Cтефан Романів

Двомовнiсть, тримовність і державна мова

В нормальних державах, де влада і суспільство гордяться свою державою, гордяться своїм місцем проживання, гордяться та вивчають державну мову

В нормальних державах, де влада і суспільство гордяться свою державою, гордяться своїм місцем проживання, гордяться та вивчають державну мову, державна політика закликає до вивчення іноземних мов, закликає етнічні меншини зберігати свою мову, свою культуру та свої традиції.

Люди, які регулярно вживають дві або більше мови, краще справляються з кількома завданнями одночасно. Їхній мозок працює швидше і ефективніше, а хвороба Альцгеймера на деякий час відступає. До таких висновків прийшла професор психології Йоркського університету в Торонто Еллен Біалисток, яка досліджувала вплив двомовності на людський мозок протягом майже 40 років.

Міжнародно визнаний науковець і лінгвіст Майкл Клайн стверджує, що якщо дається нормально вивчати інші мови в балансований і систематичній формі, є багато позитивів для розумового розвитку.

Державна політика в тих країнах закликає до толерантності, до поінформованості, розуміння прийняття інших мов, культури і т.д. Чому? Тому, що знову в нормальних умовинах, це збагачує суспільство, це включає інших до загального суспільства, вважається що знання інших мов є великий плюс для держави – економічно, науково-освітньо та соціально.

Aле в нормальних умовах підставою такої політики є визнання, що є державна мова, якою всі спілкуються або мають допомогу перекладачів.

Якщо приймається така політика, яка прийнята, знову підкреслюю, в нормальних країнах світу, тоді не потрібно виокремлювати якусь другу або третю мову як регіональні, тому, що в політиці всі мови важні і повинні бути підтримані, але прийнято засаду, що всі приймають в першій мірі державну мову.

На практиці, як воно виглядає – кожний має можливість вивчити державну мову і її удосконалювати. Влада фінансує курси для початківців, для новоприбулих, для тих, які через ті чи інші причини не володіють державною мовою.

Держава забезпечує, що кожний який достатньо не володіє державною мовою та потребує медичної, юридичної або іншої допомоги, має доступ до державних перекладачів.

Знову ж в такій політиці підставою є, що я визнаю державну мову, я горджуся, що живу в такій державі і готовий їй служити – а держава сприймає моє походження, мою ідентичність та дає мені можливість вивчати та зберігати свою мову.

Тоді чому в Україні немає такої нормальної політики? Чому Ківалов -Колесніченко так пруться ставити провокаційний та антиукраїнський законопроекту щодо мови?

Ставлю питання внескодавцям та підтримувачам законопроекту про мову:

Чи ви бачите свої кроки як науково-освітні, соціальні чи політичні спекуляції?

Здається нормальний світ, представники нормальних країн розцінюють ваші кроки як політичні спекуляції та антидержавні.

Для порівняння – внескодавці та промотори судового процесу проти Юлії Тимошенко аргументували, що причини були юридичні, – цивілізований світ від Австралії, до Європи, до Канади та Америки оцінили та далі оцінюють цей крок політичним і несправедливим.

І, здається, незалежно скільки звернень, скільки домагань з різних кутків, ви далі вважаєте, що ви праві – а при кермі – тоді недоторкані. A це зле і для держави, і для суспільства, і для вартості парламентського процесу, і зрештою для народу.

Те саме відноситься до мовного питання – незалежно які науково-освітні аргументи, які соціальні теорії, які приклади нормальної політики двомовності вам представляють, ви далі вважаєте себе правими. Вас можна окреслити як українофобів та русофілів

A українська позиція, це не є ненависть до іншої мови, це пошана до держави, в якій я проживаю.

Як можна описати внескодавців та підтримувачів законопроекту?

Не поінформовані – тобто мало знають про політику двомовності? Ні! Це ті самі, які допровадили до стратегічної втрати позицій України підписавши Харківську угоду, це ті самі, які віддали ядерну зброю України, це ті, які не визнають Голодомор геноцидом, це ті, які певний час наполягали, щоб економічне та бізнесове унапрямлювання було лише в бік Росії, це ті, які після 20 років Незалежності України донині не засудили совєтський режим, який економічно, політично та соціально зґвалтував Україну, це ті, які були причетні до фальсифікації виборів… Тобто це ті, які не повинні мати підтримку електорату

Це та частина, яка не гідна служити Українській державі.

