Олександр Музичко, доцент, кандидат історичних наук, Одеса

Коли ж доростемо до монголів?

Навряд чи помилимося у твердженні про досить суперечливий образ монголів та Монголії в історичній пам’яті та культурі українців, для яких ця країна є дуже далекою та загадковою.

Навряд чи помилимося у твердженні про досить суперечливий образ монголів та Монголії в історичній пам’яті та культурі українців, для яких ця країна є дуже далекою та загадковою. Хтось нагадає про часи монгольського іга, Золотої Орди, хтось – про розпачливі слова Тараса Шевченка, звернені до власного народу-парія: «Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі», а більшість – про нещодавні есересерівські часи, коли в рамках найчастіше «показушної» інтернаціональної дружби відбувався обмін делегаціями та економічна співпраця. Втім, тепер і ці недалекі часи бачаться наче у тумані, що не заважає багатьом і надалі плекати дещо зверхнє ставлення до колишніх «менших братів» по табору країн розвиненого соціалізму та спокусу екстраполювати цей погляд на сучасність.

Натомість на днях ЗМІ повідомили про подію, що засвідчила сумний для нас факт випереджаючих темпів розвитку Монголії в питаннях історичної пам’яті порівняно з Україною. Маємо на увазі проведення у столиці Монголії Улан-Баторі церемонії демонтажу пам'ятника Володимиру Леніну, що був зведений тут 58 років тому на знак «вічної дружби» між комуністичними країнами, а фактично в рамках політики експорту комунізму. Рішення про демонтаж прийняв мер міста, член Демократичної партії Бат-УУЛ Ерден, який під час церемонії наголосив, що за часів правління Леніна і Сталіна жертвами політичних репресій стали тисячі монголів. Під час процедури демонтажу з натовпу в монумент летіли старі черевики. На місці пам'ятника Леніну влада має намір встановити новий монумент у пам'ять про жертв масових заворушень 2008 року. Раніше адміністрація міста мала намір продати пам'ятник Леніну з аукціону. Передбачається, що початкова ціна лота складе близько $ 280.

Цю подію слід прямо пов’язати з нещодавньою побудовою у столиці Монголії величного монумента найвеличнішій постаті в історії країни Чингізхану. Сучасних монголів вже не може збентежити надмірна «політкоректність» стосовно сусідів, передусім, Росії, для якої цей пам’ятник став неабияким подразником. Втім, і в українців, ясна річ, Великий Хан не може викликати позитивних асоціацій. Проте наразі мова не про це. Шукаючи прикладів деколонізації своєї історичної пам’яті, наповнення її націоцентричним змістом, найчастіше звертаємо свої погляди до Європи, хоча подібні процеси відбуваються і в Азії, де соціально-економічна модернізація аж ніяк не призводить до нівеляції, космополітизації, історичної та, ширше, національної пам’яті, а прямо навпаки. Останнє, на жаль, далеко не завжди бачимо в сучасній Європі, де досить помітними є заклики до створення якогось безнаціонального простору європейської історичної пам’яті, суцільного каяття всіх перед всіма, стирання межі між злом та добром, об’єктивістсько-відстороненого (на перший погляд) ставлення до історичних подій, що фактично маргіналізує складні моменти історії та сучасності, а не виліковує їх. Ці космополітичні віяння бездумно, або з певним умислом, поширює на непридатному для цього постгеноцидному та постколоніальному ґрунті частина українських інтелектуалів. Деякі з них навіть не проти наявності або й відновлення пам’ятників комуністичним вождям та героям в сучасній Україні, що, вочевидь, стане потужним дезорієнтуючим чинником для української молоді, розмивання її національної пам’яті. Я ж переконаний, що повернення українців до власної ідентичності неминуче має пролягти через усвідомлення Свого на противагу Чужому, зокрема, і в площині історичної пам’яті.

Тому однією з кричущих ознак нашого сучасного колоніального статусу, відставання не лише від декомунізованих та денацифікованих країн Європи, але й від стрімко прогресуючих країн Азії, вважаємо наявність в центрі нашої столиці пам’ятника Леніну, який значно більше завинив перед українським народом, аніж перед монгольським, збереження, або й навіть відновлення пам’ятників тоталітарному вождеві в українських містах та селищах, не говорячи вже про ганебний пам’ятник вірному послідовникові Леніна Сталіну у Запоріжжі. Не менш ганебно-показовим є покарання молодих українських героїв, що обрали єдино вірний шлях власноручної ліквідації цих ідолів. Не маємо жодного морального права називатися цивілізованою та незалежною країною, доки на нашій, Богом нам даній землі, будуть бовваніти комуністичні, неукраїнські ідоли, винні в численних злочинах проти українського народу. Але змити ці тавра нашої відсталості та меншовартості зможемо лише тоді, коли подолаємо ці комплекси у власних душах шляхом самовиховання, згуртування, послідовної боротьби за своє національне Я і, як вершина, – здобуття політичної влади, без якої неможлива практична реалізація вказаної мети.

Published on 17 October 2012