Ірина Кузьо

Слово і Діло

Вона «солов’їна», вона скарб нації, вона – місток, що поєднує минулі та прийдешні поколіннями…

Вона «солов’їна», вона скарб нації, вона – місток, що поєднує минулі та прийдешні поколіннями…Все це про українську мову. Та навряд чи ці красиві слова щось значать для тих політиків та громадських діячів, хто так любить ними кидатися на ліво та право в потрібний час і за потрібних політичних умов. Більше того, усіх цих поетичних образів ті, хто любить апелювати на мовному питанні, не розуміють. І навіть не всі знають, як пишеться саме слово – «солов’їна».

Та й «цур їм», як писав Кобзар. Радує те, що поруч із такими знаходяться ті, кому мовна ситуація в нашій державі справді болить. Поки на мітингах та акціях одні кричать за рідну мову, інші мовчки, без зайвих слів та розголосу, працюють, аби в Україні українську знали і нею спілкувалися. Ці люди роблять щось реальне, конкретне, відчутне не у вигляді скандалів та сюжетів у новинах. Вони засновують Центри української книги, пропагують українську культуру, постійно (і на цьому слові головний наголос) організовують приїзди в невелике провінційне місто сучасних українських прозаїків та поетів, громадських діячів та істориків…

Такий і Сергій Дмитрієв, який кілька років тому заснував у Херсоні Центр української книги «ЦУКОР». Заснував, бо сам хорошої книжки у місті купити не зміг. Тепер і він може, і тисячі херсонців. Так само, як і можна тепер регулярно спілкуватися з митцями слова, хто регулярно приїздить у Херсон. Але це ще не все. Важко навіть порахувати, скільки красивих, хороших книг роздав Центр дітям із дитячих будинків, притулків та шкіл-інтернатів. Просто так. Аби діти читали і знали мову, а відтак і любили її.

Почитайте про діяльність Центру української книги в блозі Сергія Пантюка (http://blogs.pravda.com.ua/authors/pantyuk/4ce4d9814a542/), або Станіслава Федорчука (http://fedorchuk.com.ua/2011/12/29/український-гуманітарний-простір-ру/).

Там все написано виважено і чітко: з фактами, цифрами і конкретними прикладами. А зараз лиш хочеться додати: ентузіазм – справа хороша. І Сергій Дмитрієв – справжній ентузіаст. Та, на жаль, такою валютою за оренду приміщення для Центру не розрахуєшся, і за купівлю книг така «монета» не згодиться.

Хотілося, аби ті, хто кричить, яка важлива рідна мова, хто на всі сторони розповідає про свою небайдужість до мовного питання, хоч якось допомогли Центру української книги. Не слів хочеться, а діла!

Published on 7 June 2012