Олег БАГАН, керівник Науково-ідеологічного центру ім.Д.Донцова

Нова ініціатива націоналістів Дрогобиччини

До Дня Незалежності України відділ культури і туризму Дрогобицької районної державної адміністрації реалізував першу фазу свого великого патріотично-виховного проекту

До Дня Незалежності України відділ культури і туризму Дрогобицької районної державної адміністрації реалізував першу фазу свого великого патріотично-виховного проекту: видано книжку дрогобицького історика Василя Ільницького «Героїчний чин ОУН і УПА на Дрогобиччині в роки Другої світової війни» (Посвіт, 2012). У довіднику зібрано величезний інформативний та фактологічний матеріал про керівний склад ОУН, який діяв на теренах Дрогобицького району; переважно цей матеріал базується на архівних джерелах, які ще донедавна були засекречені в Україні, зокрема на джерелах із архіву СБУ. Книжку супроводжують рідкісні фотографії повстанців, які автор старанно збирав кілька років, карти та таблиці, які вельми наглядно і систематизовано подають загальну картину національно-визвольної боротьби ОУН-УПА у цифрах і документах.

Другою фазою проекту має бути увіковічення імен провідних націоналістів Дрогобиччини у їхніх рідних селах шляхом створення пам’ятних знаків, виконаних в одному архітектурно-художньому стилі.

Ініціатива реалізації такого проекту належить Науково-ідеологічного центру ім.Дмитра Донцова.

За задумом організаторів, де ще виступили Рада молодих вчених Дрогобицького державного педуніверситету ім.І.Франка та ВГО «Бойківське етнологічне товариство» (керівник – Любомир Сікора), у районі мають бути вшановані за свій героїчний чин керівні члени ОУН-УПА за такими принципами відбору: 1) оунівець чи герой УПА був уродженцем Дрогобиччини; 2) ця особа визначально впливала на якість і завзяття національно-визвольного руху; 3) учасник визвольного руху, хоч не був уродженцем Дрогобиччини, особливо пов’язаний із боротьбою у нашому краю.

Лише у 1945 році, за приблизними підрахунками історика В.Ільницького, на Дрогобиччині діяли 3000 упівців. До 1950 р. їх залишилося до кілька сотень. Тож ушанувати всіх поки що неможливо, через велику кількість імен, до того ж таких, що про багатьох із них ще нема точної інформації.

Як зазначає В.Ільницький, Дрогобицька округа входила до Карпатського краю (всього було 20 округ УПА). Дрогобицька була однією з найчисельніших і найпотужніших. Тут базувалися підрозділи Проводу ОУН, був налагоджений систематичний зв’язок із підпіллям Польщі, Чехословаччини і Німеччини, велася співпраця з українськими організаціями Закарпаття.

Карпатський край як великий територіально-стратегічний підрозділ дислокації УПА охоплював усі прикарпатські і карпатські райони сучасної Івано-Франківщини, Буковину, Закарпаття і колишню Дрогобицьку область. Його керівні структури діяли переважно до 1951-52 рр., коли вони були в основному знищені совєтськими військами. Цей край УПА був організований у 1945 р.

Дрогобицька округа ОУН-УПА включала три надрайони – Дрогобицький, Самбірський і Стрийський (за сучасним територіально-адміністративним поділом вона охоплювала, крім названих районів, ще Старосамбірський, Турківський і Сколівський райони). Надрайони поділялися на райони, зокрема на сучасній Дрогобиччині були ще Дублянський, Підбузький, Дрогобицький і Меденицький райони.

Провідниками Дрогобицької округи були за чергою: Зиновій Тершаковець, псевда «Русич», «Чагрів», «Червень» та ін. (1913, с.Якимчиці – 1948), Іван Лаврів, «Богун», «Нечай» та ін. (1919, с.Белеїв, Долинщина – 1949); Володимир Фрайт, «Жар», «Карб», «Вир», «Роман» та ін. (1911, с.Лішня – 1951); Ярослав Косарчин, «Байрак», «Вівчар», «Козак» та ін. (1919, м.Бучач – 1951).

Керівний склад ОУН мав таку структуру: 1) провідник; 2) організаційний референт; 3) референт пропаганди; 4) референт СБ; 5) господарчий референт; 6) військовий референт; 7) референт УЧХ. Так провідниками Дрогобицького надрайону за чергою були: Володимир Боричко, «Нестор» (1923, с.Дуліби, Стрийський р-н – 1946; с.Модричі), Орест Федун, «Ікар» (1922, с.Більче, Миколаївський р-н – 1946, с.Уличне), Петро Петрига, «Улас» (1923, с.Лучиці, Сокальський р-н – 1947, с.Станиля), Володимир Лабанців, «Помста» (1912, с.Попелі, Дрогобицький р-н – 1947, с.Любенці, Стрийський р-н), Зиновій Ліщинський, «Стальний» (1926, Стрий – 1947), Володимир Босак, «Чорнота», Йосиф Лужецький, «Камінь» (1923, с.Ступниця – 1951, с.Райлів, Стрийський р-н). У середньому провідник надрайону гинув кожні півроку. Винятково виділився В.Босак, який керував надрайонною мережею підпілля понад три роки.

