Слободянюк Олексій

Молодь і Церква у поглядах ідеологів українського націоналізму

Період національно-визвольних змагань українського народу минулого століття нерозривно пов'язаний із політичною активністю тогочасної української молоді й участю церкви у формуванні світогляду українських націоналістів.

Період національно-визвольних змагань українського народу минулого століття нерозривно пов'язаний із політичною активністю тогочасної української молоді й участю церкви у формуванні світогляду українських націоналістів. Завдяки цим двом складовим українці змогли скористатись історичним шансом аби створити власну державу й довести всьому світові про прагнення бути незалежними, маючи власну культуру, мову й історію. Саме та інтелігенція, що виховувала своїх дітей на патріотизмі й християнській моралі, змогла створити реальні передумови для здобуття незалежності, на генному рівні розбудити в українців прагнення до свободи.

Аналізуючи розгортання націоналістичного руху від початку створення «Братства Тарасівців», бачимо рушійною силою цього руху саме молодь, що стала «революційною іскрою» здатною запалити в «сірої» маси почуття патріотизму до власної землі. Український націоналізм, як ідеологія та організований рух, завжди формувались на християнських ідеалах, що пов’язано з глибокою релігійністю української нації. Для націоналістів є однаково важливим любити Бога та свою націю: "Прив'язання до мови, віри, звичаїв, до ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економічних і соціяльних догм, вистражданих і викутих в огні змагань і переказаних прадідами внукам — це прив'язання є фундаментом нації" – пише один з ідеологів українського націоналізму Дмитро Донцов. Саме завдяки такому світогляду фактично всі правила й закони українських націоналістів тісно переплітаються з християнською мораллю. Існували чітко виписані правила життя українського націоналіста, яких повинен був дотримуватись кожен член ОУН й вміти їх пояснити низовому членству. «Знай, що найкраще віддаси Богові почесть через Націю та в ім’я Нації чинною любов’ю до України, суворою мораллю борця й творця вільного державного життя» - говорить одне з 44 правил. Були окремо й «Правила життя українського юнака», де бачимо важливі дороговкази для молоді:

Можна побачити, як розвивалась й змінювалась думка провідної національної верстви й водночас залишалась тяглість й вірність християнським принципам, якщо проаналізуємо Десять заповідей Божих, Декалог Міхновського й Декалог українського націоналіста Степана Ленкавського. Саме так проходила еволюцію тогочасна патріотична молодь. Через любов до Бога – до любові власної землі, її історії, мови, традицій, готовність жертвувати в ім`я власної нації, бо «нема більшої любові, ніж хто душу свою положить за друзів своїх» – так говорить Біблія. Й молодь, яка виростала під час перших визвольних змагань та після них бачила й чула від батьків, про героїчні чини українських студентів під Крутами, про свою державу, армію, і те зерно падало в благодатний ґрунт аби через декілька років вже самим стати прикладом героїзму й самопожертви великій Ідеї. Дуже влучно, з цього приводу було написано в одній з листівок ОУН: «Зерно посіяне в непогоду, кривавим маком зацвіте, і прийде воля, доля для народу» - виростало покоління, яке не зламалось ні на полі бою, ні в застінках НКВД, ні в таборах й повернувшись додому продовжувало українську справу. Віра в Бога й Правду допомагала в скрутну годину: «Віра є джерело героїзму, посвяти, відваги... Віра сталить думку. Віра не допускає сумнівів у вашу правду у ваші серця. Віра є запорукою тріумфу всякої правди, яка має потрібне число тих, що в неї — без вагання — вірують» (Д. Донцов).

Не забуваймо також про те, що Микола Міхновський, Степан Бандера, Євген Коновалець, Симон Петлюра та багато інших визначних українських патріотів походили з священицьких родин й саме вони були обличчям визвольного руху, створюючи основу ідеології українського націоналізму, що ввібрав в себе войовничість до ворогів та християнську мораль й не важливо чи була це українська молодь Галичини, чи була вона під совєтською окупацією «Розділена кордоном смерті, але з'єднані зв'язком віри, ідеї і любові…» (С. Бандера) – вся українська молодь в якої «ще не спідлене серце» ставала на захист рідної землі, віри своїх батьків.

