Микола Посівнич

«Розложити нас з нутра і знищити, це глибоко продуманий план енкаведівської зграї...»

Десятирічне післявоєнне протистояння повстанців і радянської влади на Волині та Поліссі – головна тематика 16-го тому Нової серії Літопису УПА.

Літопис УПА. Нова серія, т. 16: Волинь і Полісся у невідомій епістолярній спадщині ОУН і УПА 1944–1954 рр. / П. Сохань, П. Потічний та ін. (ред. рада); В. Ковальчук, В. Огороднік (упор.). − 1021 с.

Десятирічне післявоєнне протистояння повстанців і радянської влади на Волині та Поліссі – головна тематика 16-го тому Нової серії Літопису УПА. Як на «неозброєне око», 281 діловий лист підпілля за 1944-54 рр., який вперше ввели до наукового обігу упорядники збірки непоказні документи. Навіть спеціалісти іноді такі оминають – не бажають ламати голову над нерозбірливими почерками авторів й ідентифікувати їх псевда, встановлювати адресатів, аналізувати вкраплення «езопової» мови. Мабуть міркують: навіщо витрачати час, коли є багато історичних праць зі вже готовими висновками? І дарма, адже ділові листи через лаконічний стиль викладу мають великий інформаційний потенціал. Окремі документи, з якими працювали упорядники, були заляпані кров’ю, пошматовані, а втрачені фрагменти їм довелося відновлювати. На жаль, майже дві третини від опублікованого – копії трофейних оригіналів, зокрема й російською мовою з частково спотвореним первісним текстом.

Серед джерел, що увійшли до 16-го тому, особливу увагу привертає увагу листування Головного командира УПА Романа Шухевича з його наступником на цій посаді Василем Куком, листи В. Кука до політичного референта ОУН Яківа Бусла, провідника на ПЗУЗ Миколи Козака-«Смока», його підлеглого Степана Янишевського-«Далекого», епістолярії керівника Головного осередку пропаганди Петра Федуна-«Полтави», останнього провідника на ПЗУЗ Василя Галаси, графіка-різб’яра Ніла Хасевича та інших. Для порівняння упорядники опублікували й три листи керівника легендованого оунівського підпілля у Києві Михайла Захаржевського, в коментарях до яких довели, що це фальшивки радянських спецслужб.

В уміщених у книзі документах глибше деталізуються причини розколу в 1945 р. підпілля на прибічників М. Козака і «розкольника» С. Янишевського. Виявляється, останній вже був готовий розірвати відносини зі своїм візаві ще навесні, а не восени 1945-го, у знак протесту проти невиправданої, як на його думку, «чистки» підпілля від радянських агентів. Окремішньо «далеківці» протрималася аж до 1949 року, коли все-таки об'єдналися зі «смоківцями». У цьому велика заслуга В. Галаси, що активно долав внутрішні конфлікти в підпіллі.

У кількох листах розповідається про підпілля в Києві, яке з 1944 р. контролювало НКВД і через нього проникало в оунівську мережу на Волині. Також у документах йдеться про роботу винищувальних батальйонів й агентурно-бойових груп НКВД–МВД під проводом «Кучерявого», «Оси», «Чорного», «Озона», «Чубатого», «Короткого», «Савки», «Ластівки», «Чуми». На Кременеччині, наприклад, представники одного з таких підрозділів, всіляко наслідуючи повстанців, мешкали в криївках, запрошували туди селян на допити, й навіть співали націоналістичних пісень.

У багатьох листах описані численні урядові «експерименти» над цивільним населенням під час її післявоєнної радянізації. Так, Іван Литвинчук у квітні 1949 р. зазначав: «большовики мають перевести масовий вивіз населення ЗУЗ на Далекий Схід і Сибір»; Олександр Савира в серпні 1951-го свідчив, що мешканців хуторів на Волині змушують переселятися в села. Інший повстанець, Володимир Кудра, в квітні 1952 р. писав, що колгоспників повсюдно змушують перераховувати державі великі «позики», а неодружених бездітних жінок – сплачувати податок «за бездітність». Людей також обурювали пропозиції влади їхати на роботу в Донбас, а також добровільно-примусово вступати до шкіл «фабрично-заводського навчання».

Ділові листи цікаві й тим, що, як і підпільна періодика, є цінним джерелом інформації про події в світі. Стає зрозуміло, що і В. Кук, і Р. Шухевич сподівалися на настання Третьої світової війни за ініціативи США, щоб проголосити незалежність України. До речі, деяких лідерів підпілля нині назвали б «конспірологами». Так, Кук писав, що Гітлер у серпні 1945-го ще жив і успішно переховувався від переслідувань десь «у підпіллю», а також висловлював упевненість у тому, що до смерті Сталіна в 1953 р. «доклав рук» Берія.

У збірнику знайдуть чимало цінного для себе любителі історії шифрувальної справи. Як встановили упорядники, учасники епістолярного діалогу від кінця 1940-х часто зашифровували дати написання своїх листів «датівниками» – сумою з шести чисел реальної дати та довільних шістьох чисел. Що цікаво, кожна пара, яка переписувалася, послуговувалася своїм власним датівником. Також використовували шифроблокноти (це коли набори цифр позначали певні слова чи словосполучення).

Авторів багатьох листів збірника можна побачити у фотододатку і які публікуються вперше. На одному фото, наприклад, зображений колоритний бородань на фоні комишу – легендарний провідник Іван Литвинчук-«Дубовий», а на іншому агент НКВД Людмила Фоя, що стоїть поряд з М. Козаком, який, як відомо, заохотив її стати ідейною націоналісткою.

Відтак, зміст більшості документів 16-го тому прямо чи опосередковано стосується безкомпромісної боротьби між Збройним підпіллям ОУН та УПА з апологетами радянізації Волині та Полісся впродовж 1940–50 років.

Published on 3 October 2012