Юлій Хвещук

«Балувана» опозиція

22 листопада нинішнього спікера парламенту Литвина було обрано головою Підготовчої групи з організації першої сесії Верховної Ради сьомого скликання.

22 листопада нинішнього спікера парламенту Литвина було обрано головою Підготовчої групи з організації першої сесії Верховної Ради сьомого скликання. Його кандидатура була внесена Партією регіонів. Ця малоцікава інформація одразу перетворилася на подію, гідну зливи коментарів, на зразок «перша «тушка» вже відбулася», «саме він очолить процес вербування вільних мажоритарників, щоб не почуватися самотнім у своїй зраді» тощо. Пояснення Литвина було, як завжди, простим і правдоподібним: він приєднався до партії влади, коли одна з опозиційних партій відмовилась брати його за своєю квотою.

Питання – у чому ж сенсація? Невже хтось колись помічав Литвина у найменшій опозиційності? Ні. Його життєве кредо – «владі потрібен Литвин», тому він завжди з нею співпрацює. Незалежно від її, влади, кольору. То що ж дивного у тому, коли регіонали не відмовляються від співпраці з ним? Чого ж відмовлятися, коли він владі завжди - «вірою і правдою»? Видається, володаря звання «містер політгнучкість» хочуть проголосити ще й винуватцем чергового успіху регіоналів в парламенті.

Питання не у Литвині. Партія регіонів провела за списками і мажоритарними округами 185 депутатів. Щоб сформувати більшість, необхідна підтримка ще 41 «тушки». Питання в тому, хто, окрім Литвина, піде на регіональну службу. Заступник голови парламентської фракції ПР Михайло Чечетов впевнено заявив виданню «Комсомольська правда в Україні»: «Майже 40 самовисуванців написали заяву про вступ до нашої фракції, тому в новій Раді у нас буде одноосібна більшість. Закони зможемо приймати швидко і злагоджено». Запевнив, що самовисуванці писали заяви добровільно, ніякого тиску ні на кого не було (а хіба ж обіцянки сприяння в бізнесі замість податкового терору, «жирних» посад в парламентських комітетах, або ж компенсації витрат на виборчі кампанії – це погрози?!). Правда, прізвища нових регіоналівських служак Чечетов не назвав, обмежившись загадковою фразою: «Можливо, хтось ще не встиг написати заяву про вступ у нашу фракцію або у політика закінчилися чорнила, папір». Насправді це вкрай відверте оголошення: «Ми все ще проводимо набір нового обслуговуючого персоналу для ПР. У вас ще є час і шанс отримати … (впишіть бажане)».

Найбільше зараз обговорюється інтенсивність процесу «тушкування» самовисуванців. І оминається питання – а що ж там буде далі в лавах опозиції? Адже в попередньому складі парламенту саме вона, опозиція подарувала суспільству термін «тушки» і безліч прикладів з власних рядів. Можливо, цього разу все буде краще, тому що кандидатів висували надійніших? Хочеться вірити. Та чомусь не віриться. Хоч би дивлячись на те, як парламентська опозиція поспішає обмінятися взаємними «компліментами на випередження». Так, «Батьківщина» прогнозує створення на базі УДАРу справжнього «тушкувального підприємства», з УДАРу відповідають – на себе подивіться, це ваша традиція. «Свободі» взагалі прогнозують колективну підтримку окремих важливих для влади голосувань з подальшим поясненням «національними інтересами». «Свобода» у відповідь продовжує підозріло зиркати на УДАР…

Спостерігаючи за такою «політичною діяльністю парламентських опозиційних сил», виникає запитання, а чи поняття честі, гідності, мудрості взагалі притаманні українським політикам, опозиційним у тому числі. І виникають сумніви. Особливо, коли дізнатися про чергові «ініціативи»…

Як стало відомо журналістам газети «Комерсант-Україна», опозиція має намір просити Європу не підписувати угоду про Асоціацію з Україною до повного виконання всіх вимог ЄС. Принаймні, про це заявили керівник парламентського комітету з питань євроінтеграції Борис Тарасюк та радник Юлії Тимошенко Григорій Немиря. Логіка цілком зрозуміла – не Москву, а Європу потрібно слухатися (особливо, коли йдеться про вимогу звільнення Тимошенко). Одвічне «Захід нам допоможе»… Ніяк різнокольорову українську політичну «еліту» ноги не тримають, потрібно обов’язково опертися колінами на землю, упадати або на Схід, або на Захід.

Опозиція ніяк не може второпати, що власні, національні проблеми (в даному випадку – регіональні) потрібно вирішувати власними, національними силами. А не пускати гірку сльозу в Нью-Йорку чи Брюсселі, дивуючи західних політиків власною логікою: ми не здатні перемогти регіоналів, натомість готові відмовитися від Асоціації з ЄС, лише б принизити Януковича і компанію. Навіть коштом того, що противники отримають аргумент для посилення братання з Москвою – адже «Захід нас не хоче!». Геніально, у стилі «спалімо власну хати, аби сусідові дим очі виїв». А українці все це бачать.

У першій половині листопада соціологічна компанія Research & Branding Group провела опитування. На питання: «Якби у виборчих бюлетенях був пункт «проти всіх», то чи скористалися б ви ним 28 жовтня 2012 року під час голосування за партійними списками?», 76% опитаних обрали відповідь «В цілому, ні», а для 7% було важко відповісти. Проте 17% респондентів відповіли: «У цілому, так». І проблема тут не в тому, що український виборець «балуваний», і все шукає то кращого за ідеального, то святішого за Папу Римського. Проблема в тому, що опозиція наша «балувана». Тому що відвикла від будь-якої діяльності, окрім «ток-шоу», тому що звикла не вести політичну боротьбу, а шукати компроміси, за які отримувати подаровані владою тактичні «успіхи». Тому що переконана – я, опозиція, єдина і правильна, і свої відсотки завжди наберу.

Навряд чи хтось з опозиційних депутатів піде відкрито в ряди ПР. Для цього є елегантніші варіанти, як от окремі депутатські групи з «окремими думками», «державницьким мисленням» тощо. Знаючи якість відбору кандидатів, у це, нажаль, легко повірити. Чи може така опозиція зламати регіональний режим? Чи будуть українці підтримувати таку опозицію надалі? І чи справа тут у Литвині? Можливо, хтось поспішає голосно говорити про його «тушкування», неначе про сенсацію, аби відвернути увагу від аналогічних кулінарно-кулуарних процесів на кухнях власних політичних сил?

Published on 26 November 2012