Юлій Хвещук

Тігіпко вже не «сильний»

Епопея «посилення» Партії регіонів завершилася.

Епопея «посилення» Партії регіонів завершилася. 17 березня 332 делегати закритого з’їзду «Сильної України» ухвалили рішення про припинення діяльності власної партії шляхом її ліквідації (саморозпуску). Членам партії рекомендовано вступати до ПР, депутатам місцевих рад – погодити об’єднання з фракціями та депутатськими групами «регіоналів».

Паралельно і Партія регіонів зібралася на свій 13 з’їзд, щоб гостинно прийняти в свої обійми «силовиків». Разом із Сергієм Тігіпком участь у його «роботі» взяли 8 делегатів від партії «Сильна Україна».

З’їзд розпочали з оголошення вітальних телеграм – їх надіслали такі поважні партії, як «Нур Отан» (Казахстан), «Новий Азербайджан», «Процвітаюча Вірменія», Партія справедливості та прогресу Туреччини. Особливо зворушливо пролунали теплі слова від генерального секретаря Комуністичної партії Китаю – Ху Цзиньтао. Попри сподівання регіоналів, відмовчалися соціалісти Європарламенту, які минулого року уклали з ними угоду про співпрацю.

Після духовно присутнього Ху Цзиньтао слухали особисту промову двічі шефа Януковича (як почесного голови та президента). В авторів його промов – відверта творча криза. Ну не личить вкотре скаржитися, в якому поганому стані йому дісталась країна від попередньої влади, і повідомляти про єдиний успіх - долання проблем, успадкованих від Ющенко та Тимошенко. При цьому, виявляється, влада повсюди застосує «нові» підходи до проблем у країні, зокрема, вже діє нова регіональна політика, нова промислова політика і навіть нова позаблокова зовнішня політика. Щоправда, прозвучало й дещо з претензією на щирість, відвертість. Янукович визнав, що «в суспільстві посилюються сумніви щодо наших дій». І закликав прискорити реформування та водночас наголосив, що «люди не повинні потерпати від реформ». Але потім повідомив, що вибори мають пройти у чесній боротьбі. Отже, Партія регіонів не братиме у них участь, чи як?

Вже не почесний, а чинний голова ПР Микола Азаров вирішив скористатися досвідом Юлії Тимошенко, і промову голови партії перетворити на бліденьку рекламу очолюваного ним уряду. З малозрозумілими цифрами, сумнівними фактами і навіть популістськими дорученнями просто зі сцени. Чи то крісло прем’єра кожному паморочить голову, хто туди сідає, чи то просто Азаров потайки вважає рекламний досвід своєї попередниці і головного ворога свого господаря найуспішнішими. Зрештою, залежно, з ким порівнювати.

Нарешті наступила черга і «живого приводу» регіоналівського рандеву. Делегати одноголосно підтримали пропозицію про обрання Сергія Тігіпка членом Партії регіонів, а пізніше – заступником голови партії та членом політради партії.

Тігіпко у своїй промові виглядав набагато цікавішим за попередників. До того ж, говорив він не про власних «попередників», а про ті зміни, яких потребує держава та вже «його» Партія регіонів. Говорив впевнено, як «свій»: «кожен член Партії регіонів повинен знати: якщо він буде працювати на інтереси України, він зможе опинитися за цією трибуною», «ми приходимо в Партію регіонів, щоб збільшити демократію і дискусію». І підсумував: «Сильну Україну ефективніше будувати з Партією регіонів. Тому ми тут з вами». Звичайно ж, дозволив собі і критичне зауваження на адресу офіційного «цапа-відбувайла» Табачника (не згадуючи прізвище): «У гуманітарній сфері неприпустимі різкі рішення. Закрити школу - справа нехитра. А побудувати поряд кращу - з комп’ютерним класом, далі - шкільний автобус, дорогу до цієї школи... Це - правильний підхід!» Завершивши свою промову, Тігіпко перевів подих і отримав із рук Азарова членський квиток і букет троянд.

Далі промовляв почесний гість, голова Верховної Ради. Володимир Литвин ще раніше зізнався з телеекрану, що його Народна партія не збирається йти слідом «Сильної України». Мовляв, ідеологічні розбіжності. ПР і «СУ» більш інтернаціональні, тому й єднаються. А от в його партії більш «національні позиції». Тому й цього разу дозволив собі відверто порозважатися з партійців, які не стануть «однопартійцями». Розсипавшись у компліментах стосовно небувалого рівня консолідації влади на рівні президент - Верховна Рада - Кабінет міністрів, одразу ж єхидно зауважив: «Але й результати мають бути на порядок вищими. Сьогодні вже маємо таку практику, що не встиг уряд внести законопроект у Верховну Раду, а Верховна Рада його вже прийняла!». Далі знову пірнув у нейтральний словесний потік, і зненацька випірнув на хвилі «класової боротьби»: «Ми сповідуємо класовий принцип: якщо ти не зі мною, то ти мій ворог, і тебе треба знищити». А наприкінці вже ритуально вшанував увагою Табачника, політкоректно закликавши Партію регіонів поставити на місце людей, «які виключно зневажливо, постійно і систематично оцінюють ті чи інші регіони України, тих чи інших людей».

