Андрій Рибальченко

Генерал-хорунжий з Токмаччини

Дуже часто антиукраїнські сили в своєму намаганні локалізувати національно-визвольний рух ХХ століття виключно західноукраїнськими землями апелюють до того, що мовляв боротьба українців за державність не торкнулась теренів південної та східної України, ад

Дуже часто антиукраїнські сили в своєму намаганні локалізувати національно-визвольний рух ХХ століття виключно західноукраїнськими землями апелюють до того, що мовляв боротьба українців за державність не торкнулась теренів південної та східної України, адже південна Україна не породила визначних ватажків або яскравих постатей українського руху. Та ці твердження ніщо інше як стереотип радянської історіографії, який нажаль існує досі.

Серед постатей, які своїм слідом в історії розвінчують подібні твердження, визначне місце посідає постать генерал-хорунжого армії УНР Марка Даниловича Безручка, уродженця Запорозького краю, Токмаччини.

Наразі мало кому в містечку Токмак Запорізької області відоме ім’я військового та політичного діяча Марка Безручка. Мало хто з мешканців міста навіть чув коли-небудь ім’я цієї людини, людини, яка відіграла ключову роль в історії як України, так і сусідніх держав на початку ХХ століття. Дарма, що народився Марко Данилович саме тут, у селі Великий Токмак 31 жовтня 1883 року і саме тут в українських степах провів своє дитинство.

Зробивши кар’єру військового в Одеському піхотному юнкерському училищі та Миколаївській військовій академії в Петербурзі він побував на фронтах Першої світової війни, по закінченню якої його поглинув вир революційних подій, що розгортались на українських землях.

Свій військовий хист і знання, отримані як в навчальних закладах, так і на полях боїв, він втілив у новоутворену армію молодої Української Народної Республіки.

Зайвим буде вести мову про увесь життєвий шлях Безручка, адже тут можна звернутись до наукових праць, присвячених цій непересічній постаті. Варто лише згадати подію, яка назавжди вписала ім’я генерал-хорунжого в історію Європи. Цією подією стала оборона Замостя в серпні 1920 року, що відбувалась в умовах наступу Червоної Армії на Варшаву в рамках польсько-радянської війни. Власне подія, відома в історіографії під назвою «Диво на Віслі», була б неможливою без героїчних дій українських військ під командуванням Безручка у Замості, які дозволили утримати кінноту Будьонного від наступу на Варшаву і врятувати від червоної навали не тільки Польщу, а й усю Європу.

Після цієї події Марку Даниловичу й було присвоєно звання генерал-хорунжого Армії УНР 5 жовтня 1920 року.

Щоправда подальша доля вірного сина України склалась трагічно - в зв’язку з поразкою українських збройних сил він вимушений був емігрувати до Польщі, де і провів останні роки свого життя.

В Польщі він не полишав української громадської діяльності та очолював українське історико - військове товариство у Варшаві.

З початком Другої світової війни Безручко, висловлюючи свою позицію, вважав нацизм найбільш серйозною загрозою для України. Власне до закінчення цієї війни генерал-хорунжий не дожив. 10 лютого 1944 року його серце зупинилось назавжди.

Похований Марко Данилович Безручко у Варшаві, на православній частині цвинтаря «Воля», де його могилу можна побачити й сьогодні.

Тож варто пам’ятати про Марка Даниловича як про людину, яка і в умовах вигнання залишалась віддана своїй Батьківщині, а та твердість духу і відданість в далекі роки його дитинства формувалась у степах українського півдня.

Та, нажаль, на самій Токмаччині постать Генерал-хорунжого залишається не вшанованою, адже в Токмаку немає ані меморіальної дошки, ані вулиці, названої ім’ям славетного українця. Хочеться вірити, що такий стан речей є тимчасовим явищем і Марко Данилович Безручко та інші герої України будуть належно вшановані в недалекому майбутньому.

Published on 2 November 2012