Сергій Багряний

Чи існує «русская» нація?

Багато хто з національно-схвильованих росіян люблять з піною у рота доводити про існування «єдіной русской націі», що створилася на основі «триєдиного русского народа – велікоросов, малоросов і бєлорусов».

Багато хто з національно-схвильованих росіян люблять з піною у рота доводити про існування «єдіной русской націі», що створилася на основі «триєдиного русского народа – велікоросов, малоросов і бєлорусов». Але якщо звернутися до історичної науки і копнути глибше, то виявиться, що ніколи не існувало «трієдіного русского народа» і ще науці не відомі жодні притомні докази існування «русской» нації.

Московія

Від початку етнонім «руський» мав відношення до земель, які належали Київській Русі, за винятком її східних околиць. Ніхто в ті часи не чув ні про «триєдиний», ні навіть про «єдиний» русскій народ. Населення Русі, що включала території України та Білорусі, називалося русичами, в часи Великого Князівства Литовського і Речі Посполитої воно позначалося як «русини». Цей етнонім зберігався на теренах України аж до поневолення її більшовиками. Натомість населення територій Центральної Росії в європейській історіографії називалося «московітами», «москвинами».

Чий ти холоп? Руський!

Етнонім «руський» в тодішній Московії відносився лише до невеликого прошарку боярської знаті та до церковних діячів. Для переважно неслов’янського сільського населення цей етнонім відносився для позначення приналежності того чи іншого селянина до тодішньої Московської держави і православної церкви або до приналежності до їх господаря. Тоді у цих селян спокійно могли запитати: «Чий ти холоп? Руський?».

Етнонім «москвин» як позначник національності населення Московського царства вийшов із ужитку лише після приходу на монарший престол царя Петра І Олексійовича, після перейменування Московської держави в Російську імперію і приєднання до неї українських, білоруських, балтійських земель. Тоді колишнє Московське царство стали іменувати Великою Руссю - Великоросією, а Україну – Малою Руссю або Малоросією. Тоді ж з легкої руки російських монархів і увійшли в ужиток терміни великорос та малорос, що позначали саме національність. Термін «руський» позначав хіба «ментальні характеристики» населення Росії та характер походження і «зв'язок» Російської Імперії з Київською Руссю.

Німецьке коріння династії Романових

Власне, ніякої руської чи навіть великоруської нації за часів Російської Імперії не сформувалося. За свідченнями російського ж публіциста Бєлінського, в Росії на той час існували два абсолютно різні народи. З одного боку – це дворянство, знать, з іншого боку - селянство. І за національним походженням, і ментально ці два «народи» були настільки ж різними, наскільки різними є, наприклад, французи і англійці.

Сама монарша династія Романових фактично була не великороська, а німецька. У першого царя Михаїла Романова було пруське коріння, наступні монархи брали собі у династичні шлюби в основному вихідців з Прусії, а після смерті цариці Єлизавети Петрівни взагалі почався період, умовно кажучи, узурпації німцями російського престолу. Зокрема, наступні після Єлизавети правителі були чистокровними німцями – цар Петро ІІІ був уродженим Карлом Петером Ульріхом Гольштейн-Готторпським, а імператриця Катерина ІІ, на яку так люблять молитися сучасні російські націоналісти, - німецька герцогиня Софія Аугуста Фредеріка Ангальт-Цербтська.

Так само неросійського походження була і знать. Переважно це були іноземці, запрошені Романовими на службу при дворі - вихідці з Пруссії, Швеції, Франції, Італії, Англії, України, Грузії, татари, греки, поляки і т.д. Більш того, так звана літературна російська мова була для них нерідною. Почитайте Олександра Пушкіна чи Льва Толстого і ви дізнаєтеся, що російське дворянство між собою спілкувалося французькою мовою, бо тоді була така мода. А літературна російська склалася в основному із запозичених іноземних слів у першій половині 19 ст., і в ній в рази менше давньослов’янської складової, порівняно з українською чи білоруською мовою.

Єдине, що вказувало на те, що оці от «франкомовні великороси» були чимось подібним до єдиного народу – їх повна підтримка ідеї російського самодержавства.

