Юлій Хвещук

Мовні маніпуляції

Щоразу перед виборами політики намагаються експлуатувати питання, які шкодять єдності українського народу та вносять розколи і замішання в суспільно-державний організм.

Щоразу перед виборами політики намагаються експлуатувати питання, які шкодять єдності українського народу та вносять розколи і замішання в суспільно-державний організм. Предметом політичних маніпуляцій стають мова, історія, релігія. Експерименти з Московським патріархатом для регіоналів виявилися не особливо вдалими – ані тамтешні попи, ані модний патріарх Гундяєв-«Кіріл» особливо зворушити українських виборців і збільшити їх кількість під біло-синіми прапорами не змогли. Паплюження української історії, націоналістів, галичан тощо Дмитром Табачником – теж. Нічого нового той придумати не зміг, окрім повторення спорохнявілих радянських штампів. Тільки учень виявився бездарним, тому хоча б наблизитися до ефекту своїх комуністичних попередників не зміг. Залишалася остання карта – мова. Маючи в голові сумні дані падіння власного рейтингу, регіонали схопилися за неї.

Напередодні розгляду законопроекту Колесніченка-Ківалова № 9073 «Про засади державної мовної політики», який, у випадку прийняття, перетворив би Україну ну федерацію мовних острівців, досвідчений та передбачливий Володимир Литвин вирішив підстрахуватися, зняти з себе відповідальність за його прийняття. Він виступив із істеричною заявою, у якій стверджував, що він робить для утвердження цивілізованої мовної політики більше, ніж може. А тих, хто ставить йому у провину включення до порядку денного законопроекту Колесніченка-Ківалова назвав циніками і провокаторами. Одразу ж пролунала відповідь ряду громадських організацій (Рух добровольців «Простір свободи», Громадський рух «Не будь байдужим!», Громадянський рух «Відсіч», Громадське об’єднання «Українська справа» та інші). Поцікавившись, які саме фракції підтримали на Погоджувальній раді рішення про внесення законопроекту до порядку денного, активісти нагадали також однозначно негативну оцінку цього документу різноманітними фахівцями. Так, у зверненні Академії наук вищої школи законопроект характеризується як «черговий антиукраїнський, антидержавний, а фактично антиконституційний акт, який спрямований на дискредитацію Української держави, загрожує національній безпеці та територіальній цілісності України». Верховний комісар ОБСЄ з питань національних меншин вважає, що проект «може розширити існуючий мовний поділ усередині країни» й «спровокувати сильну негативну реакцію» і «призведе до загострення напруженості». Навіть міністр фінансів Юрій Колобов виступив проти його прийняття, тому що його реалізація потребує великих видатків з державного бюджету (а кому ж, як не йому знати, що фінансувати ні соціальний популізм Януковича, ні «мовну реформу» просто немає чим). Апарат Верховної Ради згідно з Регламентом не повинен реєструвати проекти, які впливають на видатки бюджету і не супроводжуються розрахунками, звідки взяти гроші на ці видатки. Втім, він не лише зареєстрований, але й виноситься на голосування. Громадські активісти також підкреслили - кожен, хто підриває громадянський мир через «мовне питання», неминуче нестиме за це відповідальність. І вмити руки Литвинові не вдасться.

Здавалося, «регіонали» прорахували все правильно. Якщо опозиція вчинить, як звичайно, млявий опір – втратить підтримку ще частини виборців. Якщо поведеться агресивно – буде чергова яскрава ілюстрація для Східної України до тези «оранжеві екстремісти-бандерівці». Тому, знаючи абсолютну перевагу «регіоналів» в кількості голосів і чисельності парламентських бойовиків, опозиціонери мали б попротестувати, погукати і змиритися. З надією, що виборці вчергове їм пробачать невдачу. Як це вже бувало і з Харківськими угодами, і з законом про вибори, і різними кодексами. Опозиція ж звикла програвати, і просто математичною меншістю голосів, і, тим більш, у бійках. То для чого тоді починати заздалегідь програшну партію?

