Андронік КАРМЕЛЮК

Формачі історичної пам’яті

У Дніпропетровську 15-16 червня проходила всеукраїнська наукова конференція на загальну тему «Актуальні проблеми українського визвольного руху 1920-50их років».

У Дніпропетровську 15-16 червня проходила всеукраїнська наукова конференція на загальну тему «Актуальні проблеми українського визвольного руху 1920-50их років». Організаторами цього вдалого інтелектуального заходу виступили три науково-громадські інституції: Інститут суспільних досліджень (ІСД) під керівництвом к.і.н. В.Панченка та його заступника О.Репана, уже відомий й авторитетний Центр дослідження визвольного руху зі Львова під егідою голови Вченої ради ЦДВР В.В’ятровича та – мабуть, вперше в новітній історії аналогічних заходів – Всеукраїнський центр вивчення Голокосту «ТКУМА», енергійним директором якого виступає к.і.н Ігор Щупак.

Перед відкриттям конференції організатори провели для ЗМІ пресову конференцію, вона проходила в інформаційній агенції «Дніпро-пост», її тема: «Український визвольний рух і національне питання під час Другої світової війни». На ній відразу розставлено певні акценти, які також домінували на самій конференції: журналісти цікавилися проблемою «співжиття» деяких гострих питань із недавньої української та єврейської історії, як напр. ваганні в наданні Митрополитові А.Шепицькому звання «Праведника світу» за врятування численних євреїв від нацистських гонінь. Наукові організатори конференції запевняли, що усі ці питання, пройшовши через горнило джерельного історичного дослідження, стануть невід’ємними складовими історичної пам’яті українців, використовуючи європейські стандарти для формування нашої пам’яті, спільної для всіх громадян України. Ключовим чинником у цьому намаганні буде десовєтизація покаліченої комуністами пам’яті людей, які недавно ще жили у зниклій нині державі – СССР.

Обрання місцем проведення конференції Дніпропетровська – не випадкове. Адже, це місто на Дніпрі розташоване на території літописних Уличів, на перехресті історичних шляхів – із варяг у греки та з Європи в Азію; перед першим дніпровим порогом, за яким протягом кількох століть жила лицарська республіка, яка створила й «животворила» державницьку добу Козаччини. Зрештою, й нині Дніпропетровськ символізує два береги єдиної-соборної України, а тематика національно-визвольного руху у ХХ ст. охоплює всю територію нашої держави, вона не обмежується виключно західним регіоном. Численні доповіді, заслухані й обговорені на конференції, давали достатньо документальних доказів на підтвердження останньої тези.

Усеукраїнський характер конференції визначали, серед іншого, три чинники. Міста, з яких прибули учасники конференції, охоплюють всю країну: Львів, Луцьк, Тернопіль, Хмельницький, Київ, Кіровоград, Кривий Ріг, Дніпропетровськ і Запоріжжя. Структури, які організували даний захід і названі вище, мають виразно науково-громадський характер і вони охоплюють своєю програмою та членством теж усю територію країни. А третій «всеукраїнський» чинник конференції лежить у її назві – Український визвольний рух 1920-1950их років, що покриває всю територію України і навіть деякі терени, які нині відділено кордонами від нашої держави.

На конференцію зголосилися 22 доповідачі. Кілька видатних істориків (Ф.Турченко, І.Патриляк, М.Ковальчук) в останній хвилині не змогли приїхати до Дніпропетровська, але їхні доповіді увійдуть до наукового збірника разом з усіма іншими виступами у серії наукових видань львівського ЦДВР. Були високого наукового рівня виступи, але мали змогу виступати з вислідами своїх перших наукових дослідів також початкуючі історики й навіть студенти. На завершення наукової зустрічі навіть віддано данину футбольній тематиці, яка цими днями заполонила увагу не тільки всієї України, а й всієї Європи. Тому цікаво й доречно було заслухати запорізького студента В.Кушнерчука про тематику ОУН-УПА в культурі футбольних фанатів, зокрема, Львова, Києва, Дніпра, Запоріжжя й Донецька, та навіть й таврійського Сімферополя.

Позитивом конференції треба вважати, що самі виступи були короткі й до суті поставленої тематики, а більше часу виділено дискусії, з чого найбільше скористалися молодші за віком і стажем історики. Теми, які обрали предметом свого дослідження історики, це - Голодомор, селянські повстання, боротьба ОУН й УПА, яскраві постаті визвольного руху (Я.Стецько, О.Польовий, М.Прокоп, В.Галаса й М.Савчин) та інші аспекти життя в підпіллі та військової окупації.