Священики, що залишились, далі пропагували любити своє рідне й захищати його від зазіхань, вони, як і націоналістичні організації готовили молодь до «Великого чину» – «Здобути, або загинути!».

Олена Теліга, досить влучно окреслила завдання, що стояли на ту пору перед українською молоддю, і завдання ці були, на мою думку, надважливими: «Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання — стати батьками майбутнього своєї нації. Хай же ж вона не зрікається цієї честі, виховуючись лише на сірих рядовиків. Нашій масі потрібні провідники в усіх ділянках життя, і хай кожний не підтинає собі добровільно крила, лише старається розгорнути їх якнайширше. Хай пам'ятає, що хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди матиме погоничів, а чи не забагато погоничів мали ми в минулому?» не зважаючи на те, що Україна зараз є незалежною державою завдання перед молоддю залишаються ті, самі. І хоч часи змінились – визиск і знищення українця стають вишуканішими. Його знищують у його ж державі, прикриваючись найпатріотичнішою фразеологією та по єзуїтському використовуючи його м`які риси характеру та вроджені добрі начала світобачення. Тепер мало поважати інші народи, тепер потрібно чітко стати на націозахисну позицію, і хай ми мілітарно слабші але ми переможемо, бо «Господь – то моя сила й щит мій!» (Псалом 28 (7).

Масовий зрив українського народу в період національно-визвольної боротьби ХХ століття й участь молоді в націоналістичних організаціях, боротьба в рядах Української Повстанської армії й підпіллі ОУН, якраз і були проявом того приспаного націоналізму, тої «одвічної стихії», бо «Націоналізм єднає, координує сили, жене до боротьби, запалює фанатизмом поневолені нації в їх боротьбі за свободу» (М. Міхновський). Українські юнаки та юначки не вагаючись ішли у бій з набагато сильнішим ворогом, що мав все аби боротись з ними. Але в українців була велика віра в перемогу й бажання бути вільними: «Надійсь на Господа, будь мужній; нехай буде відважне твоє серце» (Псалом 27 Давида (14). Сам Господь благословив українців на боротьбу, бо УПА була єдиною армією в Європі, що мала в своєму складі капеланів, що відправляли Служби Божі й щоденно молились за Україну.

