Олег Вітвіцький

Український Великдень

Великдень – найголовніше Свято християн, Свято звільнення з неволі темряви і перемоги життя над смертю.

Великдень – найголовніше Свято християн, Свято звільнення з неволі темряви і перемоги життя над смертю. Розуміння значення і символіки цього Свята дають змогу глибше осягнути набутки української і загальносвітової культури. Через тисячі років нам відома до дрібниць історія біблійного народу завдяки образу Пасхи, Виходу з краю рабства. Детальний опис Виходу з року в рік передається наступним поколінням. Дітей навчають переживати цю подію так, ніби сталася вона за їхньої пам'яті. Бо це акт не так історичний, як духовний, що свого часу може відбутися з кожною особистістю, з кожним народом.

На українські терени традиція пошанування Христового Воскресіння прийшла на зламі першого тисячоліття нашої ери, разом із утвердженням на наших землях християнства. Звичаї, пов’язані зі Святом Великодня, які дійшли до нас з тих часів, зазнали значної трансформації від давньоязичеських обрядів до глибокого національно-духовного коріння, яке є одним зі складових елементів національної ідеї.

ХХ століття стало часом масштабного синтезу духовних та національних начал у святкуванні Великодня. Свій внесок у цей процес зробили представники як світської, так і духовної інтелігенції. На початку століття у Східній Галичині, яка на той період входила до складу Австро-Угорської імперії, особливу роль у процесі національного відродження відігравали греко-католицькі священики, які, фактично, формували національну свідомість серед населення. Їхня душпастирська діяльність в цьому напрямку дуже швидко принесла свої плоди. Коли на території Східної Галичини почали формуватись молодіжні патріотичні організації, а згодом, з початком першої світової війни, було створено Легіон Українських Січових Стрільців – питання національно-духовного відродження та об’єднання українства стало на перше місце.

Саме в часі воєнних дій, під час яких українці опинились по різних сторонах фронту і, фактично, були змушені воювати одні проти одних, вперше пролунала і зреалізувалась тема Українського Великодня. Українські солдати, які перебували у складі армій двох імперій – Австро-Угорської та Російської, на час святкування Пасхи домовились про припинення бойових дій та спільне святкування Христового Воскресіння. Такий крок, коли солдати ворожих армій разом сідають до святочного столу, не має аналогів як в українській, так і в світовій історії, особливо історії війн.

Короткий період української незалежності (1917-21 рр.), незважаючи на складну військову, суспільно-політичну та культурну ситуацію, приніс в українські національно-духовні традиції багато нових тенденцій, адже він надав їм державницьку базу. В українській свідомості відбувся остаточний перелом – розуміння, за словами Шевченка, своєї хати, своєї правди і своєї волі.

В атмосфері широкого захоплення в Галичині подвигами Українських Січових Стрільців і глибокої народної шани до їх пам´яті виникло чимало великодніх обрядових пісень – гаївок. Змістово «стрілецькі» гаївки були тісно пов´язані з Великодньою гаївковою традицією. Водночас, у них співалося і про поминання полеглих стрільців, прикрашання їхніх могил, розділення з ними радості Xристового Воскресіння в дусі традиції народного великоднього поминання померлих на цвинтарі.

Загалом, після поразки національної революції, на території Східної Галичини почало формуватись покоління нових борців за волю, яке з часом, під вмілим керівництвом полковника Євгена Коновальця, стало основою для створення Організації Українських Націоналістів. Це молоде покоління розпочало творення постреволюційних українських культів таких, як, наприклад «Культ Героїв», «Культ могил» та інших, які тісно переплітались з церковними традиціями українства. Так, скажімо на час «Зелених Свят» склалась традиція пошанування стрілецьких могил. Слід зазначити, що більшість представників греко-католицького духовенства схвально ставились до таких ініціатив молодих патріотів, незважаючи на те, що стосунки між УГКЦ та УВО, а згодом ОУН складались не просто. Позитивно реагував на нові національно-духовні традиції український загал. Українці охоче долучались до пропам’ятних акцій, беручи участь у панахидах, освяченнях хрестів та народних зібраннях.

З початком радянсько-німецької війни тема Українського Великодня зазвучала по новому. Організація Українських Націоналістів, яка стала чи не єдиним форпостом українства, використовуючи великоднє привітання, запропонувала нове гасло – «Христос Воскрес! Воскресне Україна!». Це гасло стало активно використовуватись в українській революційній пропаганді. Його часто розміщували у друкованих матеріалах ОУН: листівках, зверненнях, брошурах. Одночасно це гасло можна зустріти і на так званих «повстанських грошах» - бофонах, якими визвольний рух розраховувався з тими, хто підтримував боротьбу проти окупантів. Взагалі, діяльність Української Повстанської Армії також базувалась на глибоких національно-духовних традиціях. В лавах УПА боролись військові капелани, а покровителькою повстанців була Богородиця-Покрова. В архівах УПА збереглись документи та фотографії святкування різних релігійних свят, в тому числі і Великодня. Зокрема, фотографії демонструють якими були повстанські святкові столи, підтверджують тісний зв’язок українського підпілля із мирним населенням, яке підтримувало вояків УПА святочними гостинцями та традиційними великодніми стравами.

Та й «Присягу вояка УПА» повстанці вперше приймали на Великдень 1943 року в лісах Рівненщини. Урочиста церемонія відбулася ввечері біля великої ватри. Їй передували великодня сповідь та причастя вояків, святкове Богослужіння. Присягали партизани на хресті та Євангелії за текстом присяги армії Української Народної Республіки 1917-1920 рр. Церемонію проводив священик, а святкову промову виголосив перший командир Української Повстанської Армії Дмитро Клячківський-"Клим Савур". Тоді присягу склало більше п'ятисот повстанців.

Після закінчення війни та проходження по західноукраїнських землях радянської каральної системи, що призвело до масових арештів українських патріотів та ліквідації УГКЦ, сформувалось середовище політв’язнів, які перебували на засланні у радянських концтаборах та були повністю позбавлені зв’язків з рідним краєм. Тим не менше, самоорганізовуючись в нелегких таборових умовах, українці пильно плекали власні національно-духовні традиції та обряди. Особливо це стосувалось великодньої тематики. Саморобні вітальні листівки, таборові писанки, вишиті рушнички, як правило, об’єднували пасхальну символіку та тематику визвольної боротьби.

Така національна великодня спадщина дійшла до наших днів. Непохитна віра українців у Воскресіння Христове, у відродження української державності варте глибокої поваги та шани. Тому, незважаючи на усі проблеми нашої молодої країни, ми також повинні твердо вірити в у перемогу Світла над темрявою, Правди над лукавством, Добра над злом. Справжній Український Великдень таки настане, привітавши нас золотим пасхальним передзвоном: «Христос Воскрес! Воскресла Україна!»

Published on 10 April 2012