Тарас Марусик

Майбутні «тушки»

Можна з упевненістю стверджувати, що більшість із тих, хто увійшов до списку Королевської, особливо до його фасадної частини – це "заготовлені" для наступного парламенту "тушки".

Можна з упевненістю стверджувати, що більшість із тих, хто увійшов до списку Королевської, особливо до його фасадної частини – це "заготовлені" для наступного парламенту "тушки". Якщо, звісно, "тушкою" не стане вся фракція.

Перша в списку – сама лідерка. І це, здається, непроста "тушка". Її рідний брат, Костянтин Юрійович Королевський, – колишній заступник міністра регіонального розвитку Російської Федерації в путінському уряді.

Сама Наталія Юріївна – співголова депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Російською Федерацією, причому Королевська очолює чи не найбільшу депутатську групу, яка нараховує 158 осіб, разом з одіозним "розколювачем країни" Ківаловим.

У грудні 2011 року ця депутатська група провела конференцію "Перспективи євразійської інтеграції України", а двійко комуністів спробували негайно втілити в життя резолюцію згаданої конференції.

Гордість українського футболу Андрій Шевченко, після свого найгіршого в професійній кар’єрі переходу, спричинився до появи анекдотів, які пов’язують футболістів, гроші і Королевську.

"Закінчують кар’єру Кріштіано Роналдо, Маріо Балотеллі і Ліонель Мессі. Чекають дзвінка від своїх агентів – хто куди піде догравати перед "пенсією". Балотеллі бере трубку: – Катар. 7 мільйонів у рік! За ним Роналдо: – США. 9 мільйонів! Мессі здивовано кладе трубку: — Хлопці, а хто така Королевська?!".

Другому номерові в списку партії "Україна – Вперед!" не вперше ступати в партійні води. За часів розквіту СДПУ(о) він, як і майже всі гравці київського "Динамо", поповнив лави цієї партії. Але тоді він був однією з декорацій медведчуківсько-суркісівського проекту, а тепер може стати депутатом-"тушкою".

Шевченко – не перший український футболіст, який зібрався в парламент. Пробували й інші наші видатні футболісти й тренери. Але їх поєднувало, м’яко кажучи, невміння займатися політикою.

Першим таким невмілим був Валерій Лобановський. Пригадую 1989 рік: підземний перехід під тодішньою площею Жовтневої революції, тепер Майданом Незалежності, обклеєний агітаційними плакатами Валерія Лобановського з програмою, в якій він виступав проти суверенізації радянських республік і державного статусу української мови. Та це йому не допомогло, і надалі він займався тим, що вмів робити найкраще.

Другий, Олег Блохін, устиг побувати в різних партіях – від лазаренківської "Громади" став уперше народним депутатом, відтак прибився до симоненківської компартії, а далі – до СДПУ(о) й опозиційного блоку "НЕ ТАК!

Вельми показовим є третій номер списку, актор Остап Ступка. Впродовж останніх кількох років він знявся в двох псевдоісторичних українофобських стрічках російського виробництва – "Ми з майбутнього-2" і "Матч", де зіграв негідників, які чомусь є українцями. З приводу першого фільму Мінкультури підготувало спеціальну інформацію, а тодішній керівник державної служби кінематографії Ганна Чміль висловила переконаність, що "фільм замало просто не допустити до прокату… треба підготувати судовий позов до авторів фільму на міжнародному рівні".

До речі, виконавці головних ролей-росіяни не лише відмовилися від участі у другій частині фільму, фінансованого фактично Путіним, чи то партією "Єдина Росія", але й публічно назвали його ксенофобським і злою антиукраїнською карикатурою.

А Ступка не відмовився. Його син Дмитро, для якого роль у цьому фільмі була першою, висловив, мабуть, те, що в його батька – в голові: "Я в захваті від фільму і того, що мене взяли зніматися. Я буду грати кого завгодно, хоч фашиста. Це моя робота".

Перипетії довкола другого фільму, "Матчу", показаного цього року, ще свіжі в пам’яті. Зазначу лише, що сценаристом і продюсером фільму став російський політтехнолог Тимофій Сергейцев, якому приписують авторство агітаційного ролика про поділ карти України на три сорти.

Народний депутат України Андрій Парубій вважає, що "цей фільм цілковито підпадає під 161 статтю КК України, згідно з якою умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності караються аж до обмеження волі на строк до п'яти років. Оцінку фільму має давати не експертна комісія Держкіно, а Служба безпеки України".

Про п’ятого номера списку мені довелося писати в зв’язку з одіозним мовним законопроектом Ківалова-Колеснічекна. Роман Васько, ректор Київського національного лінгвістичного університету, підписав висновок експертної комісії на підтримку законопроекту "Про засади державної мовної політики", а потім ігнорував численні спроби взяти коментар.

"Україна – Вперед!" – може, й непогане гасло. Тільки треба знати, куди це – "вперед", щоб не потрапити в пастку, капкан чи лещата "братніх" обіймів.

До речі, якщо б виходити з правил української мови, треба було б у гаслі вжити кличний відмінок – "Україно – Вперед!".

Published on 27 August 2012