Михайло Романюк

Петро Федун – «Полтава»: до обставин загибелі

Героїчна національно-визвольна боротьба українського народу середини ХХ століття породила багато визначних постатей, серед яких особливе місце займає постать полковника УПА Петра Федуна – «Полтави»

Героїчна національно-визвольна боротьба українського народу середини ХХ століття породила багато визначних постатей, серед яких особливе місце займає постать полковника УПА Петра Федуна – «Полтави» – одного з провідних ідеологів та публіцистів збройного підпілля, керівника Головного осередку пропаганди Проводу ОУН, заступника Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради начальника політвиховного відділу Головного військового штабу УПА, редактора та автора багатьох підпільних публікацій. Він був відомий у підпіллі під псевдонімами «Петро Полтава», «Волянський», «П. Савчук», «Север», «99» та багатьма іншими.

Народився 23 лютого 1919 р. у с. Шнирів Бродівського повіту (тепер – Бродівського району Львівської області) в сім’ї селян Миколи Федуна та Парасковії Ящун. У 1931 р. після закінчення народної школи в рідному селі вступив на навчання до Бродівської державної гімназії ім. Ю. Коженьовського, де відзначався зразковою поведінкою та чи не найкращими успіхами у навчанні. Саме тут відбулося формування його світоглядних позицій та національно-патріотичних переконань, які прищепив юнакові гімназійний наставник та особистий катехит о. Михайло Осадца. У 1937–1939 рр. навчається у ліцеї в Бродах, а відтак вищу освіту здобуває у Львові: на медичному факультеті Львівського університету ім. Я. Казимира (1939), Львівському медичному інституті (1940).

Восени 1940 р. призваний до Червоної армії. Відбував службу у м. Павлограді на Дніпропетровщині в артилерійському полку. На початку січня 1941 р. його скерували до Одеси на курси командного складу Червоної армії, які він закінчив у травня, того ж 1941 р., отримавши офіцерське звання.

За одними даними на початку радянсько-німецької війни Петро Федун відбував службу на Полтавщині, за іншими – командував взводом берегової артилерії в Одесі. У перші місяці війни він потрапив до німецького полону, звідки звільнився восени 1941 р.

Вирвавшись із неволі, в середині жовтня 1941 р. дістався до Львова, а звідти – додому. Пробувши кілька днів у батьків, П. Федун відразу включився в легальну роботу в Бродах. У жовтні 1941 р. на пропозицію Андрія Турчина обійняв пост теренового працівника при повітовій референтурі культурної праці Українського допомогового комітету і працював на цій посаді до весни 1942 р.

Будучи членом ОУН з другої половини 1930-х рр., з часу навчання у Бродівській гімназії, восени 1941 р. відновлює свої організаційні зв'язки з націоналістичним підпіллям та занурюється у вир підпільної праці.

З травня 1942 р. постійно проживає у Львові, де навчається на Вищих державних медико-природничих фахових курсах. П. Федун приймав активну участь у діяльності студентських громадських організацій: «Союз українського студентства» (1942 р.), «Об’єднання праці українських студентів» (1943 р.). На 1942 р. припадає початок його праці як співробітника крайового проводу Юнацтва ОУН ЗУЗ ОУН, де впродовж 1943-1944 р. він редагує друкований орган проводу – журнал «Юнак». Саме на час праці в крайовому проводі Юнацтва ОУН ЗУЗ припадає початок публіцистичної творчості Петра Федуна, який друкувався під криптонімом «Вол.».

Навесні 1944 р. П. Федун, після розформування референтури Юнацтва, перейшов на нелегальне становище та працював в осередку «Зелений гай» референтури пропаганди Крайового проводу ОУН ЗУЗ, де готував листівки, редагував газету «За Українську Державу» та писав до неї короткі статті, входив до редакції журналу «Повстанець».

У травні 1944 р. відходить у Карпати, де керує юнацькою школою кадрів, яка діяла в районі с. Велика Тур’я Долинського району Івано-Франківської області до липня того ж року.

Після завершення вишколу продовжує роботу в референтурі пропаганди крайового проводу ОУН, а в листопаді 1944 р. переведений до референтури політичного вишколу Проводу ОУН, якою керував Яків Бусел – «Київський».

Поряд з діяльністю у підпіллі ОУН активно працює в рядах УПА, де обіймає пост начальник політвиховного відділу крайового військового штабу УПА-Захід (1944–1946 рр.), а згодом – начальника політвиховного відділу Головного військового штабу УПА (1946–1949 рр.).

Навесні 1945 р. призначений референтом пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН і виконує ці обов’язки до відкликання його в референтуру пропаганди Проводу ОУН на українських землях у середині липня 1945 р. З цього часу «Полтава» у збройному підпіллі ОУН обіймає ключові пости: референта пропаганди Проводу ОУН (1945–1951 рр.), керівника Головного осередку пропаганди ОУН (1945–1951 рр.) та Бюра інформації УГВР (1948–1951 рр.). Його включено до Проводу ОУН (6.07.1948 р.) та УГВР (1950 р.), а після загибелі Р. Шухевича – обрано заступником Головного Командира УПА (15.07.1950 р.), а відтак і заступником Голови Генерального Секретаріату УГВР (1951 р.).