Запитаймо і даймо собі відповідь. Назвіть одну державу в світі, де вибрані депутати, які присягли служити державі, працюють проти поширення державної мови, де не ставлять на першому місці добро державної мови.

Запитаймо в якій інші державі так гонорово ламають точки державної Конституції.

Народ стоїть перед фактом, що частинна тих які сидять у ВР або на різних рівнях різних рад є ароґантні і з усмішкою та впевнено ламають Конституцію та не реагують на вимоги своїх виборців.

В нормальних державах, коли йдеться про етнічні меншини, існують міждержавні угоди. В Україні не бракує російськомовних шкіл – питання скільки в Росії україномовних шкіл?

В Україні існують російські громадські об’єднання – до них ані Міністерство Юстиції, ані МЗC не ставиться вороже, їх не закривають. В Росії існувала українська громада – ОУР, яке Міністерство Юстиції Росії закрило, відібрало право на існування.

Чому згадуються ці справи – бо знову за це відповідають ті самі, які вносять законопроект про російську мову в Україні.

Внесення законопроекту та внаслідок поділ в суспільстві, це праця цієї п’ятої колони – яка діяла і діє проти інтересів України, це ті, які працюють над тим, щоб був поділ, щоб Україна не стала впевнено на свої ноги.

Скільки демонстрацій в Україні та в діаспорі, бо ж український нарід не обмежений географічними територіями, але розкинений по цілому світі – вимоги, щоб не підтримати цей законопроект – ароґантність русофілів та українофобів далі панує.

Ця ситуація показує і повинна переконати кожного, що для тих, які вносять або підтримують цю резолюцію, немає місця в українській владі.

Що робить та людина, яка має бути українським патріотом, має бути гордим, має захищати своє, та, зрештою, бути гарантом Конституції, тобто Президент України?

Додає вогню, чому такий закон потрібний в Україні. Це зрада свого на користь чужого. Назвіть ще одного Президента в світі, який був це зробив.

Чи Обама готовий віддати своє в користь іншого? Чи королева Англії чи Прем’єр Англії віддали б своє? Зрештою, чи Путін готовий віддати своє? Напевно ні. A Віктор Янукович це робить!

Подайте прізвище бодай одного державного лідера, який так інтенсивно працює, щоб дестабілізувати суспільство та державу. Немає такого, тому, що кожний гордиться своїм. А тут мовчанка ніби аргументується, що це робиться для добра загалу.

Питання, яке повинен поставити собі Президент України та прихильники проекту закону: «Чи я хочу бути вписаний / вписана в історію української держави як людина, яка здалася, зрадила та загальмувала державотворчий процес України?»

Державотворення вимагає стійкості, рішучості та ставлення добра держави включно з мовою на першому місці.

Питання до тих які підтримують цей процес двоподілу в суспільстві: «Чи Україна, яка вже пережила різні етапи, знову мусить переносити цей біль через ваше антиукраїнське наставлення?»

До виборців пряме питання: «Чи Ви думаєте надалі підтримувати, голосувати за людей які не ставлять добро Української держави на першому місці? Додайте до вищезгаданого списку ще питання: «До чого доведе зрада державної мови», і прямо треба запитати: «Яка буде ця Україна для моїх дітей, для моїх нащадків?»

Тому головне тепер не мовчати, не стояти байдуже.

Тут потрібний логічний підхід до справи, беручи під увагу процеси в інших державах.

Ми за двомовність, тримовність, ми за тим, щоб люди вивчали різні мови, ми за тим, щоб в Україні ті, які не розмовляють українською мовою мали доступ до курсів вивчення української мови, щоб могли користуватися всіма послугами в державі на рівні, ми за тим, щоб всі які, не розуміють, мали доступ до перекладачів – і ми за тим, щоб Україна була серйозно сприйнята світом держава, щоб Україна гордилася своєю мовою, культурою, ми за тим, щоб Президент захищав Українську Конституцію, ми за тим, щоб влада бралася за всі елементи державобудівництва. Ми за тим, щоб Державною мовою була Українська.

Тому доля цієї та багатьох інших справах не в руках тих, хто при владі, а в руках виборців, громадян України – знову голос за ними.

Не стіймо байдужими до цієї справи. Не будьмо зневірені, а будьмо рішучі та принципові! Слово за народом!

Головне – не мовчати!

Published on 2 July 2012