Василь ГУМЕНЮК, м.Львів

Доля трагічна і щаслива. Встановлено імена невідомих

Величезний масив світлин УПА, що років 20 тому важко було навіть уявити, доступний нині для дослідників

Величезний масив світлин УПА, що років 20 тому важко було навіть уявити, доступний нині для дослідників, головною проблемою має питання ідентифікації зафіксованих там осіб – більшість з них залишається невідомою, чи фігурує під псевдонімами. Таким був той час: вступаючи до лав борців за волю України, кожен втрачав право на власне ім’я ба навіть поховання за християнським обрядом у випадку загибелі в ім’я ідеї, сформульованої як “здобудеш УССД або згинеш у боротьбі за неї”. Здавалось би, що кожен день не наближує пошуківців до вирішення цієї проблеми (закономірно відходять свідки тієї буремної пори), а навпаки – ускладнює її, але трапляються щасливі винятки. Про один із таких мова піде далі.

…Сюжет № 104 з відомого Яворівського архіву, де зафіксовані у військових одностроях симпатичні юнак та дівчина майже 10 років значився як “невідомі”. Незважаючи на численні публікації в періодиці (в т.ч. й “Шляху перемоги”) ніхто не зголошувався з опізнанням. Напрошувалося невтішне припущення: сфотографовані загинули і встановити їх імена вже неможливо.

Деякий час тому мені зателефонувала невідома. Жінка явно старшого віку, схвильованим голосом запитала: “Мені показали в одній книжці таку-то фотографію. Звідки вона у вас?” На мої пояснення співрозмовниця раптом заявила: “А ви знаєте, що на цім фото я?”

До села Тенетники у Галицькому районі Івано-Франківської області я не просто їхав, а буквально летів. Були, звичайно, сумніви, але коли мені назустріч вийшла зі своєї хати струнка сивочола жінка, розвіялися, немов вранішній туман: ВОНА!

…Михайлина Трач (дівоче прізвище Хомин) народилася 30 серпня 1929 року там же, де проживає й нині. Хата батьків розташована на окраїні, неподалік ліска, тому й недивно, що вона стала пунктом зв’язку для повстанців практично одразу після формування відділів УПА. Михайлину і її старшу сестру Янку залучили до виконання функцій зв’язкових. В час німецької окупації сюди навідувався двоюрідний брат сестер Іван Хомин – член ОУН, з с.Чагрів (нині – у Рогатинському районі). Михайлині він придумав псевдонім “Калина”, дівчина не заперечувала.

В червні 1944-го Тенетники і Чагрів зайняла червона армія. Іван Хомин загаявся з переходом у підпілля і його радянські мобілізували на фронт. Приблизно через півроку батьки отримали “похоронку”, а територія сіл періодично прочісувалася облавами у пошуках повстанців. Функції зв’язкової “Калина” виконувала дедалі рідше і була поза підозрінням. Минали роки нерівної боротьби.

Аж раптом у 1948-му Михайлина отримала листа із невиразною адресою відправлення: місто Коломия. Таким же був і поштовий штемпель на конверті. Зміст листа був типовим: невідомий писав, що Михайлина йому сподобалася і він бажав би завести з нею стосунки. Незвичайним був почерк: так писав лише її двоюрідний брат – Іван Хомин. Але ж він загинув!..

Листи від незнайомця приходили зрідка, але регулярно. В одному з них, нарешті, той прислав маленьке фото: у чоботях, галіфе та білій сорочці, з букетиком польових квітів у руках. Це був таки Іван. Михайлина зрозуміла: брат у підпіллі і хоче повідомити своїм, що живий.

А наприкінці травня 1949-го року до них прийшла невідома. “Я від Івана. Він просить “Калину” прийти до нього…” Мама лише запитала: “А це далеко? Коломия? Ну що ж , доню, іди…”

Було свято Вознесенія. 2 червня 1949-го. Посильна від Івана (назвалася Ганя) вела “Калину” потайними стежками в густому лісі. Поляна, поруч неї – потічок. Зовсім як у відомій пісні: там у лісі, на полянці, стояли повстанці… Було їх там багато – можливо навіть сотня. Ганя підійшла до ставного красеня, що віддавав команди могутнім голосом: “Друже сотенний, зі мною сестра “Чумака”. Через хвилину-другу Іван вийшов з гурту. Обнялися, розцілувалися. Розповів, що на території Чехословаччини їхня частина потрапила під ураганний артилерійський обстріл; з роти, мабуть, вижив він один. Повісив свого медальйона на убитого з розтрощеною головою і лісами рушив на схід. За Карпатами влився до загону сотенного “Хмари” і ось уже п’ятий рік воює у складі цього підвідділу. Поцікавився здоров’ям батьків, велів передавати їм вітання. Попередив, аби мовчали.

Підійшов сотенний. “Друже “Чумак”, гарна у тебе сестра! Де наш фотограф? Ага, це ж я!” – при цих словах “Хмара” відстібнув прип’яту до ременя кобуру й оперативно “організував” фотосесію. Спочатку фотографувалися в цивільному, потім “Чумак” одягнув однострій; хтось позичив “Калині” кітель і пілотку. Після цього відвів гостю в сторону і розпитав про справи підпілля в околицях Галича. Новини були сумні – боротьба, на думку “Калини” внаслідок облав і репресій поступово затухала. “Не треба втрачати віри! Правда і перемога – за нами!” – повстанський командир вимовив це вголос, аж луна пішла лісом і міцно потиснув обома руками плечі Михайлини. “Було у цьому жесті щось відчайдушне, і мій настрій змінився – кудись поділась тривога і непевність”– пригадує пані Михайлина.

Через кілька годин фотографії вже були готові. Дві з них – в цивільному – дали їй на пам’ять. “А оцю – ні. Звідки вона у вас?” – запитала моя співбесідниця. Я розповів, що плівки віднайдено закопаними в землі; там вони пролежали 47 років.

“Мій брат “Чумак” загинув 1952-го десь в околицях Коломиї. Місце його поховання невідоме. Мав 29 років. У Чагрові мешкає його дочка. Моя провідниця Ганя зі села Середній Березів була заарештована і засуджена на 25 років таборів. А мене лиха доля обминула. Живу в Тенетниках, виховала трьох дітей; старший син проживає і працює в столиці – золотоверхому Києві. Я рада, що Іван Хомин-“Чумак” повернувся до нас на багатьох повстанських світлинах!” – підсумувала колишня повстанська зв’язкова “Калина”.

Додам, що цими днями наведеному фото виповнюється 63 роки. Дата не кругла, але поважна. Ліченим повстанським світлинам пощастило на повну ідентифікацію: коли, ким і де зафіксовано сюжет, хто зображений на ньому, як склалася їх доля. Приклад цієї світлини надихає: пошуки слід вести, істина може бути віднайдена.

Published on 29 May 2012