Степан СЕМЕНЮК

Слово про УПА

Щоб зрозуміти феномен постання УПА, треба пізнати той час, час німецької окупації.

Щоб зрозуміти феномен постання УПА, треба пізнати той час, час німецької окупації. Гітлер, захопивши Україну, поділив її територію: Галичину і Холмщину включив до т. зв. Генеральної Губернії, Закарпаття віддав Угорщині, а Поділля з Одесою під адміністрацію Румунії. З теренів від Берестя майже до фронтової полоси утворив т. зв. «Райскомісаріат Україна» із «столицею» в м. Рівне. Південно-Східні землі були «Югом Росіі».

І у такій ситуації 1941 року треба було створити у цих різних зонах ОДНУ політичну Організацію, один Провід, одне Командування Української Повстанчої Армії, створити військо, яке було б спроможне обороняти народ перед пограбуванням, депортаціями і фізичним знищенням.

Коли 14 жовтня 1942 року Шелест-Сидор передав Проводові ОУН ПЗУЗ наказ розпочати відкритий збройний опір нацистській окупації України, у нас уже були окремі військові відділи від Берестя на Заході і далеко на схід - на Поліссі. Отже, було стверджено, що наші військові відділи здібні і готові ставити опір окупантам та їхнім союзникам. І з цих окремих військових відділів, у той грізний час, треба було створити військо, регулярні військові частини, створити дійову армію. Пам’ятаймо, що УПА була зорганізована на засадах регулярної армії, з усіма прерогативами і службами, на які нас тоді було стало. Треба бо пам’ятати, що УПА вела війну політично-військову з найсильнішою тоді армією наймогутніших імперій в Європі - нацистською Німеччиною. То був великий виклик для України - для визвольного руху. До цього Організація готувалась роками. Треба було мати політичний розум, політичну відвагу і відповідальність. Нелегке було це завдання.

Перші військові відділи були властиво майже виключно із членів і симпатиків Організації. Так вже історично склалося, що хтось мусив відважитися й взяти на себе відповідальність перед народом та історією. Вони йшли першими до бою і першими гинули. За ними і по них йшли тисячі, але то вони були першими.

Процес організації і становлення УПА проходив, що треба підкреслити, в постійній збройній і політичній боротьбі з німецьким окупантом та його союзниками - Румунією, Угорщинною та іншими. Згадаймо хоч би бої з нацистами за Володимирець, Колки, Горохів, Загорів...

Очевидно, створенню УПА передувала велика політична праця Організації, бо треба пам’ятати, що УПА була не лише українським військом, вона була тоді єдиним українським військом, але також уособленням української державної адміністрації, яка займалася такими справами, які власне до державної сфери діяльності належать. Під охороною відділів відбувалися вчительські і наукові конференції, під охороною УПА люди збирали жнива. Інакше кажучи - було створено адміністрацію Української підпільної держави, територія якої перевищувала територію не однієї європейської держави. Великий Збір УГВР, Українського підпільного парламенту, відбувався також в терені УПА. Відроджено діяльність Українського Червоного Хреста, який ніс поміч населенню і організував польові лікарні та курси для молодшого медичного персоналу; створено військові підстаршинські і старшинські школи. Успішно працювала видавнича справа, виходили періодики, сотнями тисяч розповсюджувалися комунікати, Інформаційні листки тощо. Для повстанців постійно велися вишколи з історії, політології і організувалися культурні заходи.

Організовано кущові відділи самооборони населення від нагальних набігів окупаційних каральних відділів і різних грабіжницьких груп, які в роки війни родилися густо. Командування УПА зробило все можливе у той грізний час, щоб справитися з цими завданнями.

У 1943 році влітку німці кинули проти УПА тридцятитисячну дивізію ген. фон-дем Баха, ката повсталої в 1944 році Варшави, з танками і авіацією, однак він уже не зміг розбити сили УПА.

І тут треба голосно ствердити: без підтримки населення не можна було б створити повстанчих відділів, здатних протистояти окупантам, обороняти народ роками. А німці і совєти кинули проти УПА величезні сили провокаторів, спеціалістів-пропагандистів і спеціалізовані поліцейські сили, а навіть фронтові частини.

Однак боротьба продовжувалася, світ пізнав, що УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД Є! І БОРЕТЬСЯ ЗА ВІДНОВЛЕННЯ СВОЄЇ ДЕРЖАВИ НА СВОЇЙ ТЕРИТОРІЇ. Донецький шахтар, поліщук, лемко чи полтавець - усі стали вояками Українського повстанчого війська, яке боролося за Українську державу, бо то було їхнє військо, була їхня держава.

Одночасно Український визвольний рух, УПА була частиною міжнародного опору тоталітарним режимам, вони внесли свій вклад до перемоги над ними і захистили політичну гідність України.

