Віктор Рог

Творець воєнної доктрини, оборонець Срібної Землі

Згадаймо сьогодні одного з тих, чий життєвий чин, творча спадщина і кров, пролита в обороні Срібної Землі, заслуговують на вічну пам`ять і вдячність нащадків.

“…Коли вже нема розумного виходу з тяжкого положення, то теба вміти вмерти по геройськи, щоб така смерть була джерелом сили для молодих поколінь”.
М.Колодзінський

Згадаймо сьогодні одного з тих, чий життєвий чин, творча спадщина і кров, пролита в обороні Срібної Землі, заслуговують на вічну пам`ять і вдячність нащадків. Михайло Колодзінський був одним з тих діячів, котрі на початку минулого століття виразно розуміли необхідність українського війська для здобуття і оборони власної державності, розробляли його концепцію і ставали його зародком. Було би неправильно в матеріалі про Колодзінського оминути його творчий доробок, його багатогранну публіцистичну та наукову спадщину, яка є складовою “золотого фонду” української націоналістичної думки. Варто згадати його праці “Полковник Іван Богун”, “Воєнне значення і стратегічне положення Закарпаття”, “Боротьба італійців за незалежність і соборність”, “Партизанська війна”, і, звичайно ж “Українська воєнна доктрина” в трьох частинах, яку він писав в 1935-37 роках. Нажаль далеко не увесь творчий доробок Колодзінського сьогодні дійшов до рук дослідників, що вже й казати про те, що він зовсім невідомий читачеві. Тож вважаємо за доречне активізувати старання дослідників та видавців у напрямку пошуку та популяризації творчого спадку Колодзінського.

«На потребу організувати українську армію ставив полк. М.Колодзінський якнайсильніший натиск за увесь час своєї організаційної роботи. Бувши сам по крові вояком, що поблажливо, а то й легковажно ставився до невояків, майбутній полк. «Гузар» завжди звертав увагу, що справжнє державне відродження нерозривно зв'язане з приявністю й діянням осередку військової сили, і підносив державотворче значення Запорізької Січі, роль Міхновського й вартість лицарських чеснот», писали автори передмови до першого видання першої частини «Української воєнної доктрини» в 1940 році. Слід зазначити, що до нас, нажаль, дійшла лише ця перша, історично-політична частина, а дві інших, в яких автор подає з погляду воєнної географії розгляд кордонів України та обговорює стратегію нашої визвольної війни, вважаються втраченими.

«Від часу, коли в Україні згинув останній воїн бувшої української армії, потекло багато води Дністром, Тисою, Дніпром, Доном і Волгою. Нові часи, нові світогляди, нові пристрасті жадають від нас величезної праці. Не треба лякатися того вулкану, що тепер кипить в Україні. Треба станути в кратері самого вулкану, щоб вибух підніс нас догори й ми могли обняти своїм поглядом, своїми планами, своєю воєнною доктриною цілу стихію. Наша воєнна доктрина мусить бути достосована до тієї вулканічної стихії. Ми не можемо стояти збоку, творити якусь там галицьку чи кубанську армії, снувати плани, які більше надаються для доброго партизанського ватажка, як для армії, і дозволити, щоб вулканічна стихія вибуху націоналістичного повстання розбилася на атоми, а не щоб спрямувалася в одне спільне русло, як це було за часів французької революції, або як це вміли перевести московські большевики», - наголошував Колодзінський у творі «Українська воєнна доктрина».

Михайло Колодзінський народився 26 липня 1902 року в селі Поточиська Городенківського повіту на Івано-Франківщині в римо-католицькій українській родині, але не релігія, а кров та виховання визначили національну свідомість та життєвий шлях юнака. Навчався в Городенці, в Коломиї, з юних років став членом Української Військової Організації. Маючи потяг і здібності до військової справи, а також з метою здобути необхідний військовий вишкіл відбуває службу в польській армії, де закінчив старшинську школу з добрими успіхами.

Після звільнення з війська, Михайло вступає на правничий факультет львівського університету, де навчається п`ять років, але слід зазначити, що в цей період він проходить також інші “університети”, так би мовити, “правничу практику”, оскільки за час навчання був п`ять разів заарештований польською поліцією за революційну діяльність в лавах УВО-ОУН і просидів у в`язниці на Бригідках майже три роки.

