Олексій КЛЯШТОРНИЙ

Міхновський і сучасність

Цьогоріч виповнюється 110 років з дня публікації «Кодексу чести свідомого українця» Миколи Міхновського, котрий заклав ідеологічну основу модерного українського націоналізму та став передтечею написаного, згодом, Степаном Ленкавським «Декалогу» ОУН.

Цьогоріч виповнюється 110 років з дня публікації «Кодексу чести свідомого українця» Миколи Міхновського, котрий заклав ідеологічну основу модерного українського націоналізму та став передтечею написаного, згодом, Степаном Ленкавським «Декалогу» ОУН.

Подивугідним чином, понадсторічної давнини формулювання Міхновського залишаються настільки актуальними й тепер, що безумовно варто вкотре їх процитувати:

«1. Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей.

2. Усі люди — твої браття, але москалі, ляхи, угри, румуни та жиди — се вороги нашого народу, поки вони панують над нами й визискують нас.

3. Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів.

4. Усюди й завсігди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

5. Шануй діячів рідного краю, ненавидь ворогів його, зневажай перевертнів-відступників — і добре буде цілому твоєму народові й тобі.

6. Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів.

7. Не зробися ренегатом-відступником.

8. Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України.

9. Допомагай своєму землякові поперед усіх, держись купи.

10. Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами, не приятелюй з ворогами нашого народу, бо ти додаєш їм сили й відваги, не накладай укупі з гнобителями нашими, бо зрадником будеш.»

Що ж маємо ми нині, не лише в 110-річний ювілей «Десяти заповідей», 140-річний з дня народження їх автора, але й на 22-му році існування формально-юридично незалежної держави Україна, котру багато хто ототожнює із описаною як ідеал Міхновського «самостійною, вільною та демократичною» республікою «робочих людей», а також – «Українською самостійною соборною державою», за яку закликав синів і дочок України віддати свої життя Ленкавський?

Попри формальну «незалежність України»:

1. Всі основні підприємства народногосподарського комплексу України приватизовані вкрай маленькою групою людей з числа етнічних не-українців. Персональний перегляд т. зв. «олігархів» показує, що практично всі вони українській культурі абсолютно чужі.

2. На цій основі сформовано чужий для українців «національний інформаційний простір», осереддям якого є приналежні цим «олігархам» телеканали.

3. Завдяки цьому до влади на Україні приведено Уряд, всі основні дієві особи якого (від «президента держави» до міністра освіти та глави Нацбанку) є, одночасно: а) етнічними не-українцями; б) прямими агентами Кремля.

4. Цей антиукраїнський уряд руками «депутатів-кнопкодавів» на 21-ому році «незалежності України» офіційно запровадив у ній мовне законодавство, яке відкрито і неприховано робить україномовних осіб «людьми другого ґатунку», наділених меншим обсягом прав, ніж мають «російськомовні».

5. До 1 січня 2014 року переважна більшість українців, які в ході розпаювання «колгоспів» отримали у приватну власність земельні наділи, мають їх юридично втратити. Попервах, вони переходять у транзитну власність «держави Україна», щоб далі з ними сталося те ж, що і з розташованими на території країни об’єктами промисловості.

6. Наступним етапом, що теж явно «проглядається на обрії», є офіційне (формально-юридичне) підпорядкування економічного простору України регулюванню з Москви, внаслідок її входження до Євразійського Економічного Союзу (ЄврАзЕС), який для полегшення сприйняття громадськістю цього процесу наразі називають в олігархічних ЗМІ, про які див. вище, евфемізмом «митний союз».

На жаль, доводиться констатувати, що політична боротьба з усім цим «в електоральному полі» принаймні поки що виявилась неефективною (такою, що не дає необхідного результату).

Безпосередня причина – неофіційна підконтрольність основних «опозиційних сил» «владі» та вкрай мала фактична відмінність між «владою» та «опозицією», що, насправді, «фінансуються з одного (олігархічного) гаманця».

Проте, безумовно, є і більш глибша причина – «слабкість основ».

Як саме наші «основи» є зараз украй слабкими?

Насамперед, на думку спадає:

1. Слабка національна свідомість українців.

2. Наша погана організованість.

3. Наша матеріально-фінансова вбогість.

Той факт, що виборчі права в «державі Україна», як формально-юридичній спадкоємниці т. зв. УРСР, отримали чисельні пенсіонери московського війська, каральних служб НКВС-КГБ, їхні нащадки та члени сімей, а також – інші цілком нелояльні до українства, як такого, особи, сама присутність котрих на території України є наслідком окупації Української Народної Республіки військами большевицької Росії, а також, у більш давній ретроспективі, — порушення тих прав України, про які М.Міхновський писав у своїй брошурі «Самостійна Україна», поза сумнівом має своє значення.

