Юлій Хвещук

Від Сталінграду – до Путінстану

Було собі в Росії місто Царицин, згодом, в 1925 році, перейменоване на Сталінград. І яке в 1961 році стало Волгоградом, після того, як був розвінчаний культ особи вождя народів.

Було собі в Росії місто Царицин, згодом, в 1925 році, перейменоване на Сталінград. І яке в 1961 році стало Волгоградом, після того, як був розвінчаний культ особи вождя народів. Аж ось 31 січня, напередодні святкування 70-ої річниці Сталінградської битви, міська дума Волгограда прийняла рішення повернути місту його колишню назву – «місто-герой Сталінград». Проте тільки на 6 днів у році. Крім, власне, річниці перемоги у Сталінградській битві (2 лютого), ця назва може використовуватися також в інші п'ять днів в році - 9 травня (день перемоги над Німеччиною - за версією Сталіна), 22 червня (початок німецько-радянської війни, або ж Великої Вітчизняної – за версією того ж Сталіна, Путіна та усіх їхніх «табачників»), 23 серпня (один з днів «військової слави Росії», себто перемоги на Курській дузі), 2 вересня (завершення 2 світової війни) та 19 листопада (день початку операції «Уран» - контрнаступу радянських військ під Сталінградом, а також, принагідно, всесвітній день туалетів). Отож, у ці дні Волгоград будуть називати Сталінградом в офіційних документах, виступах, доповідях, а також в ході проведення масових заходів.

За твердженнями місцевої влади, це геніальне рішення було ухвалене на «численні прохання» ветеранів війни. При цьому, звичайно ж, думку російських правозахисників, які чомусь вважають Сталіна негідним для позитивних відгуків, не почули. Зважаючи на те, якими потужними темпами в Росії відбувається вже навіть не просто реабілітація, а реставрація культу особи Сталіна, можна безпомилково припустити, що пахне тут зовсім не волею міфічних ветеранів, а безпосередньо чекістським душком Путіна, якому чи то самому ця ідея заблукала в голову, чи то, знаючи кремлівські настрої, так йому вирішила місцева влада догодити. У всякому випадку, цар залишився задоволений, ініціативу схвалив.

Можна також припустити, що визначені 6 днів – тимчасове рішення. Далі розгорнеться активна кампанія: «ініціативна група ветеранів» просить перейменування поширити на цілий рік, це підтримують, наприклад, водії автотранспорту, аби не плутатися в GPS – навігації, телеканали все це активно доводять до свідомості мешканців РФ від Калінінграда до Владивостока – і цар дає «добро». А чому б ні? Похвалитися успіхами в економіці не вдається, прем’єр Медвєдєв хіба розповідає, якою він хотів би її побачити. Пишатися військово-технічною величчю теж не вдається – буквально наступного дня після «осталініння» Волгограду ракета-носій «Зеніт-3SL» після запуску впала в Тихий океан. Навіть в інформаційній сфері Кремль кульгає – того ж самісінького 1 лютого навіть самого Путіна піар-лакеї «підставили»! На зустрічі з ієрархами Архієрейського собору підсунули до промови уривки з тексту, який вже виголошував керівник його ж адміністрації Сергій Іванов на Всесвітньому російському народному соборі в жовтні минулого року. Довелося прес-секретарю Путіна Дмитру Пєскову швиденько сяйнути тезою про те, що, виявляється, обоє (Путін з Івановим) є «носіями загальних ідей, тому дивуватися схожості їхніх виступів не варто» (дійсно, було б дивно, якби шеф царської канцелярії потайки бігав на опозиційні зібрання і, начепивши чорну маску, ганьбив «владу жуліків і злодіїв»). Мало того, Пєсков поспішив зворушити царя, розвинувши думку: «У мене це насправді викликає розчулення. Існує певний набір універсальних ідей, які стосуються церкви, відносин між церквою, державою і суспільством». Справді, краще завбачливо «розчулитися» на посаді президентського прес-секретаря за «промовний прокол», аніж опинитися на посаді редактора якогось поважного часопису - «Новини Сахаліну» або ж «Вісник Чукотки».

А тим часом Росія продовжує жити своїм життям, традиційним та веселим. Знову ж, 1 лютого, у Москві після хокейного матчу поміж командами «Спартак» та ЦСКА, який ЦСКА виграв з рахунком 4:2, уболівальники влаштували бійку, а принагідно, як ведеться, вирішили відлупцювати поліцію (ОМОН). Більше сотні ентузіастів, в результаті, були запроторені до райвідділків.

Серед затриманих виявилися достатньо цікаві персони. Наприклад, старший слідчий Бабушкінського міжрайонного слідчого відділу Слідчого комітету Росії старший лейтенант юстиції Ілля Мамонтов (притягнутий до адміністративної відповідальності та вже звільнений зі служби у слідчих органах «у зв'язку з вчиненням вчинку, який ганьбить честь і гідність співробітника СК Росії»). А особливо відзначився 29-річний старший інженер випробувальної пожежної лабораторії судово-експертного Центру Федеральної пожежної служби Міністерства з надзвичайних ситуацій Росії майор Кирило Тарарухін. Він нахабним чином зірвав шолом з голови 32-річного омонівця Андрія Кірюхіна, після чого вдарив його порожньою пляшкою по голові. Поліцай, який не сподівався такого нешанобливого ставлення до власної персони, потрапив до лікарні з діагнозом «черепно-мозкова травма». А щодо «надзвичайного» майора складено адміністративний протокол згідно статті 20.1 Кодексу про адміністративні правопорушення («Дрібне хуліганство»). Проте згодом слідчі здригнулися – адже на кого руку (пляшку) пожежник підняв – на «путінохранителя»! І швиденько порушили кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 318 КК РФ («застосування насильства відносно представника влади»). Тепер майору вже загрожує тюремне ув'язнення в колонії загального режиму терміном до 10 років. Як сказав би товариш Сталін: «Жити в Путінстані стало якщо не краще, то все ж веселіше».

І все б нічого, можна було черговий раз потішитися від того, що мешкаємо не «там», а у власній, карикатурній «регіонаді». Якби не згадати про те, що 31 січня у центрі Єревану, на вулиці неподалік власного дому «невідомі злочинці» поранили з вогнепальної зброї кандидата від опозиції на посаду президента Вірменії Паруйра Айрікяна - за часів СРСР відомого дисидента, який скуштував радянської «виправно-трудової системи», в 1988 році був позбавлений громадянства і викинутий до Ефіопії. Хочеться замислитися над дивовижним збігом обставин: існує у Вірменії лояльний до Кремля режим – з’являється опозиційний кандидат (відвертий «антирадянщик») – кандидата намагаються прибрати. Отож, не тільки ті, хто мешкає в Путінстані, але й громадяни інших країн, які просто не подобаються Кремлю, не зможуть чутися у цілковитій безпеці доти, доки останнє втілення Московської імперії разом зі своїм «наноцарем» не буде спроваджене на смітник історії.

Published on 4 February 2013