Сергій Багряний

В Росії може з’явитися Кубанська козача республіка та держава Зелений Клин?

В РФ набирають обертів не лише кавказькі сепаратистські рухи

Росія завжди ставилася до сусідніх країн з позиції політики «подвійних стандартів». Зокрема, це стосується сфери так званого «захисту прав співвітчизників», заради якого Кремль дозволяє собі втручатися у справи сусідів. Особливо від цього потерпає Україна, адже російські політики дуже люблять апелювати до «права на самовизначення» та «захисту прав» російської етнічної меншини, до якої вони чомусь зараховують усіх російськомовних громадян України, в Криму, на Півдні та на Донбасі.

Між тим питанням дотримання хоча б культурних прав етнічних українців в Росії, яких є близько 2 млн., в Кремлі не переймають – закривають українські бібліотеки, україномовні видання, школи, переслідують українську мову та церкву. В окремих регіонах українську мову видають за діалект російської, наприклад, на Кубані нашу мову офіційно іменують кубанською балачкою – діалектом «великого і могутнього».

Всі національні рухи чи навіть просто культурні товариства неросійських народів в РФ прийнято іменувати сепаратистськими. Хоча в той же час проросійські організації в Криму, Закарпатті, Одесі чи Донецьку російська влада аж ніяк такими не вважає і вимагає в українського уряду не чинити на них тиску.

Тим не менш, утиски національних меншин в Росії останнім часом починають давати лише зворотній ефект. Ми не будемо брати ситуацію в Чечні, Інгушетії та Дагестані, де Кремль вміло зіштовхує місцевих «князьків», які починають боротися між собою за вплив, а не об’єднуються проти присутності Росії на Північному Кавказі. Поговоримо краще про інші регіони, в першу чергу так звані козачі території – Ростовську область та Краснодарський край, де піднімає голову козацтво, яка потроху починає відновлювати свою історичну пам'ять і в перспективі може стати важливим фактором відцентрових течій на Півдні Росії.

На Кубані і на Дону до 2000-х років існувало чимало не просто автономістських, але й сепаратистських гуртків, які, однак, путінська влада на якийсь час прикрила.

Але за останні 5 років виникли нові середовища, чому посприяла поява молодих козаків-патріотів, переважно віком до 30-и років, які не виховувалися в СРСР і не мають ностальгії за радянським минулим, так само не сповідують радянські цінності. Так само підвищенню козачої самосвідомості сприяла доступність для багатьох категорій населення Росії інтернету.

Саме завдяки йому молоді користувачі дізнавалися про ті факти з історії Кубані і Дону, які не можна було знайти в книгах (точніше, не можливо було знайти в російських книгарнях такі книги, де можна було б це прочитати). Так, в наслідок цього зараз особливої популярності в рунеті набуває дискусія про роль козачого руху, який під час ІІ Світової війни воював проти Радянського Союзу на боці Гітлера. На форумах і в соціальних мережах з’являються цілі спільноти, які, в піку офіційній ідеології Кремля, закликають вшановувати саме борців проти комунізму, а не ветеранів ВВВ. Серед прихильників цієї ідеї є не лише російські ультраправі, які традиційно тяжіють до романтизації націонал-соціалізму, але й ті молоді росіяни з Краснодарського, Ставропольського країв та Ростовської області, які не ототожнюють себе з «русскімі», а називають себе кубанцями, донцями, козаками.

Так, тільки у найпопулярнішій в Росії мережі «ВКонтакте» є десятки груп, мета яких пропагувати окремішність козаків від росіян, і навіть висловлювати ідеї самостійності Дону, Кубані і Тереку. Ось лише деякі з них: «Казакия», «Донские казаки», «Кубань», «Нова Кубань» та багато інших. Учасники цих спільнот в своїй більшості виступають за те, що козаки є окремим етносом, який має право на створення власної держави – Козакії. Щоправда, щодо міжнародного статусу та устрою цієї держави єдиної думки нема. Одні кажуть, що це має бути Конфедерація козачих земель та держав горців Кавказу, інші – що це має бути лише козацька етнічна держава («кто не казак и не православний – пошел вон!»), інші виступають за перетворення адміністративних одиниць Південного федерального округу на державу з широкою автономією, але у складі РФ.

Є в інтернеті і спільноти проукраїнські, наприклад, «Україна-Кубань», «Кубанські козаки це українці» та інші. Тут все зрозуміло – їх учасники вважають Кубань етнічними українськими землями і виступають за їх приєднання до України.