Понад десять років боротьби виснажували сили, що питоме не лише визвольним рухам, але боротьба не припинялася, хоч треба було змінювати її форми і методи.

Український збройний опір окупанти розбили мілітарно з допомогою великих військово-каральних сил, але не доконали його, не покорили його. Політичний опір продовжувався, з меншими чи більшими напругами і в різних формах. Прийшли нові покоління шістдесятників, застосовано й інші методи та засоби боротьби.

Згадаймо ще один фронт боротьби з тоталітарним режимом, що діяв уже в 50-х роках минулого віку. Учасники визвольного руху, головно повстанці, запроторені у в’язницях і лагерах СССР, продовжили боротьбу у п’ятдесятих роках ХХ століття. Це феномен в історії не лише Росії, а в світовій. Два місяці за колючими дротами вони воювали з найгрізнішою «системою зла», яке гнітило всіх. Рушійною силою того опору були власне українські повстанці, воїни УПА, вони знову були в строю. І там вони досягли політичної і моральної перемоги, захитали основою системи ГУЛАГу, що мусив визнати навіть Нікіта Хрущов. А був то час, як писав учасник повстання у Варшавському гетто Марк Едельман, коли здавалося, що «перемоги не буде, але збереження людської гідності казало їм воювати», і те Василя Симоненка: «щоб не сказали грядущі - їх на Землі не було». Однак ВОНИ перемогли, окупивши перемогу жертвами, добившись звільнення десятків тисяч приречених.

Опір у лагерах тільки на перший погляд являвся локальною акцією в окремих лагерах. Була це міжнародна солідарність, яка охоплювала всю територію Гулагу СССР. Він мав міжнародній політичний вимір, був спрямований на розвал системи тоталітаризму. Їхня боротьба була боротьбою за «Волю Народам і Волю Людині!», а тим самим за волю і незалежність України.

Хвиля опору розлилася в часі та просторі СССР. У 1955 році застрайкували київські студенти; прийшли шістдесятники і наступні правозахисники. Але то вони - каторжники-повстанці, першими розпочали масовий ОПІР ЗЛОВІ. А це - епопея визвольного руху!

Не можна оминути національних відділів при УПА, феномен в історії визвольних рухів. В тому тяжкому воєнному часі ми дали представникам інших народів зорганізуватись на нашій землі і разом з нами боротись проти нацизму. На події 70-літньої давності з нинішнього погляду можна - і часто треба - дивитися критично. Однак як сучасник і творець тих подій, треба було відважитися приймати важливі рішення - військові і політичні. Чи вони були завжди адекватні до потреб і слушні? - це лишаємо дослідникам.

...Збройний ОПІР затих - тисячі учасників захоплено в неволю - вони заповнили тюрми і лагері, інші пішли на вимушену еміграцію. І одні і другі понесли у світ Епос боротьби УПА. Вони йшли зі зброєю в руках на боротьбу з ворогами України і людства; ВОНИ йшли через нацистські кацети і табори ГУЛАГу. І вони нарешті прийшли до 24 серпня 1991 року, прийшли до Незалежної України - як ті, які не скорилися, які все життя несли ідею «Здобудеш Українську Державу або загинеш в боротьбі за неї!» і які закарбували в своїй душі заповіт: «ТОБІ, МОЯ УКРАЇНО, МІЙ ПЕРШИЙ ПОДИХ, І ПОДИХ ОСТАННІЙ ТОБІ!

Схилімо голови перед тими, які в тій ході загинули, щоб ми жили в незалежній Українській державі.

Відзначаючи 70-річницю УПА, ми, сучасники, присягнімо перед їхньою пам’яттю: ОБОРОНИМО УКРАЇНУ ПЕРЕД ЗАЗІХАННЯМИ ВОРОГІВ!

Який історичний висновок і урок мусимо зробити, підсумовуючи сказане: УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА, ЩОБ МОГЛА ВИСТОЯТИ, ЗБЕРЕГТИ СВОЮ СУВЕРЕННІСТЬ І ВОЛЮ НАЦІЇ ТА ЇЇ ПРОЦВІТАННЯ, МУСИТЬ МАТИ УКРАЇНСЬКУ АРМІЮ, СУЧАСНЕ ВІЙСЬКО, ОЗБРОЄНЕ СУЧАСНОЮ ТЕХНІКОЮ, МАТИ НАДІЙНИХ СОЮЗНИКІВ! Працюймо для цього!

Дозвольте на закінчення поставити питання: ЩО МИ, СУЧАСНІ, РОБИМО, ЩОБ ЗАХИСТИТИ СУВЕРЕНІТЕТ І НЕЗАЛЕЖНІСТЬ НАШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ?

Published on 22 October 2012