…Похід проти церкви є рівнозначно і похід проти нації. При наших так слабих центрах кристалізації нації; церква грає в нас велику ролю. Зменшення її впливу і авторитету, зменшення її стану посідання ослаблює притягаючу силу одного з тих осередків, який перетворює розпорошене плем`я в свідому націю. Для того порозуміння з церквою для новітнього націоналізму не менше потрібне, як церкві збереження відпорної сили нації, порозуміння з націоналізмом. – пише Дмитро Донцов в своїй праці «Церква і націоналізм», отже на очах у всього світу на Україні відбувалась священна війна господарів своєї землі проти її окупантів – Добра зі злом. Навіть після закінчення масового збройного виступу українців й остаточний перехід учасників боротьби в підпілля та зміни тактики, ця боротьба не згасає, а стає іншою за формою, як на території Радянського Союзу так і за кордоном – в діаспорі. В Україні молодь не має змоги відкрито чинити спротив режиму зла, але українці за океаном активно готують молоді кадри для продовження боротьби, хоч ніхто не знав, коли Україна знову повстане проти поневолення. «Можливо довго наші Ідеали будуть неосягненою мрією, але саме прагнення, змагання за Ідею робить нас і Націю зрілими. Ніхто не знає – майбутнього, крім Господа. Проте ми віримо, що в даних нам часі і просторі зробимо те, що нам призначено» – пише один з правильників для юнацтва ОУН за 1969 рік. Постійне підтримання необхідної «температури революційного зриву» в українському середовищі було вкрай необхідним для готовності нової генерації українців до боротьби й збереження української ідентичності за межами власної держави, щоб зберегти тяглість боротьби за УССД. Ярослав Стецько писав, що «Коли еліта – тобто найкращі з усіх соціальних шарів народу – характером слабне, коли вона не вихована, сама не виховується і народу свого не виховує, приходить занепад нації, залежність від інших націй, що мають здорову еліту». Саме тому важливо постійно виховувати еліту аби зберегти власну державу й власний нарід від зникнення. Нам зараз бракує патріотичного й християнського виховання молодого, підростаючого покоління, що заступить нас в боротьбі за Українську Україну, адже лише та молодь, що вихована на любові й повазі до свого народу, його традицій зможе гідно пронести прапор націоналіста-революціонера, не суперечачи християнським принципам. І хоч сьогодні немає потреби стріляти й вести відкриті бойові дії, але саме зараз боротьба стала більш кропітка й складна – надати українській Державі справжнього українського змісту. Жертвуючи всіма вигодами життя й особистісними інтересами, стати на шлях українського революціонера, поставивши понад усе інтереси власної Нації. Жертовність й посвята великій Ідеї можлива лише тоді, коли людина проходить певний шлях визрівання. Це може бути й масовий зрив українського народу на захист своїх прав, що стане своєрідним каталізатором для приспаного патріотизму в маси людей, але більш важливим є більш тривалий шлях – еволюція українця через виховання поваги до всього свого, спочатку в родині, потім в школі, університеті, через патріотичні й націоналістичні організації. Й не потрібно боятися труднощів, що будуть попереду – «Яко з нами Бог» і ми стоїмо за Святу Правду.

Українська молоде! «Не бійся! Ступай твердою ногою віри у свою Правду, у свою Націю, в розбурхане життя, і напевно не втопишся, як не втопився апостол Петро – вийдеш Переможцем і не знатимеш нудьги базарних людей, і з погордою будеш дивитися на метушливість політичних карликів.»

Сучасна українська влада не займається патріотичним вихованням молоді й місія виховання справжніх патріотів сьогодні знову покладається на українську церкву й патріотичні організації, бо «дорога до Бога веде через Батьківщину» (Юліан Вассиян). Лише так можна сформувати українську еліту, що в змозі повести за собою український нарід. Часом здається, що ми маємо замало сили аби здійснити задумане, але ніколи не втрачайте твердої віри в здійснення запланованого, бо ніхто крім Бога не знає коли буде найкращий момент то здійснити. Нашим завданням є не пропустити цей момент. «Всі знали, що це неможливо зробити, але прийшов той, хто не знав цього – і зробив!». Немає завдань, які неможливо виконати, просто іноді не вистачає сили волі й терпіння для завершення справи.

«П'ятий акт драми ще не наступив для нашої нації. Вона переживає ще й досі довгий і важкий антракт у своїй історії: за коном щось діється, йде якась пильна праця, від часу до часу грюкотить грім, але завіса ще не піднялася.» (Міхновський «Самостійна Україна»)сучасна українська молодь є тим «третім дзвінком» в політичному театрі, тим великим Дзвоном, що звіщатиме початок довгоочікуваних змін в історії України. А зміни неминучі й скорі, бо ті молоді українці, що вже оформлюються, виросли в своїй незалежній державі, вони мають зовсім інше мислення – вільне мислення, вони не мають страху перед вивозом на Сибір їхньої родини, їх не змінити пропагандою про «покращення» через телебачення та газети – вони самі визначають де правда, а де брехня, маючи змогу черпати інформацію через Інтернет й спілкуватись з однодумцями по усьому світі, вони знають справжню історію українців в боротьбі за свою незалежність.

Українська молоде, будь приготована до власної історії!

Published on 1 April 2013