Андронік КАРМЕЛЮК

Вибори №7: Що і як далі?

Бурхливі підрахунки у декількох проблемних округах, де - як під анатомічним розтином - видно частину механізму фальшування результатів голосування з боку регіоналів й деяких мажоритарників, підводять нас до завершення сьомих національних виборів за період

Бурхливі підрахунки у декількох проблемних округах, де - як під анатомічним розтином - видно частину механізму фальшування результатів голосування з боку регіоналів й деяких мажоритарників, підводять нас до завершення сьомих національних виборів за період Незалежності України. Спробу ідейного узагальнення результатів даних виборів, на тлі історичного становлення політичного українства по прогресивно-висхідній синьо-жовтій лінії, сформулював дуже влучно й аргументовано історик Володимир В’ятрович.

Виборча кампанія, день голосування 28 жовтня й підрахування голосів проходили зі звичними уже порушеннями, які свідчать про не зовсім вільне й демократичне волевиявлення виборців. Про це звітують і міжнародні спостерігачі, вони ствердили регрес демократичності у порівнянні з попередніми парламентськими виборами. На нинішні вибори витрачено неспівмірно велику суму коштів – понад 2 млрд. доларів США, переважно з боку ПР, комуністів та виборчого проекту Королевської. Це також яскраве свідчення сучасних політиків при владі про те, які соціально-економічні пріоритети існують у них особисто та в їхніх грошовитих спонсорів.

Владні політичні сили в особах ПР і КПУ, які фактично є ідеологічними близнюками з промосковським ухилом, здобули номінальну перевагу над тими опозиційними партіями, які будуть представлені у ВРУ нового скликання. Можна передбачати словесні баталії й вже звичні блокування трибуни. Однак відкрите запитання стоятиме за групою мажоритарних депутатів і тактикою ними створених нових фракцій: адже вони можуть своїми ситуативними голосуваннями перехиляти терези впливу на курс поточної політики то в сторону владних сил, а то на користь опозиційних партій. Тут відкривається реальний простір для політичного маневру, що може допомогти українському політикуму уникнути кризових чи просто тупикових ситуацій. Бо річ ще й у тім, що регіонали вийшли з виборів явно послабленими і невпевненими, що продовжує підважувати їхню й так слабку легітимність, зокрема президента, в якого тим часом виросла потужна й багата сім’я…

Поглиблений аналіз результатів виборів 28 жовтня і їхній наслідок на політику Києва і на розвиток України загалом ще попереду. Він безперечно впливатиме на визначення різних політичних сил щодо наступних президентських виборів (2015), і на формування нових фракцій у парламенті і виникнення партій. Перші завдання обранців нового парламенту стосуються формування президії та комісій ВР, а далі передусім нового Закону про вибори і Закону про бюджет на 2013 рік.

Вибори показали, що свідомий виборець прагне чітких ідеологічних орієнтацій, нових облич у національній політиці. Після Помаранчевої революції 2004 року український виборець продовжує вимагати від влади, щоб у ній були представлені ефективні політики, щоб влада шанувала їхній вільний і свідомий вибір, і тим самим шанувала їхню людську та національну гідність.

Післявиборча реальність вже нині-завтра поверне у свідомість політиків та всього населення непрості соціально-економічні реалії, які ляжуть великим тягарем на країну і все населення. Але людина живе не хлібом єдиним, тому життя посилить також нові виклики у духовній, релігійній та культурній сфері, де відбувається не менш важлива, ба навіть більш відповідальна боротьба за душу українця, який прагне національно-державної ідентифікації та особистої самореалізації не тільки в матеріальному плані, а й сімейному, особистому, освітньому, духовному, захисному.

Позитивним явищем треба вважати, що попри певні антагонізми всі три політичні партії, які творитимуть у ВРУ національну й демократичну опозицію, назовні проявляли меншу чи більшу солідарність проти антидемократичних махінацій влади. Чи ця солідарність витримає пробу стійкості у непростій парламентській боротьбі, де владна сторона намагатиметься максимально монополізувати свій політичний вплив, покаже час. Щоб зберегти довіру виборців, опозиціонерам доведеться відстоювати свою солідарність щодо спільно заявлених цінностей не стільки на словах, скільки у справах та конкретними діями. А це вже справжня політика, а не популістська говорильня на публіку.

