Володимир Косик

Книжка, яку варто прочитати

Українською Видавничою Спілкою імені Юрія Липи в Києві вперше в незалежній Україні перевидано працю "Московський Сфінкс", автором якої є непересічна людина - Василь Косаренко-Косаревич.

Українською Видавничою Спілкою імені Юрія Липи в Києві вперше в незалежній Україні перевидано працю "Московський Сфінкс", автором якої є непересічна людина - Василь Косаренко-Косаревич. Людина мало відома, хоча життєвий і професійний шлях її був не легкий, трудний. Головна ідея автора цієї політичної книжки була - донести світові невідомий і незрозумілий факт, що країна, яка називає себе Росією, є узурпатором цієї назви, бо в дійсності вона називалася "Московія". Це значить, що росіяни вживають украдену назву, вони завжди були і сьогодні є московитами, москалями.

Хтось подумає, що автор помиляється. Однак історична дійсність виявляє, що ні. Нагадаємо, що на цю тему вже вийшла корисна книга Євгена Наконечного "Украдене ім'я". Значить, питання дійсно існує.

Цікаво, що за піднесення цієї проблеми в гітлерівській Німеччині, в Берліні В. Косаренко-Косаревич заплатив дуже дорого: гестапо його заарештувало. Почалося від того, що Український Науковий Інститут у Берліні попросив його написати до керівництва Пруської Державної Бібліотеки при Академії Наук у Берліні наукову довідку про те, що вона неправильно вважає Україну тільки "Південною Росією", або "Малоросією", а українську мову тільки "малоросійським діалектом" великоросійської, отже московської мови.

Щоб виконати це прохання, автор виготував понад 10-сторінковий матеріал німецькою мовою, як сам каже, з науковими доказами. Він звернув увагу німцям також на питання транслітерації. Наприклад, чи можна перекладати на німецьку мову українські букви "г" або "и" як "g" та "i"? Він відповідає, що не можна. Дійсно, українська мова має букву "ґ", яку так запопадливо ліквідувала Москва за російсько-совєтської влади та яку вистерігаються вживати навіть сьогодні українські мовознавці та літератори. А російське "и" – це ж українське "і".

Пруська Державна Бібліотека образилася і відповіла, що коли В. Косаренко-Косаревич не перестане висміювати найвищий науковий інститут німецького Райху і німецького народу, то вони попросять гестапо зайнятися ним...

Він роками збирав багатющий історичний, зокрема джерельний матеріал з історії України з наміром допомогти французькому історикові Ж. Бенуа-Мешену, якого невелика історія України появилася в Парижі у 1941 р., написати «Велику історію» України.

Варто зупинитися дещо на появі в Парижі книжки Бенуа-Мешена. Французький автор каже, що написав її у травні 1939 р. і вона вперше з’явилася в журналі "Лє Докуман" у червні 1939 р. Перечитуючи її в липні наступного року, він вирішив нічого не додавати і, з огляду на події в Європі, віддати рукопис до видавництва без найменших змін.

У вступі Бенуа-Мешен однак написав ось таку фразу: "Світ змінився. Новий світ народжується, його риси вже появляються. Велика українська мрія, яка заповняє декілька подивугідних сторінок "Майн Кампф", починає реалізуватися. І ця загадкова (містерйозна) Україна, яка одночасно існує і не існує, в невизначених кордонах..."

Ця фраза вказує на загальну тенденцію тогочасних західних європейців, які про Україну знали дуже мало, пов'язувати її долю чомусь із гітлерівською Німеччиною. Навіть ліквідація державної самостійності Карпатської України нікого не навчила, що українська справа взагалі не була в руках і намірах Німеччини.

Але справа полягає також у тому, що тогочасна західна дипломатія, в ситуації можливого нападу Німеччини на Захід, робила натяки з наміром наштовхнути Гітлера на Схід, в напрямі України, і залишити Захід у спокої, очевидно коштом України.

Через чверть століття пізніше, у 1991 році, коли зарисувалися зміни у Східній Європі з причини розпаду СССР, у Парижі нагадали й перевидали книжку Бенуа-Мешена 1939 року. До оригінального тексту додано лише хронологію пізніших подій 1939-1991 років.

Під датою 17 березня 1991 читаємо: "Під час референдуму, організованого М. Ґорбачовим, більшість українців голосують за збереження оновленого Совєтського Союзу. Але в Києві "так" отримало лише 44% голосів. Тоді як у Західній Україні, у Львові, Тернополі й Івано-Франківську понад 80% населення голосує за незалежність."

