Ігор Галущак, Михайло Мусієнко

Війна і сир: Si vis pacem, para bellum

Минулого року одному з авторів довелось відвідати Москву, яку до того він не бачив багато років – не було якихось вагомих приводів, щоби прагнути до Білокам’яної.

Минулого року одному з авторів довелось відвідати Москву, яку до того він не бачив багато років – не було якихось вагомих приводів, щоби прагнути до Білокам’яної. Цього разу привід був – отримання диплому лауреата I Міжнародного журналістського конкурсу країн СНД. Кількаденні урочистості на щастя залишали чимало вільного часу, аби побачити наочно буденне життя сучасної Москви. Так ось – коли зайти там до звичайного супермаркету на кшталт нашого «Сільпо», чи «Рукавички», то створювалася враження, що ти рідну «неньку» й не полишав. Адже на полицях тамтешніх магазинів не бракувало продовольчих і горілчаних виробів більшості найвідоміших українських брендів. І щось було тоді не помітно, аби пересічних москвичів наші, приміром, тверді сири, чи вершкове масло, чимось не влаштовували, не кажучи вже про горілку.

Дорогою Клаузевіца

Проте на початку вже цього року Росспоживнагляд «відкрив» росіянам очі. Головсанітарлікар РФ Геннадій Онищенко, до речі - випускник Донецького медінституту, вочевидь з яничарською запопадливістю виконуючи настанову путінського уряду, наклав мораторій на постачання українських на російські терени. Виявляється, підступні «хохли» вже тривалий експортують туди неякісну й шкідливу для споживання сирно-молочну продукцію.

Загалом міждержавні торгівельні війни – явище не нове й досить поширене в світі. Перефразовуючи відомий вислів Карла фон Клаузевіца, видатного німецького військового теоретика, така «війна» є ніщо інше як продовження економічної конкуренції, іншими, себто протекціоністськими заходами держави. Але зазвичай у теперішньому глобалізованому світі уряди вдаються до подібних заходів, або, коли в результаті дешевого імпорту потерпає національний товаровиробник, чи коли певна закордонна продукція несе реальну загрозу здоров’ю громадян. Свіжий приклад – на початку березня палата представників Конгресу США переважною більшістю голосів прийняла проект закону про введення антидотаційних мит, що на стосуються китайських і в'єтнамських товарів на загальну суму близько $4 млрд. Під санкції пізніше можуть потрапити й імпортовані США з Китаю сонячні батареї й вишки для вітрових електростанцій. Цей захід дійсно йде в руслі проголошеної Обамою політики США щодо захисту інтересів місцевих виробників.

Натомість на просторі колишнього СРСР торгівельні конфлікти, на жаль, нерідко обумовлені причинами далекими й від економіки, й санітарії. Скажімо офіційною підставою вищезгаданої заборони стала нібито наявність в українських сирах надмірного вмісту пальмової олії, хоча свою чергу, в Держветслужбі України ці претензії назвали безпідставними. Тим часом основна складність ситуації, яка створилася внаслідок згаданих дій з боку Росії полягає в тому, що Україна щороку виробляє близько 205 тис. тон сирів, в той час як внутрішнє споживання в нас становить лише 120 тис. тон. Тому природно, що значна частина надлишкового сиру (60-70 тис. тон на рік) постачалася до нашої «стратегічної сусідки». Між тим виробництво твердих сирів у Росії складає лише 400 тис. тон, а споживається там 767 тис. тон, тому саме за рахунок імпорту українських, білоруських, німецьких, польських сирів тощо відбувається заміщення згаданої нестачі. Отже українська сирна «експансія» навряд чи насправді може зашкодити тамтешнім виробникам

Тепер, коли поставки українського сиру до Росії практично зупинилися, то нашим виробникам доведеться: знижувати ціну на свою продукцію; призупинити власне виробництво (доки не будуть реалізовані наявні запаси сиру); знижувати закупівельні ціни на молоко (вони вже стрімко впали з 2,80-2,90 до 2 грн. за літр). Таким чином, чималих збитків вже завдано не лише вітчизняним переробним підприємства, але й усьому молочному агросекторові України. За експертними оцінками, вони можуть скласти лише у цьому році понад 300 млн. дол. США. Так, чим все ж таки пояснити наразі поки ще тільки «сирну війну» між Україною та Росією? Причин тут декілька, але, зрозуміло, головна не та, на якій наголошують у Росспоживнагляді - надлишок пальмової олії в українських сирах. Адже навіть при «злісному» бажанні українських виробників зробити це технологічно досить складно, а тому невигідно.

Приміром, на думку екс-міністра закордонних справ України Володимира Огризка, ця «війна» є нічим іншим як «засобом тиску на Україну для того, щоб вона, як перший етап, вступила до Митного союзу, а як другий етап, втратила свою політичну і економічну незалежність». Зрештою аналітиками давно вже помічено, що й нинішня «сирна», й минулі «м’ясна», «цукрова», «трубна» й особливо «газова» війни Росії проти України, як правило, мають не технологічну й не економічну, а передусім політичну складову.

Хочеш миру – в Європу йди

Чи може Україна за таких умов протистояти означеного тиску?

По-перше, маємо якомога швидше просуватися до підписання Угоди про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС. Як зазначає той же Володимир Огризко, «до тих пір, поки в Москві не зрозуміють, що ми зробили остаточний вибір, вибір на користь Європейського союзу, на користь НАТО, на користь європейської цивілізації – ці всі війни будуть продовжуватися». По-друге, Україна повинна не припиняти пошук альтернативних ринків збуту тих же українських сирів та решти свого експорту зокрема, в Китаї, Монголії, Сінгапурі, Марокко, Туреччині, ОАЄ, Лівії, Єгипті, Грузії та Азербайджані.

Але то перспектива. А є кроки, котрі Київ мав би зробити «ще вчора». Оновлення давно вже потребує кадровий склад (в сенсі професійного рівня) всіх державних інституцій, які прямо чи опосередковано займаються питаннями зовнішньої торгівлі України - МЗС, Мінекономіки, Митної служби тощо. На жаль, за останні роки, під виглядом реформ, було завдано непоправної шкоди державному управлінню зовнішньою торгівлею. Ліквідовано Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків, а деякі зовнішньо-торгівельні підрозділи, які залишилися у складі Мінекономіки надзвичайно малочисельні. Закриті всі торгівельно-економічні місії, які працювали у складі посольств України за кордоном. Укрексімбанк, який свого часу було створено спеціально для підтримки експорту вітчизняних товаровиробників, займається виключно обслуговуванням зовнішніх боргів та вимушено надає завідомо неповернувані кредити на ЄВРО-2012 як, наприклад, місту Львів.

Таким чином, зовнішня торгівля, де створюється понад 50% ВВП нашої країни, залишилася в нас практично без руля й вітрил. У цій ситуації малоймовірно, що Україна зможе якісно готуватися та ефективно проводити переговори щодо захисту своїх інтересів на зовнішніх ринках, особливо у Росії, у якій залишився, чи до якої перебіг весь інтелектуальний потенціал у сфері ЗЕД колишнього СРСР. Тому не дивно, що нещодавно вирішувати питання у Москві щодо призупинення тої ж «сирної війни» поїхав… міністр аграрної політики і продовольства України, а не фахівці з питань зовнішньої торгівлі.

Хочеш миру, готуйся до війни (Si vis pacem, para bellum), казали древні. Тому, якщо не зробимо належних висновків, і надалі платитимемо, навіть, за безкоштовний сир в російській мишоловці. Своїм суверенітетом.

Published on 25 April 2012