Інший «русскій народ» взагалі нічим не був подібним до першого. Ні мовою, ні ментальністю, ні культурою. Тільки завдяки церкві цей «народ» вдалося «оправославити» і хоч трохи цивілізувати. Російської літературної мови вони не знали, а їх розмовна мова дуже віддалено нагадувала російську. І головне – у цього народу не було ототожнення з тим, першим «великоросійським народом». Радше у них виплекали маніакальну залежність від «сильної руки самодержця», але при цьому вони, це населення російської глибинки, ненавиділи своїх погоничів – дворян, офіцерів, ніби таких самих «великоросів» як і вони. Суспільним устроєм цих селян був общинний лад, натомість російське знать була послідовним виразником приватновласницьких інтересів.

Окрім населення Центральної Росії були ще й козаки, які також мали московське коріння, але ментально і мовно були зовсім не подібними до москвинів. Це була привілейована каста, яка за свої вольності й добробут платила лояльністю до самодержців. І то їх аж ніяк не можна було назвати частиною «велиросійського народу». «Я не москаль, но русской і то по вере і язику, а не по проісхождєнію!» – так козачий історик Гордєєв описує національну само ідентифікацію донських козаків.

Отже, ані етнічної, ані мовної, ані ментальної спільності між двома «гілками» так званих великоросів не було. Не було і спільного бачення історичного розвитку, що потім довів 1917 рік.

Спроби формування «русской» нації - «Православие, Самодержавие, Народность»

На початку 19 століття граф Ушаков намагався виробити спільну для великоросів, українців та білорусів історичну парадигму та якось об’єднати описані вище два «великоросійські народи» спільними цінностями і спільним баченням політичного та історичного буття. Ця парадигма була відображена у формулі «Православие, Самодержавие, Народность» і мала б зміцнити основи російської держави та зцементувати і об’єднати народи довкола російських самодержців, особливо в світлі хвилювань у непокірному Царстві Польському.

Але реалізація цієї формули особливого успіху не мала, бо прірва, яка існувала між двома «руськими народами» та між великоросами і українцями лише збільшилася.

Національність «Русские» - вигадка Сталіна

Яскравим цьому підтвердженням стали події 1917-1920 років, коли два «російські народи» стали одне проти одного в смертельному герці. Перший народ – дворянство, офіцери, козаки, сформували Білий рух. Він був дуже потужним на околицях колишньої імперії, але лиш він доходив до меж Центральної Росії – Тамбовщини, Муромщини, Рязнащини, Твері, то там отримував максимальний опір з боку «другого російського народу» - центральноросійського селянства, яке мало переважно неслов’янське, а угро-фінське походження.

Другу спробу створити «русскую націю» намагалися здійснити більшовики під проводом Йосипа Сталіна. Вони вигадали нову національність для колишніх «великоросів». Тепер вони називалися «русскіє». В 1932 році в радянському паспорті з’являється графа національність, при чому більшість населення СРСР, особливо народи, які проживали на теренах РСФСР, примусово записували «русскімі», не дивлячись на їх реальне етнічне походження. Основу для цієї штучної «русской націі» мали складати російський пролетаріат як надійна опора радянського режиму.

Дорогие россияне, понимаешь …

Після падіння СРСР вже в Російські Федерації спробували вивести ще одну «русскую націю». В 1997 році з російських паспортів було вилучено графу «національність», натомість народи, які проживають на території РФ, з подачі адміністрації Бориса Єльцина стали називати «росіянами». Цей вигаданий термін мав на меті покласти розбіжності між різними етнічними групами й обєднати громадян Росії у спільноту, подібною до тією, що на теренах СНД прийнято називати «Американською нацією», тобто нацією, в основі якої стоїть не етнічна спільність, а спільні цілі. Тим не менш, і цей проект не став життєздатним. Після приходу до влади Путіна і перегляду історичної парадигми в бік реабілітації сталінізму, в країні припинилися проекти зі створення «російської нації», натомість знову почалися розмови про «русскую націю», «русский мир» і тому подібне.

Щоправда, як вже неодноразово доводила історія, цей проект є також мертвонародженим. Адже ні за яких обставин Русскую націю політичними методами створити не виходило. Та і як це взагалі може відбутися, якщо в більшості сучасних русскіх є різні ментальні і культурні риси, різні погляди на історію і сьогодення, якщо русскоє насєлєніє, в залежності від регіону, відрізняється одне від одного, і на яке впливали і впливають не лише їх татарські, угро-фінські, українські, білоруські і т.д. корні, але й оточуюче середовище, яке в більшості регіонів РФ разюче відрізняється від центральноросійського?

Published on 18 January 2013