Розмовляла Христина Парубій

Про цю подію не згадували ще з 1948 року…

4 листопада 1948 року в селі Малий Любінь на Львівщині відбувся маловідомий півторагодинний бій воїнів УПА з енкаведистами.

4 листопада 1948 року в селі Малий Любінь на Львівщині відбувся маловідомий півторагодинний бій воїнів УПА з енкаведистами. На місці загинули крайовий Львівської округи, майор – виховник УПА, юрист Зиновій Тершаковець, референт Служби Безпеки Городоцького району Роман Борецький, зв’язкова Ангеліна П’ясецька та бойовик Служби безпеки – Микола Мурин. Ще одному бойовику Михайлу Шевчуку вдалося втекти. Лише з недавнього часу про цей бій почали говорити. Колишній політв’язень Василь Мацелюх, котрий є уродженець села Малий Любінь, дослідив долі молодих людей та загорівся бажанням поставити пам’ятний знак в їхню честь.

Пройшло вже шістдесят чотири роки після того як завершився бій у лісі біля Малого Любіня. Четвертого листопада цього року всім небайдужим вдалося гідно вшанувати честь і пам'ять борців за волю України.

Цей день для жителів селища був дуже визначним. Вшанувати таку подію з’їхалися родини загиблих, їх нащадки, ветерани-упівці, можновладці, історики, а також пом’янути загиблих зібралися жителі Малого Любіня та сусідніх сіл.

Розпочалося дійство із освячування пам’ятного знаку у селищі, звідки урочистою ходою попрямували до місця бою. Протягом всього шляху в колоні звучали партизанські пісні, люди між собою ділилися знаннями та спогадами про геройські вчинки вояків УПА.

Подолавши некороткий шлях, люди дійшли до того місця, де у 1948 році точилася бій упівців, котрі у ньому загинули героїчною смертю за волю України. На бойовій лінії поставили пам’ятний хрест загиблим героям. Вшанування пам’яті розпочалося із виконання державного гімну України, а також панахиди за душі померлих. Опісля своїми спогадами поділились діти, внуки та родичі загиблих. «Сьогоднішня подія для нас, дітей, надзвичайно хвилююча – розповідає дочка Зиновія Тершаковця Марта Лечук. - Ми знаходимось біля символічної могили героїв, які загинули тут, у лісі 4 листопада 1948 року. Ми повинні пам’ятати про цих героїв. Наша незалежність дісталась нам завдяки таким людям як Зиновій Тершаковець та його побратими. Тож не забуваймо про них, адже поки ми будемо пам’ятати про цих людей, вони житимуть». До слова запрошували також всіх тих, які долучились до дослідження події чи організації встановлення пам’ятного знаку. Охочих виявилось чимало. Кожен з виступаючих мав чим поділитися із слухачами. Поміж виступами звучали партизанські пісні. Свою майстерність у співі демонстрував колектив із Великого Любіня, а також ветерани-упівці, які приїхали вшанувати пам'ять героїв.

Це не останні кроки щодо вшанування загиблих упівців. Це лише початок. Попереду ще відкриття криївок, які знаходяться вглибині лісу, а також відкриття стежки героїв. «Це місце ми внесемо на карту України як місце стежки героїв, яка буде проходити від пам’ятника, до місця бою, а далі закінчуватиметься біля криївок, які ми найближчим часом відновимо» - зазначив голова селищної ради Степан Буняк.

Дослідник подій 1948 року, громадський діяч пан Василь Мацелюх погодився розповісти докладніше про героїчний вчинок крайового провідника та його побратимів і реалізацію свого задуму щодо увіковічення їхньої пам’яті.

- Пане Василю, хто був ініціатором встановлення пам’ятного знаку?

