Андрій Соколов, Голова Конфедерації вільних профспілок Львівщини

Нацфеномен

Як голосували національні меншини на парламентських виборах 2012 року

Як голосували національні меншини на парламентських виборах 2012 року

Під час виборів і особливо після них інформаційне поле заполонили десятки і сотні найрізноманітніших соціологічних досліджень, присвячених результатам волевиявлення українців. Крім соціометрії маємо також чимало аналітики з царини соціальної психології, політтехнологій, політології тощо.

Чи не єдина тема, досі не опрацьована фахівцями, які спеціалізуються на вивченні громадської думки та рефлексій виборців, - це аналіз результатів голосування представників національних меншин, що живуть в Україні, та їхніх електоральних уподобань.

Не збираюся забирати хліб від професіоналів у даній сфері, але хочу зробити короткий вступ до початку дискусій та аналітики з цього приводу.

Зрозуміло, що ми обмежені у методиці підрахунку „настроїв” виборців не етнічних українців, адже вибори відбуваються таємно, а тому вирахувати конкретного виборця неукраїнського походження і довідатися, як саме він голосував, є надзвичайно складно. Фактично існує лише два способи – ті ж соціологічні опитування серед представників етнічних меншин або аналіз голосувань на виборчих дільницях, де представники етнічних меншостей є у більшості…

І перший, і другий способи не є досконалими і точними, бо у першому випадку закрадається сумнів, що при анкетуванні усі опитані щиро дадуть правдиву відповідь (приклад з суцільними неточностями соціометрії стосовно остаточних результатів щодо ВО „Свобода” і УДАРу), так і в другому випадку, адже 100% виборців однієї національності на дільницях практично ніде нема, а отже у розрахунок обов’язково потраплять голоси „варягів”…

Залишу перший метод - соціологічне опитування професійним соціологам, оскільки воно більш коштовне, ніж звичайне, адже потрібно цільово „виловлювати” представників нацменшин. Зупинюся на другому варіанті, який потребує лише доступу до офіційних результатів виборів на дільницях та округах, а цієї інформації є з надлишком в Інтернеті, зокрема на сайті Центральної виборчої комісії.

Отже, мене зацікавило питання, які настрої мали представники народів, матірні країни яких входять до Європейського Союзу і в НАТО, тобто інтегровані в європейську сім’ю економічно й ментально. Ті народи, країни яких не сповідують європейські принципи і цінності, мене цікавлять менше, оскільки їхній світоглядний вектор й так очевидний.

Тож проаналізуємо електоральні настрої трьох народів, малі батьківщини яких перебувають у європейській спільноті і мають компактні „анклави” проживання в Україні. До них належать угорці, румуни і болгари. Такими регіонами, що мають місця компактного проживання національних меншин в Україні і де вони складають переважну більшість, або понад третину мешканців, є Закарпаття, Буковина і Бесарабія.

Закарпатська область:

Берегівський район – 76% угорців;

Ужгородський район – 33,4 % угорців.

Чернівецька область:

Герцаївський район – 95 % румунів;

Глибоцький район - 45,3% румунів + 6.1% молдаван , разом - 51,4 %;

Новоселецький район. – 57,5 молдаван +6.8 румунів, разом – 64,3 %;

Стороженецький район – 34 % румунів.

Одеська область:

Болградський район – 61 % болгар;

Арцизький район – 39 % болгар;

Тарутинський район – 37, 5% болгар, 16, 5 % румунів і молдаван, разом - 54 %;

Ізмаїльський район - 27, 6 % молдаван і румунів, 25, 7 % болгар, разом - 53, 3 %

Слід відзначити, що у випадку з молдаванами існує розмите поняття молдавани-румуни, оскільки більшість представників цих народів себе вважають носіями обох фактично тотожних культур та розмовляють однією мовою. Зрештою, й сучасна Молдова чітко визначилась за Європейський вектор розвитку. Таким чином, молдаван без проблем можна віднести до носіїв румунської культури та вибору.

Переглянувши результати виборів на дільницях та округах, де проживає значна частина представників цих народів з європейськими традиціями, бачимо дивну картину! При волевиявленні національні меншини голосують за політичні сили і політиків, які представляють антиєвропейські погляди та вчинки. У більшості своїй голосують за Партію регіонів. А в болгаро-румунських „анклавах” великий відсоток набирають комуністи. Зокрема, рекордсменом у цьому є Болградський район Одеської області. До речі, у цьому 142 окрузі проголосувало 72% за Партію Регіонів та комуністів, це найбільший показник на Одещині.

Аналогічна ситуація й у Чернівецькій області. Партія Регіонів перемогла і набрала найбільше у Герцаївському, Глибоцькому, Новоселицькому, Сторожинецькому районах - округ №203, до речі, партія влади отримала двох депутатів мажоритарників саме у тих округах, де висока частка неукраїнського населення. Назагал Герцаївський район (95% румунів) став „чемпіоном”, віддавши абсолютну перевагу Партії регіонів – понад 40%. У цілому на 203 окрузі (умовно румуно-молдавському) за Геннадія Федоряка (регіонала) віддали свої голоси 51,73 % виборців. Це той самий кандидат, за якого агітував голова Чернівецької ОДА Михайло Папієв. Високий очільник погрожував мешканцям округу припиненням газифікації сіл у разі необрання Федорака депутатом.