Петро Федун у 1946–1951 рр., як керівник Головного осередку пропаганди, начальник політвиховного відділу ГВШ УПА та керівник Бюро інформації УГВР, задавав тон у розробці напрямків та тематики пропагандистської роботи. Він керував усією роботою ГОСПу, відповідав за підпільні видання, їх друк та поширення, організацію пропагандистської роботи на всьому терені дії ОУН. У цей період редагує періодичні видання збройного підпілля ОУН: «Ідея і чин» (1946 р.), «Самостійність» (1946–1947 рр.), «Бюро інформації Української Головної Визвольної Ради (УГВР)» й «Осередок пропаганди та інформації при Проводі Організації Українських Націоналістів (ОУН)» (1948–1951 рр.). У його творчому доробку близько сорока праць.

У підпіллі відомий під псевдонімами та криптонімами «Петро Полтава» («П. Полтава», «П. М. Полтава», «П. П.»), «Волянський» («П. Волянський», «С. Вол.», «Вол.»), «Зенон», «П. М. Савчук» («П. Савчук»), «Север», «19», «75», «81», «99», «101», «123», «126», «143», «173», «175», «1000», «811-С», «ММ», «Р-17», «Р-35», «С-12» та ін.

За час перебування в УПА та збройному підпіллі ОУН Петра Федуна кілька разів підвищували у військовому званні: старший булавний (1.10.1944), хорунжий-виховник (15.04.1945), поручник-виховник (30.06.1945), сотник-виховник (22.01.1946), майор (25.07.1950), полковник УПА (20.10.1951).

За вагомий внесок у справу українського визвольного руху П. Федун рішенням Української Головної Визвольної Ради та Головної Команди УПА був нагороджений Срібним Хрестом заслуги (22.11.1947), Золотим Хрестом заслуги (1.11.1950), Золотим Хрестом бойової заслуги І-го класу (15.06.1952, посмертно), медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах».

У своїй діяльності Петро Федун – «Полтава» відзначався обачністю та доброю конспірацією, що дуже часто рятувало його від загибелі. Вся діяльність підлеглого йому осередку пропаганди була чітко налагоджена та регламентована. Адміністратор ГОСП заздалегідь готував місця укриття для співробітників референтури пропаганди. Як правило, у розпорядженні П. Федуна були основна та запасна бази. На основній базі завжди дислокувався «Полтава» зі своїм апаратом та частиною боївки охорони, а на запасній – адміністратор ГОСП з рештою охоронцями.

В роки незалежності України тривалий час були невідомими місце та обставини загибелі головного ідеолога збройного підпілля ОУН та його побратимів. У 1999 р. з’явилася версія голови районного осередку Товариства політичних в’язнів і репресованих Дмитра Зробка, за якою виходило, що П. Федун загинув разом із двома побратимами (Р. Кравчуком та П. Яремою) 22 грудня 1951 р. на хуторі Зруб с. Вишнів Рогатинського району на Івано-Франківщині у криївці, облаштованій в господарстві місцевих жителів Михайла та Катерини Попадюків. Більше того, у липні 2008 р., незважаючи на те, що на той час були оприлюднені достеменні обставини та місце загибелі «Петра Полтави» та інших підпільників (в публікаціях Д. Вєдєнєєва, О. Іщука, М. Романюка), на хуторі Зруб було встановлено пам’ятник. Аргументами на підтвердження цієї версії слугували, як правило, витяги з опублікованих книг та інші матеріали, походження яких сягало періоду незалежності. При цьому не були враховані фактори суб’єктивності, що їм притаманні та можливості авторської помилки. Жодними архівними документами, які б підтверджували згадана версія не підтверджувалася.

Незважаючи на це пан Дмитро Зробок до сьогоднішнього дня продовжує обстоювати свою версію, нехтуючи будь-якими доказами, які підтверджують подану нижче версію правдивого місця та обставин загибелі підпільників, болісно сприймаючи будь-які аргументи, які йдуть в розріз із його думкою.

Проведена перевірка всіх аргументів, наведених Д. Зробком, виявила помилковість цієї версії про що, зокрема, свідчили наступні факти: у щоденних оперативних зведеннях МГБ за грудень 1951 р. не виявлено факту загибелі повстанців на хуторі Зруб; родинна Попадюків, як це випливає із отриманої нами архівної довідки, була репресована у 1950 р., тобто більше як за рік до згаданих подій; жодна книга не може бути доказом тієї чи іншої версії, а лише архівні документи.