Однак спроба провести «мовну реформу» була зірвана і вилилася у запеклу бійку. Депутати від опозиції розштовхали «регіоналів» і зламали комп`ютери та мікрофони в президії парламенту. Найбільше потерпів представник БЮТ, генерал Микола Петрук, якому розбили голову. Проте сумарно найбільше дісталося співавторові законопроекту Вадиму Колесніченку. Ще в сесійній залі кілька опозиціонерів його відлупцювали, порвали сорочку. На виході з парламенту невідомий пікетувальник влучив в Колесніченка кросівком. А в прямому ефірі на телебаченні він «отримав» ще й від В’ячеслава Кириленка. Опозиційні депутати та громадські активісти, які зібралися під стінами Верховної Ради святкували невелику, але важливу психологічну перемогу.

Прикро, звичайно, що на захист української мови до парламенту прийшло у багато разів менше людей, аніж було тих, хто активно боровся із законопроектом в Інтернеті. Азарт віртуальної війни традиційно переважає над усвідомлення власного обов’язку встати з-за комп’ютера і вийти на вулицю. Тим не менше, впертість та вмотивована агресивність народних депутатів змусили «регіоналів» відступити. Навіть попри те, що опозиційне військо діяло без свого формального генерала – Арсенія Яценюка. Дійсно, не генеральська справа – в атаку ходити.

Але чи справді була перемога? Що змінилося, чому вперше «регіонали» не прийняли те рішення, яке хотіли? Розслабилися? Навряд чи, адже всім було зрозуміло, що мовне питання спричинило серйозне роздратування у суспільстві. І, хоч з-за комп’ютерів до Верховної Ради вийде невеличка частка невдоволених, але спротив буде і в сесійній залі, і поза нею. Отже, готуватися повинні були серйозно. Можливо, частина самих «регіоналів», а особливо «литвинівців», просто злякалися голосувати за такий антиукраїнський законопроект? Тому відступили перед опозицією свідомо, щоб не провалити голосування? Неймовірно. Завжди, коли влада (Янукович) вирішувала, що такий-то законопроект повинен бути прийнятий – його чемно приймали. З спротивом, чи без спротиву опозиції.

Дозволивши перенести питання мови з інформаційного простору до сесійної зали, Янукович керувався дуже прагматичним розрахунком (інше питання, чи це його власний план, що малоймовірно, чи когось з мудрих дорадників). По-перше, потрібно не дати Путіну заявити, що регіонали обдурили своїх російськомовних виборців (ось, ми законопроект внесли на розгляд), а в глибині душі мріяти, що він заявить щось на кшталт «а ось Юлія Тимошенко все б зробила краще» і однією фразою втопить «об’єднану опозицію». По-друге, для підвищення рейтингу влади і Партії регіонів потрібно узаконити російську мову, і, водночас, щоб не отримати масштабний громадський опір напередодні виборів – не узаконювати її. Здавалося б – протилежні речі, неможливо. Але все саме так і відбулося. Влада спробувала виконати свої обіцянки – опозиція завадила. Висновок: на наступних парламентських виборах необхідно назбирати ще більше бойових, енергійних регіоналів (або комуністів) до Верховної Ради, щоб нарешті забезпечити всі умови для процвітання «дискримінованої» російської мови.

Тому подяка кожному українцю, хто відчув обов’язок і знайшов можливість вийти на захист рідної мови. Натомість опозиції варто не тріумфувати з нагоди здобутої перемоги, якої насправді не було. А розповідати людям у Харкові і Донецьку, Луганську і Севастополі про те, як черговий раз їхні регіональні політики зімітували спробу виконати свої передвиборчі обіцянки. Пояснювати, як вони цинічно спекулюють на тій же ж самі російській мові. Обидві мови їм абсолютно байдужі, як і російська чи українська культура. Імітування «захисту російськості» слугує лише як засіб знову отримати наступну пачку депутатських мандатів задля продовження свого перебування при владі. Воно принципове тільки для купки відвертих москвофілів та українофобів на взірець Колєсніченка, Табачника, яких Янукович у потрібний момент випускає на арену. Всіх інших цікавить тільки влада і гроші. І саме цього їх, регіоналів, восени і потрібно позбавити. Як і можливості постійно маніпулювати мовним питанням.

Published on 28 May 2012