Оксана Романенко

Розвіяний міф

Днями у Запоріжжі, де досі ставлять та відновлюють пам’ятники Сталіну, Космодем’янській, вийшла книга письменника із Сум, автора пригодницьких романів Аркадія Поважного «Сповідь партизана».

Днями у Запоріжжі, де досі ставлять та відновлюють пам’ятники Сталіну, Космодем’янській, вийшла книга письменника із Сум, автора пригодницьких романів Аркадія Поважного «Сповідь партизана». Ця книга показує новий, незвичний погляд на історію ковпаківського руху в Україні. Головний герой – Петро Голий, один із учасників «червоної партизанки», має доступ до секретних документів, до внутрішнього таємного життя комскладу і оповідає про бачене, про внутрішні настрої як свої, так і інших «темних янголів лісу». Партизани напивалися та чинили насильство над цивільним населенням, потерпілими часто ставали й товариші по зброї. А на «велику землю» (Москву) йшли фальшиві звіти про підірвані мости, виведену з ладу ворожу техніку, сотні загиблих німців.

Сумщину прийнято вважати столицею партизанського руху. Пам’ятаю у школі наш клас возили на екскурсію до Спадщанського лісу, показували землянки, музей, ми чули розповіді про «видатного земляка, командира партизанського загону Сидора Ковпака». Тому з дитинства складається враження-кліше про Ковпака як національного героя. Серед широкого загалу мало хто знає, наскільки він темна особистість. Газети називали його «українським батьком», але Ковпак не розмовляв, не читав та не писав українською. Побутувала думка, що він – циган. Неграмотний, грубий, мстивий – класичний тип совєтського активіста. Розмовна мова – суржик, матюки, комуністичний пафос. Особистого стилю та власної думки не мав. Путивляни бачили його частіше п’яним, ніж тверезим. Завжди зарослий, не голений, з гнилими залишками зубів та в брудному костюмі, схожий на зкапцанілого цигана. Та післявоєнна пропаганда обілила і навіть начепила на нього крила янгола.

Аркадій своєю книгою прагне розвінчати міф про «подвиги» партизанів, їх романтичний образ «совєтських месників», які зображуються на сторінках псевдо-історичних романів з метою нав’язування совєтської ідеології.

- Аркадію, яке ти ставив перед собою надзавдання, коли почав писати книгу?

- По-перше – деміфіологізація української історії. Ми досі користуємося історією, яку подали нам окупанти. А як говорили древні: «Щоби легше керувати окупованим народом, дайте йому потрібну історію». Ми те й маємо, починаючи аж із громадянської війни. Національні герої чи армія УНР, чи холодноярці, петлюрівці, усі мають негативний окрас і все тому, що ми досі «споживаємо» окупаційне чтиво. Нам намагаються нав’язати, що ми, українці, потенційні кріпаки, такі собі недоумкуваті, які не спроможні і кроку ступити без мудрої вказівки «старшого брата».

- Хто для тебе ковпаківці?

- Ковпаківці звичайні солдати, політизована темна маса. Інше питання хто для мене Ковпак, Медвєдєв, Бегма, Кривець. Головним чином це ті, хто під час Другої світової розпочали в Україні громадянську війну, які руками німецької адміністрації виконували сталінські плани знищення українського народу, виведення із нашого генофонду такої важливої тенденції, як дух воїна.

- Яким чином це здійснювалося?

- Зокрема провокаціями. Існував такий сталінський наказ 0428 від 17 листопада 1941, де значилося, що спецпідрозділи мають спалювати села, де буде просовуватися вороже військо, і головне виконавці мають бути вдягнені у трофейні уніформи вермахту і СС, про це згадується у книзі. За ковпаківцями ще й інші цинічні «витівки». Наприклад нікому не потрібний парад у Дубовичах, про який так пафосно згадували у цьому році сумські ЗМІ. Хіба Ковпак і штаб не знали, що за цю показуху постраждає мирне населення? Звісно знали і пішли на це свідомо. Результат – 25 загиблих селян, спалені хати.

- Приміток в кінці майже стільки ж, скільки тексту оповідання.

- Це для скептиків, щоби не списували на авторський вимисел і особисту упередженість. До того ж виноски читати не менш цікаво, ніж сам текст. Я вже розмістив твір на деяких літературних Інтернет-ресурсах, отримую відгуки. Люди пишуть, що по-іншому для себе відкрили образ Ковпака, воно й не дивно, бо образ ватажка червоних партизан добре сформував акторський талант Костянтина Степанкова у фільмі «Дума о Ковпаке», завдяки Степанкову Ковпак перетворився на такого собі молодцюватого чоловіка, мудрого, винахідливого. Однак, згідно спогадів очевидців, маємо зовсім протилежний портрет: барилкуватий неохайний дід, невіглас. Отже, моє «надзавдання» певним чином спрацьовує.

- А чому книга видана в Запоріжжі?

- Люди прочитали, сподобалося, опублікували. Це зайвий раз показує, що Запоріжжя свідомо чорнять через місцевих ренегатів, які за вказівками з Москви встановлюють пам’ятники негідникам.

Published on 8 June 2012