Натомість на підтвердження того, що П. Федун – «Полтава» загинув в лісі біля с. Новошини Жидачівського р-ну Львівської області є велика кількість архівних документів створених по гарячих слідах події. Це, як матеріали МГБ, так і повстанські документи. Серед перших – десятки документів про планування, хід проведення та результати військово-чекістської операції, карти, акти опізнання трупів, фотографії загиблих тощо. Серед документів підпілля слід назвати: 1) Повідомлення про загибель Романа Кравчука; 2) виявлені нотатки у записнику Василя Кука, який був вилучений під час його захоплення; та 3) «Акт-звідомлення про обставини й здогадні причини загибелі сл[авної] п[ам’яті] «Максима» й «Полтави» та друзів». Зокрема, останній документ був укладений у червні 1952 р. Василем Охримовичем – «Грузином», який за дорученням В. Кука провів розслідування обставин загибелі П. Федуна та Р. Кравчука, опитавши при цьому охоронців останніх, які вижили під час цієї облави.

Таким чином аналіз всіх доступних архівних документів дає підстави однозначно ствердити, що місцем загибелі полковника УПА Петра Федуна – «Полтави» є лісовий масив біля с. Новошини Жидачівського р-ну.

На початку грудня 1951 р. співробітники МГБ отримали інформацію, що в районі сіл Вишнів і Новошини переховується хтось із членів Проводу ОУН. Зважаючи на це, управління 2-Н МГБ УРСР спільно з управліннями МГБ в Дрогобицькій та Станіславській областях ретельно розробило план військово-чекістської операції. Передбачалося щільно заблокувати лісові масиви та населені пункти, аби не допустити втечі підпільників, а потім провести ґрунтовний пошук криївок. Район пошуку був розділений на дев’ять секторів. Керівникові кожного сектору було поставлено завдання – уважно оглянути місцевість на предмет наявності підземних сховищ, розшукати підпільників і, в міру можливого, захопити їх живими. До операції було залучено 4574 офіцери та солдати, з них – 75 співробітників УМГБ у Дрогобицькій області та 78 співробітників УМҐБ у Станіславській області, 60 інструкторів зі 110 службово-розшуковими собаками, 500 курсантів навчального загону МГБ, 230 автомашин. Операція тривала з 21 по 28 грудня.

Вранці 21 грудня 1951 р. війська МГБ заблокували згаданий район на межі тодішніх Букачівського району Станіславської області та Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – територія на стику Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. та Жидачівського р-ну Львівської обл.) та розпочали пошуки.

У перший день операції одна з пошукових груп неподалік с. Вишнів Букачівського району Станіславської області (тепер – Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл.) виявила на поверхні біля криївки трьох підпільників. Зав’язався бій, в результаті якого два підпільники були вбиті (крайовий провідник ОУН на ЗУЗ Роман Кравчук – «Петро» та референт СБ Букачівського районного проводу ОУН Богдан Паньків – «Буря»), а третьому (кур’єру «Петра» Євгенові Якиміву – «Богдану») вдалося втекти. Проте через день він загинув у цьому ж лісовому масиві.

23 грудня об одинадцятій годині тридцять хвилин у лісі біля с. Новошини Журавнівського району Дрогобицької області (тепер – Жидачівського р-ну Львівської обл.) курсанти навчального полку МГБ за струменями пари з вентиляційних отворів виявили підземний бункер з підпільниками всередині. Їм запропонували здатися, але вони відмовились і відкрили вогонь з автоматів. Через деякий час, побачивши, що становище безвихідне, підпільники підпалили бункер і пострілялися. Криївка була розкопана солдатами і з неї витягнуто тіла чотирьох повстанців: члена Проводу ОУН Петра Федуна – «Полтави», референта пропаганди Журавнівського надрайонного проводу ОУН Богдана Зобніва – «Миронича», провідника Букачівського районного проводу ОУН Михайла Сенюка – «Скритого» та бойовика «Миронича» Григорія Ярему – «Зенка».

У той же день тіла семи загиблих повстанців вантажівкою були доставлені до Львова. У приміщенні Управління МГБ у Львівській області була проведена процедура їхнього впізнання заарештованими учасниками підпілля, у ході якої остаточно було встановлено факт загибелі одного із керівників національно-визвольної боротьби в Україні, провідного її ідеолога Петра Федуна – «Полтави». Коли ж через кілька днів постало питання, що робити з тілами вбитих, то було вирішено їх таємно поховати. Вночі 28 грудня 1951 р. співробітники МГБ закопали тіла Р. Кравчука, П. Федуна, Б. Зобніва, М. Сенюка, Г. Яреми, Є. Якиміва та Б. Панькова у триметровій ямі з негашеним вапном на території «об’єкту №39» УМГБ у Львівській області.

Кому щось відомо про діяльність П. Федуна чи його побратимів у підпіллі просимо інформацію надсилати на електронну адресу romanjuk_mv@ukr.net, або на адресу редакції.

Published on 21 February 2013