Проте, вони не становлять серед громадян України більшості, а отже – найбільше значення має все-таки свідомість самих українців, голови значної чистини яких «промиті» різними міфами сталінсько-путінсько-януковичівського «агітпропу»: від «колаборанства ОУН-УПА з нацистами» до, нібито, «культурно-цивілізаційної єдності» українців і москалів у якійсь неясно чим відмінній від європейської та взагалі незрозуміло в чому полягаючій «спільній східнослов’янській» або «православній цивілізації», «русскам мірє» і т. д.

Відповідним чином, організованість українців є на такому рівні, що навіть маючи мільйони противників мовного закону Партії Регіонів, жодної справді потужної акції протесту проти нього ми поки що не підійняли. Чи ж не факт, що жодна акція протесту проти україножерського закону не зібрала у Києві понад кілька тисяч людей, не є найкращим свідченням нашої виняткової слабкості, що прямо провокує до продовження і збільшення знущання над нами з боку антиукраїнської державної влади?

Нарешті, виняткова «ресурсна обмеженість», яка є основною причиною вбогості всякої сьогоднішньої суто української (тобто, не заснованої на дотаціях «Газпрому», Держдепу або тих-таки «українських» олігархів) політики, І в чому, тоді, конкретно, полягає ця «обмеженість»? Чи не в забутті «Заповідей…» Міхновського, коли ми добровільно за «юдин гріш» працюємо на ворогів України, «накладаємо вкупі з ними», купуємо їхні товари, вкладаємо свої скромні заощадження у їхні банки і т. д., а саму Україну-матір «вбиваємо своєю байдужістю»?..

Що ж робити? – На три «проблемні питання» є три ж ОЧЕВИДНІ ВІДПОВІДІ:

1. «Національне освідомлення».

2. Національна організація.

3. «Свій до свого по своє» – українська економіка.

Усе це разом містко окреслюється одним реченням: «органічна праця, як передумова революційної дії».

Революційна дія ОУН мала своїм підґрунтям, про яке нерідко забувають (а це – не гоже!) ВЕЛИЧЕЗНУ «органічну працю» на Галичині кількох поколінь (!) українських діячів – від Руської Трійці і далі – до «Маслосоюзу» і «Пласту».

Органічна праця, самозрозуміло, не замінить революційного чину, спрямованого безпосередньо на досягнення мети, яку Іван Франко практично в один час із Міхновським описав у своїй знаменитій статті «Поза межами можливого». Революційний чин характеризується саме тим, що він виводить національну спільноту «на нову якість», яка безпосередньо перед тим може здаватися ще «неможливою», в той час як органічна праця завжди здійснюється саме в цих «рамцях реальності». Проте, так само вірно й те, що без «достатніх основ», закладених саме органічною працею, спроба «революційного чину» (про який тоді треба писати саме в лапках) ясно приречена на неуспіх.

Конкретно сьогодні це означає, що перемога української національної революції (перша точка «Декалогу» Ленкавського) не може бути досягнена рівно доти, допоки «програма Міхновського» не буде виконана – і насамперед у частині, яка стосується ВЛАСНОЇ поведінки кожного з нас.

Не пиймо горілки Nemiroff. Не їжмо «Родинних ковбасок» і «Гаврилівських курчат», не дивімось «Шустер-Life» та москвомовні «телесеріали» на олігархічних «кнопках». Не слухаймо Радіо-Шансон. Не кладімо своїх грошей у «Приватбанк» та не берімо кредитів у «Альфа-банку». Ні за яких обставин не переступаймо порогу місць богохульства, іменованих «церквами» так званої «УПЦ МП»!

А, натомість:

При наявності такої можливості – купуймо лише товари, виготовлені в Україні фірмами, власники яких не заплямували себе ні участю в Партії Регіонів, ні будь-якими українофобними акціями. Запишімо своїм дітям в Інтернеті українські мультики. Відведімо їх на український концерт. Обідаймо лише в їдальнях та кафе, де обслуговування надається українською мовою. Створюймо «зони, вільні від мовного закону ПР».

Вкладімо свої гроші в українську кредитну спілку.

Передплатімо кожен бодай одну українську патріотичну газету чи журнал.

ЖЕРТВУЙМО на добру українську справу з кожної зарплати.

Присвятімо бодай дві або чотири години на тиждень безкоштовній праці в українській громадській організації.

Все це – МАЄ ЗНАЧЕННЯ.

Будьмо світлом. «Почнімо із себе» те, до чого приєднаються інші.

Published on 27 February 2013