Особливо інформативною була доповідь Людмили Гриневич, яка досліджує історію голодів у 20-30-их роках у завойованій большевиками Україні. Дослідниця стверджує, що знання про голод і Голодомор у нашій історії повністю ще не сформоване, тому що офіційна й червоною владою створена версія про Голодомор перевернула історію догори ногами, тому нині доводиться говорити про «перевернуту реальність», бо ідеологічно забамбулені історики говорять, що совєтська влада начебто була встановлена самими українцями, й вони свідомо замовчують факт перебування в Україні мільйонної червоної армії з родовитих росіян, які силою насаджували червону диктатуру й придушували селянські повстання. Дослідження голоду під большевиками в різні періоди, що їх проводить Людмила Гриневич , як напр. у 1928-29, 32-33 й 1935 роках, триває безупинно й має допомогти створити нову державну ідеологію України. Адже, як слушно підкреслює Владислав Гриневич, дослідник воєнної історії, саме Голодомор і 2-а Світова війна визначають суть національної пам’яті українців 21-го століття в європейському контексті.

Висвітленню національно-визвольного руху українців у польських та російських підручниках присвятив свій виступ Ігор Щупак. Тоді коли у польських підручниках, за його словами, український визвольний рух радше «характеризується, а не визначається», то в російських підручниках про нього взагалі не згадують, начебто його ніколи й не було, адже нині в Росії «імунітету перед брехнею» у підручниках про Україну немає. І.Щупак є сам плідним автором підручників з історії й він енергійний організатор Музею історії євреїв України та історії Голокосту в Дніпропетровську. Він закликав до активної співпраці для наповнення експонатів музею свідченнями про визвольну боротьбу і про трагедію Голокосту, де тисячі українців вже визнано «праведниками світу».

Голова Вченої ради ЦДВР В.В’ятрович доповідав не тільки на тему “Роль мас-медіа у висвітленні українсько-польської війни 1942-47 рр.», а й своїми фаховими порадами та критичними оцінками в дискусіях після доповідей молодших колег-істориків заохочував їх збагачувати своє знання й розширити методологічні підходи у вивченні історичних фактів. Він також привіз на конференцію сигнальні примірники найновішої публікації історика Івана Патриляка «‘Вставай і борись! Слухай і вір!’ Українське націоналістичне підпілля та повстанський рух 1939-1960 рр.», що стане новим словом в історіографії других Визвольних змагань українців у ХХ ст.

До речі, учасники конференції мали нагоду придбати цікаві видання, що їх презентували всі три співорганізатори в особі названих вгорі громадсько-наукових осередків, підкреслюємо – неурядових центрів: своєю науковою та видавничою діяльністю вони виповнюють ті лакуни, які існують в історичній сфері й які академічні установи досі неспроможні належно та достатньою мірою виповнити.

На конференції було представлено ще одну цікаву появу, а саме історико-економічну монографію к.і.н. Володимира Панченка «Економічна доктрина ОУН 1920-1950 років й політичних партій 1990-их років». У своїй черговій публікації на тему «економічного націоналізму» автор, проводячи паралельний аналіз документів, доводить, що пропонована на початку 1990-их років націоналістами ліберальна позиція побудови економіки національної держави (ринкова економіка з соціальною орієнтацією) майже не мала стосунку з економічною доктриною націоналістів 20-30-их років. Ця теза, щойно сформульована й опублікована, напевно ще стане предметом дискусії в наступні місяці й відповідно (ми так сподіваємося) динамічно вплине на формування економічних програм національно-демократичних партій в Україні.

Конференція істориків у Дніпропетровську проходила в часі, коли Церква згадує євангельську подію, як Ісус Христос, проповідуючи своє нове й революційне на ті часи релігійне й, в тому числі, соціальне вчення, нагодував тисячну масу зголоднілих слухачів чудесним помноженням трьох хлібин і двох рибин. Хотілося б побажати, щоб організатори конференції, яку ми коротко описали, також багатократно поширювали її наукові результати серед наукової громадськості України. Тим самим вони допоможуть відродити справжню історичну пам’ять українців та формувати її наново, базуючи її на очищеній і відновленій канві національної історії.

Published on 20 June 2012