Досі оглядачі мовчанкою обходять ще один вагомий результат голосування 28 жовтня: програш блоку «Наша Україна», який править за символ для зникнення із парламентської сцени цілої низки націонал-демократичних партій і вчора відомих політиків. Маємо на увазі відгалуження Руху, КУН, республіканську партію і т.п. - називаючи лише найбільш відомі й заслужені з-поміж них. Деяким яскравим представникам із цих партій удалося знайти рятівний прихисток у новій опозиції. Це вказує радше на відсутність харизматичних і вольових політиків у покинутих партіях.

Натомість націоналістична ідеологія виявила свою актуальність і привабливість фактично по всій території України. Однак було би помилкою вважати віддані за партії опозиції голоси за остаточні здобутки і утвердження серед населення. Опозиційні партії не мають виразної й глибоко опрацьованої ідеології, віддані за них голоси – це вияв тимчасового кредиту, який ще треба перетворити в реальну справу. А нинішні прихильники опозиції виставлять свій рахунок під час наступного голосування, нагороджуючи партію за добру працю, або караючи за популізм і провал виборчих обіцянок.

Можна вважати, що ці – заслужені в першому 20-літті Незалежності - перші партії вже стали «історичними» в результаті розмивання партійних контурів, зокрема, під час Помаранчевої революції та помаранчевого періоду президентства В.Ющенка. При чому за таку невизначену політику того часу несуть відповідальність усі помаранчеві актори разом узяті, які тоді мали владу, включно з регіоналами прем’єра Януковича. Від Помаранчевої доби нам лишилися проявлені у суспільній боротьбі та реалізовані в політиці головно морально-політичні цінності українців, рядових і провідних.

І ще один паросток Помаранчевого Майдану виявився на цих виборах напрочуд живим і плодоносним, а це – новітній український середній клас: він складається з малих та середніх підприємців, представників вільних професій, молодих керівників і менеджерів міжнародних та українських корпорацій і компаній, з представників молодого покоління громадян. На цю суспільну групу припаде головна місія і відповідальне завдання стати архітекторами, будівничими й керівниками нового українського національного проекту. Він буде, поза всяким сумнівом, національним, а не космополітичним. Це недвозначно показали результати голосування в західних, центральних і північно-східних регіонах України, а тим паче у столичному Києві. Там регіонали не мають і не матимуть шансів отримати будь-яку перевагу, хіба що в межигірському олігархічно-розважальному анклаві, як окремо окупованому регіоні… І то до слушної пори і до часу.

Тому, що Україна на початку 90-их років утратила шанс радикального очищення суспільства через революційну зміну влади, перед нами стелиться непростий шлях «підняти з руїни державу нову». Через це нам суджено не «будувати» з основ, а швидше ремонтувати державний будинок, успадкований з тоталітарним і колоніальним минулим. Наші нагальні завдання є: заліковувати рани у суспільстві; оздоровити демографічний стан; виробити концепцію нового економічного націоналізму для України; відродити історичну пам’ять і формувати новітню національну ідентичність. Усі ці чинники мають бути враховані у стратегії інтегрування та побудови Української Самостійної Соборної Держави, яка повинна охопити увесь державний простір, який простягається від Ужгорода до Луганська, від Стародуба до Ялти.

Чи з цим завданням упораються політичні партії, представлені у ВРУ невеликою кількістю депутатів? Впевнені, що ні. Для цього потрібно буде ще залучати величезний потенціал усього свідомого громадянського і, що важливіше!, громадського суспільства. На запитання у заголовку статті «І що далі?», має дати відповідь уся свідома громадськість, представлена в різних неформальних та самоорганізованих групах і структурах. А існуючі і новостворені політичні партії мають живитися їхніми ідеологічними постулатами й наповнити свої програми вимогами громади, а також викликами прогнозованого майбутнього.

Такий симбіоз, чи суспільний контракт, організованих політичних сил із структурованою громадою єдино дає гарантію на успіх політичних прагнень українського суспільства, українського духовного генія, нашого економічного потенціалу, одним словом – Української держави.

Published on 5 November 2012