Взагалі, румунське населення Буковини традиційно підтримувало свого „родака” депутата Івана Попеску, який є ветераном Партії регіонів і постійно займає провладну антиукраїнську позицію, свідомо і послідовно голосуючи за усі рішення, що віддаляють нас від Європейської перспективи (Харківські угоди, позаблоковість України, зміни до законодавства, що давали б змогу звільнити політв’язнів, тощо).

Стосовно Закарпаття, – то це унікальна частина України. У свій час, при Австро-Угорщині, за цим регіоном закріпилось поняття – „європейської Африки”, а тепер сміливо можна назвати цей закарпатський „феномен” найбільш просунутої Азії до межі європейського кордону.

Найбільш визначальну роль у закріпленні цього нового поняття відіграють електоральні настрої виборців угорської національності.

Партія регіонів зі значним відсотком перемогла у Берегівському та Ужгородському районах, саме там, де найбільша кількість угорців. У 68 окрузі (Ужгородський район) обрано депутатом Василя Ковача від Партії регіонів з результатом 31.14 % виборців. Цей обранець часто виступає меценатом угорської громади. За партійними списками обраний ще один регіонал, за сумісництвом угорський громадський діяч Іштван Гайдош, до речі, у виборчих списках Партії регіонів він поруч з румунським активістом Іваном Попеску посідає №74.

Округ №73 на Закарпатті займає більшість Берегівського району. Там, відповідно, найбільша концентрація угорців, які дали переважну кількість голосів за Партію регіонів і переможця від неї ж – Івана Бушка, що набрав 41,22 % голосів виборців. Його палко підтримував голова Демократичної спілки угорців України, він же міський голова Берегово Іштван Гайдош.

Цікавий виступ Іштвана Гайдоша, який яскраво ілюструє ставлення угорських активістів до правлячої партії та результатів виборів:

„Партія регіонів в угорськомовних селах нашого краю набрала досить хороший результат, вона набрала серед угорського електорату приблизно 55% голосів. Крім того, саме в Ужгородському, Виноградівському та Берегівському районах, де переважно живуть представники цієї національної меншини, перемогли мажоритарники-«регіонали»: Іван Бушко та Василь Ковач.

Крім того, Партія регіонів перемогла навіть в тих «угорських» районах, де перемогу отримав Віктор Балога.

Нам вдалося донести до наших виборців нашу передвиборчу програму. Угорці краю зрозуміли, що Партія регіонів буде дбати про національні меншини і підтримкою цієї політичної сили наша країна зробить крок вперед. Тому ми і перемогли» І.Г.( міська газета „Берегово”з сайту karpatnews.in.ua )

Виникає бажання доповнити слова угорського активіста, про які він забув нагадати, що угорці, підтримавши Партію регіонів, проголосували за: золоті унітази, альтанки у Карпатах за 24 млн. гривень, царський маєток у „Межигір’ї”, миттєві мільярдні статки дітей „нашого” президента (за сумісництвом почесний голова Партії Регіонів). Про політичних в’язнів і реакцію Європейського Союзу та Угорщини на ці явища, звичайно, міський голова Берегово не повідомив родакам.

Отже, бачимо парадоксальну ситуацію. У тих районах України, де мали б домінувати проєвропейські настрої, панують діаметрально протилежні. Фактично усі представники перелічених національних меншин з європейським корінням, обрані в парламент, наввипередки обслуговуватимуть олігархічну промосковську Партію регіонів. Я свідомий того, що в даному випадку слід робити поправку на адмінресурс провладної партії, але, попри все, він не спростовує самого феномену настроїв, його тенденції…

Доречі, у населеному болгарами Болградському 142-му окрузі переміг формально „незалежний” депутат, член фракції Партії регіонів у Одеській обласній раді, етнічний болгарин Антон Кіссе. Навіть поверховий аналіз його поглядів не залишає сумніву, що він буде одним із перших в обоймі фракції регіоналів. Зрештою, як же ж він може по іншому поступати, коли понад 72% електорату його округу голосували за азійський вибір.

Усі без винятку райони, де переважає неукраїнське населення, дали рекордну кількість голосів за Партію регіонів та інші антиєвропейські політсили!

Які ж висновки напрошуються з наведених результатів виборів, після навіть побіжного аналізу настроїв трьох національних меншин європейського походження?

Передусім, потрібна ретельна аналітика з боку соціальних психологів, бо самої політологічної оцінки замало.

Як на мене, то зрозумілим є те, що більшість представників названих меншин поки що не відчувають в українському народі свого партнера, ба більше, ставляться до нього з певною недовірою, відчувають відчуженість і ворожість. Але чи це причина для цих народів „мститися” українській державності. І чи лише їй! Адже, якщо ці три народи збираються жити спільно з нами, бажають Україні членства в Євросоюзі та хочуть бути разом у спілці з народами Болгарії, Румунії, Угорщини, то чому діють на шкоду собі і підтримують антиукраїнську, антиєвропейську, печерно-совдепівську модель буття?!. Хіба не зрозуміло, що з Януковичем і його союзниками комуністами наша держава не має жодного шансу увійти до спільного Європейського дому! Достатньо хоча б поверхнево переглянути заяви європейських інституцій та НАТО про ситуацію з демократією і свободою слова в Україні, ознайомитись з заявами провідних політиків Європейського Союзу, щоб стало все чітко усвідомленим.

Отже, маємо своєрідний виборчий ребус, алогізм… Розгадати його – завдання для багатьох фахівців. Хоча одна річ є очевидною вже сьогодні – потрібна величезна просвітницька робота. А це завдання для політичних партій, у першу чергу, а також патріотичних громадських організацій.

Published on 23 November 2012