Ігор ЛОСЄВ

Компроміс зі смертю?

Підписання Віктором Януковичем ганебного закону про мови ще раз засвідчило, що справджуються (з дивовижною постійністю) всі найгірші прогнози щодо наслідків його президентської каденції для України.

Підписання Віктором Януковичем ганебного закону про мови ще раз засвідчило, що справджуються (з дивовижною постійністю) всі найгірші прогнози щодо наслідків його президентської каденції для України.

Але є єдина користь: влада Партії регіонів виступає своєрідним рентгеном для нашої інтелігенції, яскраво демонструючи, «хто є ху...» (за висловом незабутнього генсека Міхаіла Ґорбачова). На наших очах повторюється (з поправкою на особливості часу) ситуація 1960-х, 1970-х років. Частина інтелектуалів (хоча, на відміну від доби УРСР, такого жорсткого вибору немає) безпосередньо «злилася в екстазі» з антиукраїнською владою, частина, намагаючись вберегти рештки гідності, прагне потроху з нею співпрацювати, інші «шукають взаєморозуміння», а є такі, котрі щосили доводять новому начальству свою лояльність і непричетність до будь-чого українського, водночас, щоб застерегти керівництво від помилок, чітко вказуючи, де шукати справжніх ворогів... Від цього інколи відгонить навіть не УРСР, а XVIII століттям із відповідними пушкінськими рядками «донос на гетмана злодея царю Петру от Кочубея».

Після підпису президента під цим смертним вироком українській мові чим виправдовуватимуть своє сидіння в Гуманітарній президентській раді (Янукович і гуманітарність... Цікаве поєднання!) всі ці драчі й драчеподібні малоросійські (називати їх українськими не повертається язик) інтелігенти? Йдеться про особливу касту тих, хто завжди намагався бути якнайближче до влади, хто завжди був на видноті, хто говорив від імені української культури. Ще за радянських часів цю публіку записали до певного реєстру так званої офіційної інтелігенції.

Вони трималися подалі від усіляких «націоналістів», дисидентів, борців за Україну, бо це було небезпечно для їхньої надцінної особистої долі.

Нещодавно один з українських телеканалів показав фільм «Прокуратори України» про перших осіб ЦК КПУ. Зокрема, йшлося про Володимира Щербицького. Валентина Шевченко, яка була на той час головою президії Верховної Ради УРСР, зі щирим подивом згадувала, що в добу перебудови ворожість до Щербицького переважно демонстрували саме ті вітчизняні інтелігенти, які найбільше раніше холуйствували, плазували перед партійним ЦК, випрошуючи собі почесні звання, ордени, премії, квартири, дачі, машини, закордонні відрядження тощо. Можна зрозуміти розчарування тих, хто цю касту й сформував. Та реєстрова українська інтелігенція, скорочено «РУІна», не може жити без господаря, як бізнес не може ворогувати з будь-якою владою (тому так багато бізнесюків поміж парламентських тушок).

ЦК КПУ, Верховна Рада УРСР, Рада міністрів УРСР були звичайною колоніальною адміністрацією України, а як стверджував лідер боротьби за незалежність Індії Джавахарлал Неру: «Інтелігенція, вихована колонізатором, завжди залишатиметься ворогом власного народу».

Невже ті представники «РУІни», які сидять біля Януковича, не розуміють, що їх використовують як завісу для прикриття антиукраїнської національно-культурної політики? Для легітимації всіляких антиукраїнських підлот? У цьому сенсі дивує реакція на закон тепер уже Януковича – Ківалова – Колесніченка академіка Миколи Жулинського: «Президент сказав, що його непокоїть стан української мови як державної в Україні, тому він має серйозні зауваження до того закону про основи державної мовної політики, який ухвалила Верховна Рада. Є робоча група, що працюватиме над пропозиціями щодо вдосконалення цього документа. Я бачу, що немає іншого виходу, ніж подати такі пропозиції, які змінили б кардинально його положення. Я думаю, що можна цього досягти, і бачу, що гарант має намір це підтримати. Він готовий зустрічатися з керівниками фракцій, сам працювати з робочою групою і пропонувати вироблення колективного рішення».

В Україні піднімається хвиля національного протесту проти антиукраїнського закону, а представник «РУІни» кличе не до боротьби, а до того, щоб лизнути пантофлю влади, може, кине подачку, і українську мову буде зарізано не боляче, а «вдосконалено»... «РУІна» – віртуоз подачок і холуйства. Вона викладає народу не мистецтво захисту своїх прав, а мистецтво пристосовуватися. І тепер заколисує українців, як чимало інтелігентів робили це в 2010-му на виборах, замість мобілізовувати всі сили на боротьбу за мову, за культуру, за національну гідність.

Чи приємно виступати в ролі «барана-провокатора»? А може, вже час цим «достойникам» подумати, яке місце вони посядуть в українській історії, і не ганьбитися привселюдно? Адже можна просто «відійти», коли найкращі здобутки вже в минулому, а від активної діяльності твоєї Україні лише шкода?

Published on 27 August 2012