Костянтин ЄЛІШЕВИЧ

Цугцванг Януковича

Дуже цікаві результати свіжих соцопитувань — у акціях протесту готові взяти участь 28,5% українців.

Дуже цікаві результати свіжих соцопитувань — у акціях протесту готові взяти участь 28,5% українців. Натомість у липні 2004, за чотири місяці до Майдану, таких набиралося тільки 18%. Пригадую, як у той час збирав підписи за Ющенка — дві третини мешканців або лаялися “Усі вони, гади, однакові”, або безнадійно казали “Все одно переможе Янукович”. І це в Сумах, де у третьому турі виборів Президента за “помаранчевого” кандидата проголосували 85% громадян.

Не менш промовиста динаміка — у порівнянні з жовтнем минулого року кількість готових захищати свої права зросла на 6%. Жодних підстав для зміни тенденції немає — насувається економічна й фінансова криза, бюджет тріщить по швах, слід віддавати рекордні борги, газ не подешевшає і нема джерел зовнішніх запозичень — у Віктора Федоровича сумне обличчя, йому ніхто грошей не дасть.

Ще цікавіше співставити відсоток невдоволених з рейтингами партій і політиків. На парламентських виборах влада з тріском програла — навіть якщо приплюсувати Партії регіонів результат КПУ, опозиція перемогла 50:43. Якщо ж врахувати, що комуністів підтримали ті, хто ненавидить “бендеровцев”, проте й регіоналів не любить, опозиційний гандикап стає ще суттєвішим.

На президентських виборах “біло-синіх” не врятують мажоритарні округи чи тушки-”самовисуванці”. Навіть якщо усі опозиційні лідери вирішать балотуватися і дробитимуть голоси, Янукович не має шансів виграти в першому турі — а в другому на нього чекає Кличко або Яценюк і поразка без варіантів. Як не парадоксально, владі могло б зіграти на руку звільнення Тимошенко, однак можна не сумніватися, що “проффесіонали” й далі наступатимуть на граблі — допустивши стратегічну помилку з її ув'язненням, вони лише поглиблюють цей промах.

Сумарна перевага опозиціонерів над Януковичем і «примкнувшим к нему» Симоненком — 40:26. Не слід забувати, що це проміжне опитування — коли настане час вибору, більшість невизначених скоріше проголосують проти влади. Теоретично можна сподіватися на зручний спаринг з Тягнибоком, розігравши сценарій 1999 року “стабільний господарник проти екстреміста”. Але по-перше, наразі вихід лідера “Свободи” до вирішального раунду малоймовірний, а по-друге, достатньо йому підкоригувати риторику (ознаки чого є вже зараз), і гарант поступиться навіть націоналісту — розрив невеликий.

Тож не дивно, що почастішали розмови про форс-мажорні варіанти — від приєднання до Митного союзу (хоча б у "асоційованому" статусі), псевдо-референдуму і виборів Президента у Верховній Раді до надзвичайного стану, силового розгону мітингів і масових репресій проти активістів. Але цим влада лише погіршить своє становище, як не поліпшила його посадкою Тимошенко й Луценка чи беркутівським «бєспрєдєлом» — при такому захмарному рівні негативу кількість неминуче переросте у якість. Почати війну, не маючи надійної опори у двох третинах областей і, що найважливіше, у столиці — так, спершу бліцкриг може мати успіх. Однак завершиться він штурмом межигірського бункера.

Published on 15 March 2013