До речі, більшість промовців – головуючий на з’їзді перший заступник голови ПР Володимир Рибак, голова ПР (прем’єр-міністр) Азаров, голова парламентської фракції ПР Єфремов, сумський та дніпропетровський «губернатори» Юрій Чмир з Олександром Вілкулом – промовляли саме «регіональною», російською мовою. З інших цікавинок – хіба що присутність Раїси Богатирьової, яку чотири роки тому вигнали з партії. Проте подив і невдоволення багатьох делегатів залишилися невисловленими – Януковичу видніше, куди запрошувати протеже Ахметова.

Після завершення з’їзду Азаров зі своїм двічі заступником Тігіпком (і в уряді, і в партії) подалися на брифінг. Прикрі журналісти мучили його каверзними запитаннями: чи є у нього чи його сина власність у Австрії (Азаров порадив журналістам цікавитися діями та ініціативами уряду), чи не боїться він, що Тігіпко його «підсидить» (Азаров відмовився відповідати на «провокаційне» питання, додавши «нас не вдасться зіштовхнути лобами», заявив, коли буде потрібно, він піде). І справді, пішов з брифінгу. Тігіпко, натомість, скористався можливістю краще себе подати на тлі старого, втомленого бійця, і ще довший час спілкувався з присутніми. З’ясувалося, що він не проти очолити Партію регіонів (грайливо додавши, що такий шанс повинен бути у кожного молодого, як і він, члена партії), але навряд чи це трапиться до виборів.

Подейкують, що Тігіпка на роль нового обличчя регіоналів вирішила спробувати група Сергія Льовочкіна. За першою версією, втративши надію протягнути Юрія Бойка на пост прем’єра, вони погоджуються, щоб Азаров досидів там до виборів, отримав депутатський мандат і подався у парламент на пенсію. А далі – час Тігіпка. За іншою версією, Льовочкін хоче протиставити Тігіпка Клюєву, просунути на начальника виборчого штабу ПР, а потім – просто списати на нього всі невдачі виборчої кампанії і прогнати спільно з Азаровим із уряду. Звільнивши місце для ближчого для себе Хорошковського.

А для чого все самому Тігіпкові? Адже зрозуміло, що тягнуть його «посилювати» регіоналів не з добра, а з біди. Він прагне влади – в державі і в партії, яка його до цієї влади приведе. Йому байдужа «Сильна Україна» - важлива лише його «Власна Україна». Тому він і вимагав належних партійних еполетів в Партії регіонів, очевидно – збереження віце-прем’єрства, а також, як кажуть – посад заступників голів облдержадміністрацій для 15 своїх однопартійців. Принаймні, перші ознаки виконання регіоналами домовленостей є. Тігіпко – заступник Азарова ще й по партії. Напередодні, 15 березня голова Житомирської обласної організації тоді все ще існуючої «Сильної України» Ярослав Долгих став заступником голови місцевої облдержадміністрації, а наступного дня, 16 березня, Андрій Моченков (очільник «силовиків» Харківщини) - заступником «губернатора» Добкіна.

Залишається питання виборчого штабу. Регіонали це питання не розглядали, а Азаров повідомив, що партія визначиться з керівником виборчого штабу протягом трьох наступних місяців. Зрештою, напередодні від цієї посади публічно відмежовувалися всі – Клюєв, Єфремов, Тігіпко (мовляв, ще на навіть не член ПР). Кожен розуміє, що керівник виборчого штабу - це публічна особа, вирішувати організаційні питання та, головне, фінансові, будуть інші персони. Водночас, саме він буде нести відповідальність за результат. А феєричної перемоги ніхто не очікує. Роль «цапа-відбувайла» (такого собі Табачника-2), який неминуче перетвориться на «офірного», нікому, в тому числі Тігіпкові не імпонує.

Та все це триватиме лише до того моменту, доки визначиться сам Янукович – кому що довірити. І тоді назве керівника штабу, цю неминучу жертву виборчої кампанії, якій доведеться відповідати за урядову політику, президентські інтелектуальні перлини, корупцію та кримінальні злочини регіоналів. А відповідати доведеться.

Published on 19 March 2012