- Я був одним з основних ініціаторів виготовлення пам’ятника. Така ідея в мене виникла ще в 2000 році, коли була презентована книжка Володимира Мороза про Зиновія Тершаковця, де я у своєму виступі частково згадував про події 1948 року в лісі біля Малого Любіня. Після виходу видання я почав серйозну підготовку до встановлення меморіального знаку. Протягом двох останніх років вже йшла наполеглива робота, до якої я також залучив керівництво села, яке мене підтримало. Я дуже дякую селищному голові Степану Буняку за те, що він відгукнувся нам допомогти у встановленні пам’ятного знаку і ми спільними зусиллями змогли вшанувати честь загиблих героїв. Сьогодні у Малому Любіні ми посвячуємо лише камінь, що є частиною зробленої роботи, але я сподіваюсь, що найближчим часом ми зможемо на цьому місці побачити пам’ятник, який увіковічнить пам'ять загиблих героїв.

- Чому Ви вирішили досліджувати долі саме цих людей, адже таких повстанців, які поклали своє життя за долю України було сотні?

- Зацікавлення цією темою в мене виявилось ще давно, а саме, коли я був десятирічним хлопчиськом. Романа Борецького я знав особисто, тож коли він загинув, мені стало надзвичайно цікаво, при яких обставинах це сталося. Крім того, досліджуючи постать Романа Борецького, я дізнався, що він був супроводжуючим крайового майора УПА Зиновія Тершаковця. Тоді ж я почав ще більше цікавитись подіями, що трапились у Малому Любіні в 1948 році.

Глибше я почав займатися цією темою, коли мені в руки потрапила книга Михайла Ратушного «Роман Шухевич в документах НКВД», де була згадка про Ромка (псевдо Романа Борецького). Про обставини бою я знаю досить мало, оскільки я ще був дитиною і не пам’ятаю багатьох фактів. Це був 1948 рік. У лісі нашого села базувалася сотня УПА. Відомо, що боївка розгорнулася на військовій «лєнії», приблизно п’ятдесят метрів від залізниці. За розповідями пастухів, котрі були очевидцями події, «енкаведисти» видавали себе за вояків УПА та розпитували про упівців. Вивідавши інформацію, зробили засідку, в яку потрапив Роман Борецький зі своїми побратимами.

- Розкажіть декілька слів про цих визначних людей?

Зиновій Тершаковець народився у 1913 році в с. Якимчиці. Він був крайовим Львівської округи, юристом, майором – політвиховником УПА. Серед упівців його знали за псевдонімами «Федір», «Чагрів», «Червень», «Русич», «Лисий», «44». На жаль, досі ще мало відомо про цього визначного діяча українського національно-визвольного руху. З 1929 року став членом Організації Українських Націоналістів. У вересні 1939 року Зиновій Тершаковець організував на Комарнівщині відділи української міліції, які роззброювали рештки польських військ та поліції. У 1941 році взяв участь у Похідних групах ОУН. Під псевдонімом «Червень» працював у проводі ОУН Городоцького повіту, який тоді включав і Комарнівщину. Тісно співпрацював з повітовим провідником Левком Шкреметком – «Галичем» - «Деканом». Той навесні 1943 року свій пост передав Зиновію Тершаковцю. У 1944 році був призначений на пост обласного провідника ОУН Дрогобиччини. Вже наступного року став крайовим організаційним референтом Карпатського краю. У 1946 році, з метою підсилення підпілля ОУН на Львівщині, було скеровано на пост крайового провідника.

Його побратим Роман Борецький народився у 1928 році в с. Великий Любінь - референт Служби Безпеки Городоцького району, псевдо «Ромко».

Ангеліна П’ясецька народилась 1927 році - зв’язкова. Її псевдоніми – «Наталка», «Зухра», «Маленька».

Останній із загиблих Микола Мурин, який був бойовиком Служби Безпеки, народився 1925 року. Знаний був під псевдонімом «Ірко».

Михайло Шевчук (псевдо «Юрко»), бойовик УПА, якому вдалося втекти, народився 1922 року.

Скільки таких невідомих героїв ще знаходяться під землею. Вони боролися зі зброєю в руках не жаліючи крові та свого життя, аби ми сьогодні жили у незалежній державі. Тож наш священний обов’язок пам’ятати та вшановувати цих людей.

Published on 12 November 2012