Та найбільше галасу в українському та російському медіа просторі 5 років тому наробив галасу Комітет «Кубань з Україною», створений українськими громадянами, що походили з Кубані. Його учасники активно просували через центральні ЗМІ ідею підняти питання про українські претензії на Краснодарський Край, почавши спочатку роздмухувати скандал про викрадення козацьких регалій російськими спецслужбами з музею в місті Ховелл, США, а потім поширювати до того маловідомі історичні факти про намагання кубанців створити власну республіку та про діяльність українсько-кубанського визвольного руху в Краї в 40-і роки 20 століття.

До речі, російські ЗМІ, замість того, щоб замовчувати можливість появи сепаратизму на Кубані, цю тему активно підхопили. Так, після цьогорічної повені в Кримську російське видання KM.RU надрукувало матеріал під назвою «Крымск навеял Украине: «вiд Пекiна до Берлiна незалежна Украiна», в якому роздмухала тему відмови українській стороні з боку Росії в прийнятті гуманітарної допомоги.

Та по справжньому російські спецслужби сполохала новина про створення так званої Донської повстанської армії, яка нібито готова воювати за «Вольний Дон» проти путніського режиму. І хоча це виявилося також більше віртуальним проектом, але ФСБ в свою чергу зробило все, аби залякати «командирів ДПА» і позакривала в інтернеті їх сайти.

Загалом, хоч нинішні автономістські козачі рухи існують в першу чергу в інтернеті, але це не означає, що вони не намагаються опанувати вулицю хоча в окремо взятих станицях. А основним результатом, яким вже можуть похизуватися кубанці і донці, є те, що їх заклик писати в графі «національність» під час всеросійського перепису не «русский», а «казак», частково спрацював – за різними даними так вчинило 7 млн. осіб, хоча офіційно влада цей факт не визнає. Зі зрозумілих міркувань.

При чому заклик цей озвучували не лише «сепаратисти» та «местниє бандєровци», а представники цілком офіційних козачих обєднань. Так, за інформацією видання «Вольная Кубань», «атаман Всевеликого войска Донского, депутат Госдумы (!) Виктор Водолацкий заявил, что выделение национальности «казак» поможет решить вопросы возвращения на Дон культурного наследия».

Однак, попри ріст козацької самосвідомості, в Росії є ще більша загроза відокремлення інших територій: Татарстану, який вже проголошував свою незалежність в 1992 році, республіки Тива та територій на Північному Заході Росії.

Так, у Петербурзі активним є рух «Свободная Ингрия». Інгрія або Інгермландія – це територія теперішньої Ленінградської області, яку адепти її незалежності вважають етнічними землями балтів та угро-фінських народів. На відміну від козачого руху, інгермландський рух набуває не лише віртуальних форм, адже його прихильники час від часу виходять на пікети в національними прапорами Інгрії.

Реальних обрисів може набути і таке досі маловідоме явище, як сибірський сепаратизм. Так, директор російського Інституту демографії, розвитку та міграції Юрій Крупнов в інтерв’ю виданню "Накануне.Ru" заявив, що в Сибіру загроза відокремлення існує ще більше, ніж на Кавказі. Це він пояснив провальною політикою Кремля по відношенню до Сибіру і Далекого Сходу, міграційними процесами та великою кількістю багатих на корисні копалини, але незаселених сибірських земель, які можуть стати ласим шматочком не лише для далекосхідних сусідів – Китаю та Японії, але й для місцевих політичних еліт.

Якщо подивитися на ці процеси збоку, то побоювання росіян мають більш ніж реальний ґрунт, адже не лише можливості отримувати громадянами неугодну владі інформацію, не лише політика Кремля і дисбаланс економічного розвитку різних регіонів підсилюють ґрунт для сепаратизму. Перш за все сприятливими факторами для відокремлення цілих країв є демографічна ситуація, коли слов’янське населення вимирає, а кількість мусульман натомість росте, а також активне заселення китайцями Далекого Сходу і Східного Сибіру. За оцінками експертів, вже за 30 років Схід Росії може стати повністю китайським.

І в цій ситуації ще не відомо, як поведе себе слов’янське населення РФ, серед якого в Сибіру, на Далекому Сході, тим паче – на Кавказі є чимало етнічних українців. Чи захоче воно шукати допомогти в батюшки-царя з білокам’яної, чи буде розраховувати на власні сили і буде намагатися створити власні державні об’єднання, які їх захистять швидше, ніж на допомогу прийде яка-небудь Кантемирівська дивізія.

Тому в Москві треба ще 100 разів замислитися, чи роздмухувати іскру російського сепаратизму в Криму чи на Донбасі та створювати нові «союзи», коли всередині самої країни запустилися процеси, які за 15-20 років можуть стати невідворотними.

Published on 14 December 2012