Окрім того, у книжці В.Ільницького подано довідки про визначних діячів націоналістичного руху, які масштабами своєї діяльності вийшли далеко за межі нашого регіону і яких, на свою ганьбу, дрогобицька громада досі ще ніяк не вшанувала на пам’ятних скрижалях міста. Серед них:

Михайло Матчак (1895-1958) – уродженець с.Воля Якубова, підхорунжий УСС, організатор Куреня Січових Стрільців у Києві у 1917 році, член Стрілецької Ради, ад’ютант Є.Коновальця, сотник Армії УНР; один із засновників УВО, член Крайової Команди УВО; співредактор газети «Новий час» (Львів, 1923-1926 рр.), депутат польського сейму (1932), директор видавництва «Ізмарагд» у Львові (1923-1939); схоплений російським МГБ у Відні у 1947 р., загинув у концтаборах.

Володимир Фрайт (1911-1951) – уродженець с.Лішня, член ОУН з 1930-х рр., учасник Похідних груп ОУН на Наддніпрянщину у 1941 р. і референт пропаганди Дрогобицького окружного Проводу ОУН (тобто керував інформаційною політикою націоналістичного підпілля на Підкарпатті), провідник округи ОУН Дрогобиччини; член Карпатського крайового Проводу ОУН (від 1951 р.); нагороджений Бронзовим Хрестом заслуги УПА; через велику законспірованість підпільного руху мав понад 20 псевд, виявлених В.Ільницьким.

Володимир Лівий (1919-1948), псевда – «Йордан», «Митар», «Роман Орлів», «С-99/1», «Суворов»; уродженець села Болехівці, закінчив Дрогобицьку гімназію, член ОУН від 1937 р., засуджений за терористичний акт до 12 років ув’язнення у 1939 р.; закінчив спеціальну школу розвідки ОУН; референт СБ ОУН Коломийського Проводу (1941-1942), референт СБ Станиславського обласного проводу (1942-1945), референт СБ Карпатського крайового проводу ОУН (1945-1948); героїчно загинув.

Додамо, що така ініціатива щодо системного вшанування імен героїв ОУН-УПА є новаторською і може стати зразком для інших регіонів Західної України.

В особі молодого історика Василя Ільницького Дрогобиччина отримала прекрасного літописця минулого, озброєного сучасною науковою методологією, сумлінного в доборі фактологічного матеріалу і надзвичайно працьовитого. У доробку вченого, кандидата історичних наук, вже є кілька книжок: «Шлях горіння: збірник спогадів ветеранів ОУН-УПА» (співупорядник – М.Галів, 2008), «Українсько-польське протистояння на теренах Дрогобиччини (1943-1944 рр.): документи ОУН і УПА» (у співавторстві з М.Галівим, 2008), «Михайло Харів-«Шугай»: життєпис оунівця» (у співавторстві з М.Галівим, 2008), «Дрогобицька округа ОУН: структура і керівний склад (1945-1952)» (2009), «Діяльність СБ ОУН на Дрогобиччині: документи і матеріали» (співупорядник – М.Галів, 2009), посібники для студентів: «Історія ОУН і УПА» (2011) та «Концепція національної революції ОУН та боротьба за її реалізацію (1930-1940-і рр.)» (2011). Таким чином вченому вдалося своїми студіями вивести Дрогобицький регіон у число таких, де вивчення героїчної та ідейно значущої історії ОУН-УПА виведено на високий фаховий рівень.

Окремо відзначу активність у цьому проекті голови ВГО «Бойківське етнологічне товариство», депутата Дрогобицької районної ради, члена президії Ради та голови депутатської комісії з питань культури і духовності, знаного громадського діяча нашого краю Любомира Сікори, який став його головним промоутером.

Гадаю, вже давно настав час і для дрогобицької міської громади подумати про системне вшанування пам’яті героїв ОУН-УПА, які народилися в Дрогобичі чи були пов’язані із підпіллям міста в революційні роки. Принаймні імена двох із них – Зенона Коссака і Мирослава Тураша – багатолітніх членів Проводу ОУН всієї Західної України, діячів, які особливо вплинули на політику і стратегію ОУН у важкі 1930-і рр. – сьогодні докором світяться в обличчя дрогобицької громади. Пригадую, ще у 1997 р. до 100-річчя Зенона Коссака я подав письмову пропозицію про вшанування героя тодішньому голові «Просвіти» такому собі М.Ш. Ініціатива, як і багато інших, канула в лету надто глибокого «патріотизму» багатолітнього керівника «передової» організації зі збереження української ідентичності…

Published on 14 September 2012