Павло Подобєд, координатор благодійної ініціативи «Героїка»

Справжній вчитель

У сучасну пору, коли жага до збагачення та накопичення матеріальних благ затьмарила людський розум, особливо неймовірним видається життя людей, для яких гроші «відійшли на другий план».

У сучасну пору, коли жага до збагачення та накопичення матеріальних благ затьмарила людський розум, особливо неймовірним видається життя людей, для яких гроші «відійшли на другий план».

Провідні українські інтелектуали покладали великі надії на нове покоління молодих громадян, які не відчули на собі жахіть тоталітаризму і сваволю партійної номенклатури. Мріялось, що під тиском прогресивної української молоді молода держава швидко набуде нового змісту. Однак, як каже народна приказка: «Яблуко від яблуні далеко не падає». Молодь, життя якої ще від самої школи супроводжує слово «хабар», значною мірою стала такою ж цинічною та матеріально схибленою, як і старше покоління громадян. Вчитель, на якого покладається місія виховання, сьогодні не спроможний заробити своєю чесною працею на достойне прожиття. Він змушений або животіти, або йти на компроміси із совістю. Авторитет педагога стрімко падає…

Проте, далеко не всі люди однакові – є молодь, яка викликає надію на краще майбутнє, є і справжні педагоги. Варто сказати слово на захист тих, хто чесно присвятив себе українській школі. З історії знаємо: серед них також були сильні, незламні, мужні. Вчитель не завше хробак, який плазує перед владою та боїться заявити свою позицію. Серед українських вчителів були й такі, яким позаздрив би і Брюс Вілліс, і Стівен Сіґал, і Сільвестр Сталлоне. Без перебільшень можна сказати, що викладена нижче історія затьмарить будь-який голівудський «екшн».

Останні години життя сільського вчителя Ксенофонта Римарчука детально описала подільська газета «Шлях» у номері 15 від 3 вересня 1919 року.

Спершу декілька слів про непересічного педагога. Ксенофонт Михайлович народився у 1894 році, у селі Комарів, що неподалік від Вінниці. Батьки подбали, аби їх сільський син здобув навчання у повітовому містечку Вінниця. Ксенофонт успішно скінчив учительську семінарію та влаштувався на роботу за фахом – у сільську школу Старого Пиківа. Ще зовсім молодий хлопець не лукавив перед дітьми. Він прямо називав більшовиків та білогвардійців окупантами і загарбниками, закликав школярів гуртуватися та підтримувати молоду Українську Народну Республіку та її армію у боротьбі за незалежність. За таку поставу пан Римарчук здобув собі у Старому Пикові пошану серед селян.

Погляди Римарчука були відомі не лише у селі, але й далеко за його межами. У ніч на 10 липня 1919 року до Старого Пикова в’їхав загін Вінницької ЧК у кількості 40 чоловік. Шукали за вчителем. Того дня у Ксенофонта Михайловича гостював приятель – Іван Бондар, до слова – колега по роботі. Десь о 5 год. ранку Ксенофонта розбудила служниця: у вікно дивилися озброєні чекісти. Бондаря вони вже встигли заарештувати. За кілька секунд вчительський будинок обстріляли. Оскільки з хати ніхто не озвався ні криком, ні стогоном, червоні увійшли до середини. Пан Римарчук вже сидів з револьвером у руках. З першої кулі більшовик, який щойно переступив поріг, впав на підлогу. Нападники миттєво відбігли від хати. Раптовий влучний постріл розлютив нічних зайд наче скажених псів. По будинку вчителя відкрили потужний вогонь, а невдовзі у вікно полетіли гранати. Першу з них Римарчук встиг підняти з підлоги та викинути за вікно. Граната розірвалась на льоту, скалічивши двох нападників. До другої гранати Римарчук так і не добіг. Вибухнула прямо на підлозі, відірвавши Ксенофонту обидві ноги. Крики вчителя стали сигналом до повторного штурму. Двері кімнати, за якими стогнав Ксенофонт Римарчук, – вибили геть. Щойно чекісти освітили кімнату ліхтарем – їх чекав останній сюрприз. Вчитель, який лежав без ніг у величезній калюжі крові, так і не випустив револьвера. Ще один ворог впав на смерть від влучного пострілу, інший був поранений. У затятого оборонця скінчились набої. Римарчука дострелили в голову з рушниці.

Щойно завершився бій, як вдарив церковний дзвін, що сигналізував мобілізацію місцевого населення. Селяни вибігли на двір та розпочали різанину. Тієї ночі група Вінницької ЧК повернулась до міста далеко не в повному складі. Один лише Римарчук вбив двох чекістів, а ще трьох поранив.

Наступного дня, 11 липня і вчитель Іван Бондар був страчений на станції Бродецького, по дорозі на Бердичів…

Усіх, хто добре знав Ксенофонта Римарчука, охопило велике обурення. Ця розправа стала приводом до великого антибільшовицького повстання, яке очолив колишній пиківський мировий суддя І. С. Крамаренко.

Згодом у село прийшли повстанці. Тіло Ксенофонта Римарчука з почестями поховали на майдані Старих Пиків. Над могилою вчителя пролунала військова сальва, – адже загинув як справжній воїн…

Published on 26 September 2012