Юлій Хвещук

В сусідів дбають про національне, в Україні – про МВС

Кожна країна по-своєму дбає про збереження національної ідентичності, мови та культури. Виходячи з існуючих реалій та попередніх традицій.

Кожна країна по-своєму дбає про збереження національної ідентичності, мови та культури. Виходячи з існуючих реалій та попередніх традицій. Наприклад, нещодавно, 12 грудня, під час оголошення послання до Федеральних зборів Росії Путін заявив про потребу «формувати самосвідомість росіян як єдиної нації починаючи зі шкільної лави». Рада з питань міжнаціональних відносин при президенті миттєво відрапортувала - готові підтримати ідею, тому пропонує введення в середніх і вищих навчальних закладах нового предмету «Національна політика». Навіть вже два підручники готові – академіка РАН, депутата фракції «Єдина Росія» Рамазана Абдулатипова («Ми - російський народ»), а також академіка РАН Валерія Тишкова («Російська нація: Становлення і етнокультурне різноманіття»). Цікаво, що уродженець Дагестану Абдулатипов розповідає читачам про 193 народи Росії, про їхні характерні особливості – менталітет, релігійні вірування, традиції та прикладне мистецтво. Натомість Тишков наголошує на тому, що дітям зі шкільних лав потрібно пояснювати, що російський народ єдиний. Він, до речі - головний теоретик «росіянства» (ідеї формування «російської нації», на взірець «американської»), яка сподобалося самому Путіну і викликає агресію в «руских» патріотичних колах, де Тишкова проголошено зловорожим «русофобом». Втім, зважаючи на фактор Путіна, саме його «інтеграційний» підручник має вищі шанси на здобуття статусу офіційного. Тому, що Путіну потрібно об'єднання громадян країни в одну «громадянську» (імперську) націю. Ось тільки чи це сподобається народам Кавказу, Татарстану, Башкирії…

Натомість інші країни змушені вирішувати власні проблеми. Наприклад, парламент Киргизії підтримав пропозицію штрафувати держслужбовців за незнання державної мови. У тамтешній Конституції зазначено, що статус державної має киргизька мова, водночас російська в республіці вживається як офіційна. Законопроект, прийнятий у першому читанні, вносить поправки до чинного закону «Про державну мову Киргизької Республіки» і кодексу про адміністративні правопорушення. За чинним законодавством, коло чиновників, зобов'язаних знати державну (киргизьку) мову, обмежувалося президентом, прем'єр-міністром, спікером парламенту, а також головами Верховного суду і Конституційної палати. Тепер цей список суттєво доповнений: туди додані члени уряду та їх заступники, статс-секретарі, губернатори, мери міст, акими (голови місцевих адміністрацій) та їх заступники. Законопроект передбачає також проведення іспитів на знання киргизької мови для осіб, які бажають вступити на державну службу. За недотримання чи неналежне виконання закону (наприклад, незнання мови тими чиновниками, які зобов'язані її знати) пропонується запровадити штрафи. Для посадових осіб (керівників організацій) штраф, зокрема, становитиме приблизно 100-200 доларів. У разі повторного порушення розмір штрафу складе до 1000 доларів.

Важко навіть уявити, наскільки ефективним виявилося б подібне нововведення в Україні. Ймовірними виглядають два варіанти – або вітчизняні «держмужі» опанували б державну мову не у формі якогось невідомого руско-білоруського діалекту, а у звичнішій, літературній формі. Або ж державний бюджет вдалося б наповнити настільки, щоб виплачувати усі соціальні зобов’язання держави перед громадянами, місцевими бюджетами. А не лише, від страху перед власним народом, збільшувати витрати на МВС (майже на півмільярда гривень більше, ніж у 2012 році), СБУ (на 156 мільйонів), а особливо – відданої та надійної Генпрокуратури (її фінансування виросте на 20,7% - з 2,65 мільярда у 2012 році до 3,2 мільярда).

Теперішній парламент не дає підстав сподіватися на якісь суттєві, якісні зміни на законотворчому полі. «Батьківщина», яка найбільше звинувачувала усіх «інших опозиціонерів» у потенційних зрадах, першою відкрила «сезон тушкування» з двох багнетів, приведених Яценюком, який емоційно вибачився за зрадників, взяв провину на себе і… мандату власного не склав. Моральна відповідальність в наших політиків не в пошані.

Добре пройшло голосування за керівництво парламенту. Хитруватого, уже «не потрібного» Литвина регіонали замінили «своїм» Рибаком. Начебто вічним у президії Мартинюком комуністи теж пожертвували, тепер за їхньою квотою там сидить Ігор Калетник, батько якого сусідить у парламенті – але відверто у фракції ПР. Важко зрозуміти, чим керувалася фракція «Свободи», делегуючи у таке товариство Руслана Кошулинського. Зрештою, можна було довірити віце-спікерство комусь зі «свободівців», хто має досвід головування в обласних радах. Проте вибір зупинився на багаторічному помічникові Тягнибока. Йому, скоріш, доведеться, виходячи з офіційного статусу, дбати про покращення міжнародного іміджу «Свободи», ніж реально впливати на повністю контрольований регіоналами законотворчий процес.

Нещодавно Європарламент закликав демократичні сили України не співпрацювати з партією «Свобода». Відповідна поправка депутата Крістіана Вігеніна (група Прогресивного Альянсу соціалістів та демократів, Болгарія) до проекту резолюції щодо ситуації в Україні отримала підтримку більшості депутатів. Дослівно він запропонував доповнити текст резолюції по Україні таким пунктом: «(Європарламент) стурбований зростанням націоналістичних настроїв в Україні, висловленим у підтримці партії «Свобода», яка, в результаті, є однією з двох нових партій, що увійшли до Верховної Ради; нагадує, що расистські, антисемітські та ксенофобські погляди суперечать фундаментальним цінностям та принципам ЄС, таким чином, закликає про-демократичні партії у Верховній Раді не взаємодіяти, не підтримувати і не формувати коаліцій з цією партією». Принагідно варте уваги те, що пропозиція депутата Європарламенту від групи народних партій Міхаеля Галера додати ще й заклик до відмови від співпраці також з Комуністичною партією підтримки не знайшла. Так що, не скуштувавши радянсько-соціалістично-комуністичного «раю» (окрім країн Східної Європи), європарламентарі в своїй більшості продовжують лякатися будь-якого натяку на націоналізм (у їхньому трактуванні – неминуче агресивний, расистський, антисемітський, ксенофобський…).

Повертаючись до мовного питання. «Свободівці» обіцяють, що змусять представників Партії регіонів, а також інших російськомовних депутатів говорити українською мовою на сесійних засіданнях Верховної Ради - кожну репліку російською мовою перебиватимуть вигуками «Говори українською!». Що ж, ідея непогана. Щоправда, було б гарно, якби і більшість очільників «об’єднаної опозиції», які успішно «здали» регіоналам мовний законопроект, користувалися державною мовою частіше, ніж на ток-шоу, не забуваючи про неї і в приватних спілкуваннях. А то доки камери працюють – виразно чути, хто є хто. А як тільки ефір закінчився – важко відрізнити, хто мить тому був палким патріотом, а хто – агресивним українофобом. Більшість парламентарів одразу ж «єднає язик» - не мова. Нажаль.

Published on 17 December 2012