разом тільки один рік), яка знала про перебування чоловіка в лісі, через погрози кагебістів на допитах забрати сина змушена була сказати, що чоловік її покинув, а згодом змінила прізвище.

38-річну Марію Пальчак поранили в руки. Вона вистрелила собі в скроню, але куля застрягла в черепі й жінка залишилася живою. Її схопили і відвезли до Підгаєцької лікарні. Жінка вижила, а про смерть чоловіка і Олега Цетнарського дізналася лише через багато років. Слідчі брехали, що вони заарештовані і дають проти неї покази. Марія ж так і не зізналася.

Після п’яти місяців слідства влаштували публічний суд. Вирок – п'ять років тюремного ув'язнення та 10 років концтаборів. Марія Пальчак з концтаборів Мордовії вийшла на волю 14 квітня 1975 року. Повернулася до рідного села Шумляни, де мешкала в рідної сестри, працювала на цегельному заводі. Дочекалася Незалежності України. Померла 3 січня 1998 року, у 78-річному віці, залишивши після себе книгу спогадів. Учасників останнього бою Віктором Ющенком посмертно було нагороджено відзнакою Президента України – медаллю «До 100-річчя з Дня народження Романа Шухевича».

Друга світова війна закінчилася. Але не закінчилася війна проти її Героїв, проти їхньої пам’яті. «Український» суд у 2011 році слухняно визнав недійсним указ Президента Віктора Ющенка про присвоєння Провідникові ОУН Степану Бандері та Головному Командирові УПА Романові Шухевичу звання Героїв України. Ініціатор, донецький адвокат Володимир Оленцевич, продовжує цю війну. Він подав заяву в міліцію, де заявив, що Ющенко «протиправно» передав у власність онукові Степана Бандери виготовлений із золота орден Держави і мініатюру (копію) ордена Держави, що належать державі, вартість яких більш ніж в 250 разів перевищує неоподатковуваний податком мінімум доходів громадян – отже, ця дія містить ознаки складу злочину, передбаченого статтею «зловживання владою або службовим становищем». І отримав від Печерського районного управління міліції Києва повідомлення про те, що його заяву «про скоєне кримінальне правопорушення розглянуто, і відомості про нього внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань».

Ця кримінальна стаття передбачає покарання від 3 до 6 років ув'язнення з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років зі штрафом від 500 до 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ось так, сьогодні в Україні можуть судити вже не тільки Українських Героїв, але й тих, хто намагався гідно вшанувати їхню пам'ять.

Війна продовжується навіть проти пам’ятників. Вкотре моральні виродки проявили себе на Львівщині. В ніч на 8 квітня знищено «Стелу Героїв» біля реабілітаційного центру ветеранів УПА «Говерла» в місті Моршині. 10 квітня на меморіальному комплексі «Борцям за волю України» в місті Рудки Самбірського району розбито гранітні пам’ятні дошки з портретами Євгена Коновальця, Степана Бандери та Романа Шухевича. Чи знайдуть?

Чи хтось контролюватиме розслідування війни проти пам’ятників, проти національної пам’яті, проти Українських Героїв? Звичайно, ні. Чи знайде міліція виродків? А кому це потрібно? Владі і її «охоронцям» – однозначно, що ні. Це потрібно нам, українцям.

Published on 15 April 2013