Як бачимо, про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. і референдум 1 грудня 1991 р., який всенародним голосування підтвердив Акт незалежності, не згадується…

Ми зумисне зупинилися на цьому питанні, щоб показати, як про Україну, український народ, найчастіше інформують чужі автори, зокрема російські чи проросійські. Російська наука і пропаганда про Росію і поневолені Росією народи неймовірно міцно домінувала у світі тоді, та й сьогодні продовжує свою дезінформаційну місію. Відомо - і це можна доказати цитатами з численних документів - що навіть "СССР" найчастіше називали "Росією", а всіх солдатів совєтської армії, які воювали проти гітлерівської Німеччини, називали росіянами.

Нехай нікого не дивує, що українцям, які не бажають бути і називатися росіянами, трудно з цим погодитися.

В. Косаренко-Косаревич, хоч був вихідцем зі Східної України, під час Першої світової війни служив офіцером в австрійській армії. У перших місяцях війни, разом з іншими галичанами, попав у російський полон. Після революції в Росії, у 1917 р., коли Керенський був міністром війни, українці просили його передати полонених офіцерів-галичан до Києва, щоб вони могли допомагати у праці українського уряду в розбудові України. Однак Керенський наказав вичислених старшин вивезти "далеко на Сибір", де більшість із них так і загинула. Косаренко-Косаревич додає, що "з вільним московським народом ми завжди готові жити в доброму сусідстві. Але як дуже москалі і їхній кожночасний провід є далекі від такого співжиття, доказав тоді Керенський..."

В. Косаренкові-Косаревичу однак вдалося втекти і включитися в політичне життя в тодішньому революційному Києві. Він брав участь у мировій делегації в Бересті Литовському на початку 1918 р. Публікував статті в українській та німецькій пресі, почав писати манускрипт "Московського Сфінкса", частина якого появилася у Штутґарті, у двотижневику "Scheinwerfer". За це він став пізніше "об’єктом двох спроб захоплення в совєтські руки і повної ліквідації".

За часів Гітлера в 1943 р. його в Берліні арештували і його переслухував "балтійський німець Вірзінґ". Той самий Вірзінґ, який переслухував і катував у Львові українських націоналістів. Косаренко-Косаревич перебув у концентраційних таборах у Саксенгавзені та Берґен-Бельзені до кінця війни.

Потрібно зазначити, що сам Косаренко-Косаревич запевняє, що не претендує на безпомильність. Якщо ж комусь форма або тон його книжки видаються надто різкими, то не треба забувати, каже він, що його форма і тон зумовлені знанням правди про всі злочини і кривди росіян (московитів) стосовно українців та інших народів. Автор твердить, що у німецькому виданні свого твору "виразно зазначено, що і в московському народові (як і в усякому іншому!) існують і позитиви, і негативи".

Відповідаючи на рецензію про "Московський Сфінкс" у квартальнику англійською мовою "Free World Review", в якій закидалося авторові, що він представляє "росіян" тільки як поганих, Косаренко-Косаревич зазначає, що, на жаль, негативи їх і їхнього проводу, включаючи їхній месіянізм, "затемнюють і обезцінюють його позитиви", а знищення "всього і всіх, хто є відмінним від них і не хоче злитися з ними в одну цілість, то тоді навіть їхні спорадичні позитиви і добродійства є лиш засобом" для відвернення очей від жертв "їхньої месіяністичної злочинності". А далі: "Вже москаль В. Соловйов устійнив був щодо російського періоду, що "російська імперія, яка в своєму тоталітаризмі ще більш ізольована, загрожує християнському світові небезпекою битв і воєн".

Ми думаємо, що, беручи до уваги наведену численну аргументацію багатьох авторів - істориків і політичних діячів - питання про епоху, коли Московщина почала вживати назву "Росія", заслуговує на увагу. А сталося це за Петра І-го на початку ХVІІІ-го століття.

Однак не виглядає ймовірним те, що світ, який унаслідок впертої дезінформації Москви твердо засвоїв у пам'яті назву «Russie, Russes; Russia, Rusians, Russland, Russen», зможе так легко цю назву відкинути та змінити. Зокрема, коли навіть українські історики не могли спільно домовитися, щоб перекладати слово "Русь", наприклад, латинським словом "Ruthenia", а воліють взагалі не перекладати назву "Русь", хоч вона є дуже близькою до назви "Росія"...

Під сучасну пору головне завдання вільної української науки та дипломатії - боротися проти того, щоб Москва далі привласнювала собі історію Київської Русі-України.

Придбати книгу можна, зголосившись за адресою: 01030 м. Київ, вул. Ярославів Вал, б. 9 пом. 4, тел. (044) 234-70-20

Published on 20 February 2013