Аскольд С. Лозинський

Радянський випускник

Відповідь міністра закордонних справ України Грищенка, на відкритий лист п’яти міністрів закордонних справ Європейського Союзу, була парадигмою, яка нагадує радянську дипломатію.

Відповідь міністра закордонних справ України Грищенка, на відкритий лист п’яти міністрів закордонних справ Європейського Союзу, була парадигмою, яка нагадує радянську дипломатію. Звичайно це було забавно, тому що це було настільки кричущим! Нічого дивного. Адже Грищенко наслідує Сергія Лаврова, міністра закордонних справ Росії, і вони є випускниками однієї школи.

Найцікавіша заява, мабуть, у вступі, де Грищенко каже: “Мені важливі факти, а не оцінки”. Потім він представляє п’ять спотворень, перекручує, як старий радянський апаратник, і пропонує їх, як дипломатичний докір своїм зовнішнім колегам. Провівши багато часу на Заході, Грищенко звичайно не вірить, що хтось купиться на цю маячню, але тим не менш, його розпирає від самовдоволення, тому що думає, що він вищий своїх недоброзичливців.

Далі Грищенко стверджує, що Україна „прихильником європейських цінностей”, але пропонує не факти, а свою оцінку, що Україна «не скочується , а крокує до повної інтеграції.” Різниця між скочуванням і крокуванням може бути лише питанням сприйняття. Потім він пропонує, як доказ прогресу, завершення торішніх переговорів з ЄС, замовчуючи при цьому, що в минулому році нічого не було парафовано, підписано або ратифікувано тільки тому, що Україна не змогла виконати свою частину роботи.

Він згадує про “масштабні реформи проведені в Україні”, але не дає прикладів і, звичайно ж, ніяких доказів. Тоді, можливо, зрозумівши, що він повинен представити хоч якусь статистику, він повторює найпопулярніше перебільшення режиму Януковича, що український ВВП зріс на 5% в 2011 році. Насправді ця цифра становила 4,5%, але навіть це було ілюзорним, оскільки ВВП України впав так стрімко, що навіть при 4,5% зростання ВВП в минулому році не вдалося досягти його рівня 2008 року.

Урок тут полягає в тому, що якщо ваш ВВП істотно нижче межі, в якийсь момент він повинен зрости. Крім того, навіть це недавнє зростання є результатом незначного глобального економічного зросту, при якому Україна змогла продати більше своїх природних ресурсів в інші країни, чия економіка покращилася. Це “зростання”, звичайно, не відноситься до розумної економічної політики режиму Януковича.

Спотворення і перекручення потім поступаються зарозумілості, коли Грищенко порівнює переслідування Тимошенко та Луценко і переслідування корумпованих чиновників в інших країнах. Його аргументація базується на тому, що судові рішення повинні бути дотримані. Це міркування було б правильне, звичайно, якщо припустити, що в Україні є незалежна судова система. Жоден західний експерт, який спостерігав за цими двома судовими процесами не визнав, що процеси були справедливими. Як адвокат, який мав можливість стежити за ходом процесу над Тимошенко на протязі 3 годин, можу сказати, що я ніколи в житті не бачив такої пародії на суд. Не існувало необхідності в прокурорах, тому що суддя взяв на себе цю роль. Міжнародне засудження цих процесів була одностайне і однозначне.

Грищенко приходить до висновку: „У 2010 році президент Янукович прийшов до влади після перемоги над Тимошенко чесно і справедливо. Президентські вибори були повсюдно визнані як такі, що відповідають міжнародним стандартам. Тільки одна Тимошенко не визнала результатів виборів.” Навіть це твердження може бути оскаржене. В якості міжнародного спостерігача на виборах 2010 року, я прийшов до висновку, що вибори були затьмарені залякуванням та корупцією, які присутні в бідному, розвиваючому суспільстві. ОБСЄ направила контингент не українсько-, навіть, не російсько-мовних спостерігачів, які відвідали в цілому 6-7% виборчих дільниць і безвідповідально протягом 24 годин оголосили літеплі оцінки, які режим Януковича використовував знову і знову. Багато неурядових організацій, які проводили моніторинг, прийшли до висновку, що вибори були затьмарені залякуванням виборців у їхньому повсякденному житті і корупцією (гроші, робочі місця) виборчої комісії. Крім того, навіть більше людей голосували проти Януковича, ніж за нього.

У будь-якому випадку, результати виборів тут ні до чого, так як вони не дозволяють Януковичу вести себе як бандиту після приходу до влади. Більш цікавим, ніж заява Грищенка, є те, що він замовчує. Він нічого не каже про місцеві вибори 2011 року, вже проведені режимом Януковича, котрими той зміцнив свою владу. Вибори 2011 року були засуджені міжнародним співтовариством.

Урок тут такий – режим Януковича, як режим Путіна в Росії, не грає за міжнародними демократичними нормам і принципам. Обидва режими відчувають себе досить впевнено, зі старими радянськими апаратниками біля керма своїх міністерств закордонних справ, що вони можуть обдурити більшу частину міжнародного співтовариства час від часу, або деяку частину міжнародного співтовариства в більшості випадків, і в той же час, вони можуть пограти мязами в домашніх умовах.

Published on 28 March 2012