Аскольд Лозинський

За наші громадські гроші

В минулому (2011) році в Україні з’явилися дві книжки, дуже сумнівної вартості для української науки, виданням яких займалися Український науковий інститут Гарвардського університету та Інститут «Критика».

В минулому (2011) році в Україні з’явилися дві книжки, дуже сумнівної вартості для української науки, виданням яких займалися Український науковий інститут Гарвардського університету та Інститут «Критика». Ці два видання є перекладом з англійської на українську мову книжки Карла Беркгофа “Жнива розпачу” і Ярослава Грицака “Страсті за націоналізмом: стара історія на новий лад”.

Карл Беркгоф - це єврейський науковець з Голландії, затруднений єврейською індустрією «Голокосту», найбільш відомий серед українців своїм ессеєм та оприлюдненням в 1999 році разом з українським перекладачем і публіцистом Марком Царинником у виданні журналу “Гарвардські Українські Студії” т. 3. автобіографії Ярослава Стецька. Ця «автобіографія» з’явилася у совєтських архівах і там мали би бути такі слова: «Вважаючи головним і вирішальним ворогом Москву, а не жидівство, яка властиво держала Україну в неволі, тим не менше доцінюю належно незаперечно шкідливу і ворожу ролю жидів, що помагають Москві закріпощати Україну. Тому стою на становищі винищення жидів і доцільности перенести на Україну німецькі методи екстермінації жидівства.»

При цьому слід нагадати, що пропагатори цього пасквілю проти Стецька та Організації Українських Націоналістів ніколи не проводили експертизи автентичності цього документу ні під оглядом паперу, ні чорнила, ні машинки до писання, ні самого почерку письма Ярослава Стецька. Більше того, звернувшись до тоді ще живої вдови Я. Стецька, Слави Стецько вони одержали від неї відповідь, що це не почерк її мужа. Одначе Беркгоф і Царинник зробили зухвало висновок: “але ми не маємо сумнівів.”

У свої книжці “Жнива розпачу” Беркгоф пише таке: ”У Райхскомісаріяті Україна не було неєврейських лідерів, які виступали би проти антисемітизму. Обидві фракції ОУН самі були антисемітськими. А документи часів війни засвідчують, що провід бандерівців під час німецького вторгнення хотів винищити всіх євреїв, або принаймні єврейських чоловіків і висловлював готовність взяти участь у цьому процесі.”

Єдине джерело, яким користується Беркгоф для підтвердження своєї характеристики обох ОУН «антисемітськими» - це його власна і Царинника стаття з 1999 року у “Гарвардських Українських Студіях.”

Ярослав Грицак - це історик при Українському Католицькому Університеті та інших інститутах, який також кілька років тому працював при Українському науковому інституті Гарвардського Університету. У вищенаведеній книжці Грицака знаходимо чимало принизливого щодо українського націоналізму, а також таке ствердження в ессеї під назвою «Незрозумілий Голокост», без найменшої примітки: «СС не треба було докладати великих зусиль, щоб утримати контроль над світом, де між в’язнями йшла боротьба не на життя, а на смерть за кожну крихту влади і привілею. Щоб обслуговувати машину винищення у Треблінці, де згинуло близько мільйона євреїв, достатньо було 20-40 есесівців та 90-120 українських і німецьких наглядачів».

Ясно, що тут не потрібно спростовувати твердження Грицака. Були українські «наглядачі», які в більшості випадків не добровільно, а під осторогою кари смерті наглядали. Були також і польські наглядачі та єврейські «капо», і наглядачі інших національностей. Але про них чомусь не згадує Грицак!

Я не збираюся переконувати чи вказувати на помилки Беркгофа чи Грицака. Ні їм, ні інституціям, в яких вони працюють, чи які видають їхні псевдонаукові праці за наші українські гроші. Одначе для мене незрозуміло, чому так відбувається.

Мені здається, що непотрібно бути аж українським націоналістом, а тільки просто шанувати себе та свою національність, щоби поставити запитання: чому ми українці фінансуємо інституції, а через них людей, які нашу націю паплюжать і то несправедливо?!

У кожній нації є подібні Грицаку чи Цариннику. Беркгоф певне знає євреїв, які паплюжать єврейські цінності. Одначе рідко ці «єврейські інакодумаючі» знаходять підтримку у єврейському суспільстві. Мабуть нам треба вчитися від євреїв. Якщо Беркгоф служить потребам єврейської псевдонауки, а фактично індустрії «Голокосту», тобто конечності увіковічнити пам’ять про великий єврейський геноцид, вказуючи на нових демонів там, де їх немає, то Грицак та йому подібні (Царинник) служать чи то полякам, чи то євреям, але напевно не українцям. Нехай їх і годують поляки та євреї, що напевне вони і роблять. Подумаймо тільки: яку кривду робимо нашому народові, його історії – і все це за наші громадські гроші.

Published on 8 November 2012