Віра ШПИЛЬОВА для "Україна Incognita"

Вийти за рамки цехового кола

Якщо хтось переконує, що архіви відкривати не варто, бо це може призвести до соціального збурення

Якщо хтось переконує, що архіви відкривати не варто, бо це може призвести до соціального збурення, то такій людині слід поїздити Україною разом із істориком та публіцистом Володимиром В’ятровичем, який нині презентує в містах та містечках свою книгу "Історія з грифом "Секретно" (спільне виданням Центру досліджень визвольного руху та Мистецької агенції "Наш Формат"), написану на основі документів архіву СБУ.

Охочий на заборони побачив би, до прикладу, як у Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка понад три з половиною сотні студентів без жодної принуки, затамувавши подих, ловили кожне слово дослідника та задавали йому десятки болючих питань щодо минулого й майбутнього України. Вони ще до зустрічі скачали його книги в Інтернеті, що не зашкодило молоді масово розкуповувати друковану версію нарисів про діяльність таємних органів і табірної системи СРСР-ГУЛАГу, боротьбу українського визвольного руху на сході й заході країни, причини Чорнобильської трагедії, інформаційні війни ХХ століття, відчайдушні спроби чекістів врятувати Союз… Нове покоління прагне знати правду. Старше також – у Кам’янці це підтвердила багатолюдна вечірня зустріч автора з подільською інтелігенцією.

«Коли хтось хоче фальсифікувати якийсь документ, він починає з того, що закриває архіви», – зауважує В’ятрович. Усього два роки він очолював архів СБУ, за цей час провівши розсекречення архівів радянської спецслужби від ЧК до КГБ. Історика, за його словами, вразила сукупність фактів та масштаб того, що приховувалося – тисячі й тисячі фактів. Усі вони можуть стати надзвичайно цінними уроками для українців. Автор «Історії» дає «рецепт»: лише пізнавши минуле, можна позбутися його тягаря, краще швидка ампутація, ніж довге пиляння.

Але комусь дуже не хочеться, щоб ми вчилися, осмислюючи неприкрашену, несфальсифіковану історію, знали наших героїв. «Нічого насправді в законодавчому плані не змінилося, – наголошує науковець. – Змінилася лише політична ситуація й нинішня влада намагається знаходити різні суперечності в законодавстві, аби заборонити доступ до інформації. Але ми маємо на неї право. Тим більше, що вона несе лише історичну цінність».

В’ятрович зізнається: «Я почував себе людиною, котра дуже хоче пити, але водночас задовольнити спрагу не може, бо всюди море. Часу, щоб самому працювати над документами, не було. Треба було відкривати архіви. За два дні до мого звільнення з посади російські спецслужби вже знали про це. Одне з російських видань ще тоді назвало мене екс-директором архіву СБУ», - ділиться Володимир В’ятрович.

Те, що він нині має час, – великий плюс. Услід за «Історією з грифом «Секретно» автор обіцяє нові книги. Без перебільшення, такі видання розходяться зі швидкістю кулі, яка вбиває безпам’ятство. В’ятрович твердо переконаний: саме такі книги нині найбільше потрібні. За короткий час «Чорного Ворона» Василя Шкляра розкуплено понад 120 тисяч примірників. «Історія», відзначена премією імені Василя Стуса, теж переживає вже третє видання.

На запитання читачів автор розповів, що навмисне написав книгу науково-популярну, белетристичну. У Кам’янці-Подільському він закликав українських істориків, які наразі пишуть «історію для істориків», «вийти за рамки свого цехового кола та виконати свою найважливішу місію». Адже народ очікує викладення правдивої історії саме в доступному науково-популярному форматі, яка формує світогляд суспільства. «Ми таких книг ще маємо обмаль, а росіяни – валом. Американська історіографія теж дуже легко читається, а їхні історичні факультети підпорядковані департаментам мистецтв.»

Розчарованим та зневіреним Володимир В’ятрович заявив: «Оптимізм будується на наших знаннях історії. Якщо ми пережили XX століття, то й сьогодні приречені на перемогу.»

Published on 23 March 2012