Олег МЕДУНИЦЯ, народний депутат України

Чи потрібні кулаки у Верховній раді?

Хтось із сумських регіоналів на "фейсбуці", між "своїми", з видимою радістю написав: от мов, нардеп Медуниця потрапив у справжній донецький "заміс".

Хтось із сумських регіоналів на "фейсбуці", між "своїми", з видимою радістю написав: от мов, нардеп Медуниця потрапив у справжній донецький "заміс". Так йому й треба.

Спокійно. Слабкість донецьких у тому, що вони й утрьох на одного по справжньому бити не вміють. Тому свідок я – живий, здоровий і злий.

У нас в Сумах у 90-ті "зборовські" (місцеві бандформування) билися по справжньому. Я – живий свідок цьому у юності. Проте ніколи не били лежачих. Ніколи не били хлопця, який ішов з дівчиною. Кодекс честі був. На відміну від "донецьких пацанів".

Хай Колесніченко спробує пройтись без охорони сумськими дворами… Там його впізнають, і йому розкажуть… А я по Донецьку пройду спокійно. Бо у нас з донеччанами спільна біда. Ця біда – донецька банда.

Але. Постає питання. Чи має моральне право депутат лізти в бійку, чи він має чемно голосувати і ходити працювати в профільний комітет?

В дитинстві ми усі приміряли на себе накидки мушкетерів. Запали в душу слова Портоса. На запитання: "Портосе, чому ви б’єтеся? - Я б’юся тому, що я б’юся". І хотілося бути схожим на Портоса. Битися за правду легко. От лише б визначитися – де правда?

Для донецьких «правда» дуже проста. Це консорція з умовною назвою "Бригада" – "Донецькі і трішки дніпропетровських" плюс "шістки" в різних областях. А увесь світ – проти них. І або, або.

Це люди, яким трішки більше сорока. Це світ - де своїх не здають, на цьому й стоїть їх "Бригада". І проти них хтось. Це їх «правда». Допускаю, що Портос – теж їх герой. Просто правда інша.

Хоча – ні. Портос би ніколи не став бити лежачого. Це тільки наші шкуродери (не плутати з мушкетерами) можуть так. І ще пишатися цим, як перемогою.

Але є інша правда. Де "свій до свого по своє". Де Україна – понад усе! Де переростаєш Портоса. Де битися треба не тому, що треба битися – а за щось, за когось, за майбутнє. І це щось більше за гроші чи соціальний статус. Більше за сім’ю.

Це боротьба за умовно/уявне майбутнє, але зрозуміле Справжнім. Те, про що сказав Великий Пророк: "Єдність мертвих, живих і ненароджених". Це боротьба за Щастя Нації.

А хіба олігархи здатні створити успішну українську політичну Націю? Чи у шакалів немає шансів?

Є два бачення України. Україна, як шанс збагатитися для олігархів. І "спеціально навчена" партія сприяє цьому.

І є - Україна. Яка має шанс очиститися. Уже сьогодні. Через вплив на прийняття рішень. Через народних представників. І тільки спираючись на народ!

І, тут питання? Коли має народний депутат лізти в бійку? Для мене особисто усе зрозуміло.

Перше. Якщо у них буде спроба голосування чужими картками. Наше право, згідно закону, і наша Честь і Совість, як патріотів України - не дозволити їм голосувати "за того парня".

Якщо навіть для цього (іноді) доводиться "отримувати".

Якщо немає інших, доступних методів, то – бити чи битися? Залишаючи за собою право відстоювати Конституцію і Закони України будь-якими методами? Звичайно – битися. Навіть ламаючи пальці чечетовим. Це делеговані особисто мені повноваження від моїх виборців. А я їх підводити не збираюся.

Тому нехай варвари бояться «неінтелігентних» методів. А не навпаки.

Друге. Це навіть якби вони усі зібралися і голосували за зраду України. Хоч би це були харківські угоди-2, чи ще якась подібна халепа.

Для мене особисто зрозуміло. Будь яке рішення банди проти українського народу – може бути виявом депутатської непокори їхній "більшості". Через спротив у Раді. Через блокування і спротив. Через трощення хамливих щелеп. Через формування "НЕ" збройних формувань, які "мирно" зайдуть у Раду. І спитають…

Чесно скажу. Вішати не дам. Навіть Колесниченка. Ми ж демократи. А судити будемо!

Це не тільки моя Правда. Це право мені делегували виборці у Сумах.

А регіонали мабуть і не чули, що ненависть народу – зашкалює!

Таке відчуття, що Хусейн, Мілошевич, Каддафі, Мубарак – це не про них. Не про Януковича.

Ви думаєте, я підведу своїх виборців, чи власну совість? Вони не пройдуть. У них не вийде.

Ми не дамо. Ми – це народ України.

Слава Україні!

Published on 14 December 2012