“Колодзінський – людина скромна й незвичайно солідна. В поведінці був завжди чемний і ввічливий, хоч ненадто мовний. Радше слухав, що інші говорять. Визначався сильною волею і великою витривалістю. Коли брався за якусь справу, доводив її солідно і до кінця. Був спокійний, зрівноваженої вдачі. Був педантно обов`язковий і завжди дотримував обіцянок”, – так характеризували Михайла друзі.

Після виходу з ув`язнення влітку 1933 року Колодзінський змушений був перейти в глибоке підпілля і за рішенням Крайової Екзекутиви Організації Українських Націоналістів виїздить за кордон в розпорядження Проводу.

В еміграції нелегально проживає під різними прізвищами в Італії, Німеччині, Голландії, Чехословаччині, Австрії, продовжує військові студії, зокрема в Мілані проходить вишкіл, а згодом і сам проводить заняття з партизанської тактики в таборі хорватських усташів, де заприязнився з їх поглавніком Анте Павелічем.

В Голландії завершує військовий вишкіл у полковника Володимира Колосовського, котрий високо оцінив неабиякі здібності свого учня, але, як би не затишно жилося за кордоном, душею і серцем Михайло линув до рідної України.

І нарешті, на пропозицію військового референта Проводу Українських Націоналістів генерала Миколи Капустянського і шефа Військового Штабу ОУН генерала Віктора Курмановича Колодзінський 19 січня 1939 року прибуває до Хусту – столиці автономної Карпатської України і очолює Генеральний Штаб “Карпатської Січі”.

15 березня 1939 року в Хусті соймом Карпатської України ухвалено основний закон, згідно з яким проголошено постання незалежної Карпатської України на чолі з президентом отцем Августином Волошиним.

В надзвичайно складних умовах, загрожені з усіх боків захланними на чужі землі сусідами, за відсутності будь-якої зовнішньої підтримки, творці Карпатоукраїнської державності наважились на героїчну оборону своєї честі, своєї незалежності, збройно протиставившись коричневій чумі, яка заливала Європу, своєю гарячою кров`ю вписавши золоту сторінку в історію України.

“…То був непростий час для полковника Михайла Колодзінського: прибувши одним з перших на Закарпаття, він одразу ж розпочав здійснення мрії свого життя – формування боєздатної української армії, що була б готова протистояти будь-якому загарбникові українських земель. Разом з такими непохитними українськими вояками-націоналістами як Дмитро Климпуш – комендант Головної Команди “Карпатської Січі”, Степан Росоха – зв`язковий старшина з урядом Карпатської України, поручник “Щука” – Роман Шухевич – член Крайового Проводу ОУН, поручник Зенон Коссак-Тарнавський – один з провідних військових діячів ОУН, Колодзінський збирає навколо себе й інших активістів Організації – відданих нації та обізнаних з воєнною справою молодих українців… Маючи мінімальну кількість зброї, вояки СІЧІ починають нерівну боротьбу з бандами мадярських та польських терористів, що здійснюють щоденні напади на села та міста Карпатської України в надії посіяти страх і відчай, зневіру і неприязнь щодо української влади”, – пише Яків Мостепан.

На початку березня Гітлер і Муссоліні дали санкцію фашистській Угорщині на окупацію Карпатської України, нонсенсом вважав її існування й комуністичний диктатор Сталін.

Ввечері 15 березня представник мадярського уряду в ультимативній формі передав Августину Волошину вимогу капітулювати і без спротиву передати Закарпаття Мадярщині. На вимогу капітуляції з боку німецького консула Гофмана полковник Колодзінський відповів словами, які назавжди увійшли в історію: “В лексиконі українського націоналіста немає відповідника для означення терміну “капітуляція”. Сильніший ворог може перемогти нас в бою, але поставити на коліна – ніколи!” …І були бої, був мужній спротив, був героїзм, були жертви…

Полковник Колодзінський, після тяжких боїв з переважаючими силами ворога, разом з Коссаком та кількома іншими січовиками прямували до Солотвини, плануючи нову тактику боротьби – партизанську війну, щоби невеликими відділами винищувати ворогів, завдавати окупантам дошкульних ударів. Але цим планам де дано було здійснитися. В суботу 18 березня по дорозі з Горішньої до Середньої Апші Колодзінський з групою товаришів потрапили в полон. В соляній копальні над Тисою біля Солотвини Михайло Колодзінський (“Кум”, “Мішко”, “Бурун”, “Гузар”), Зенон Коссак (“Тарнавський”) та їх товариші були розстріляні без суду і слідства. Так загинув видатний український військовик, чільний діяч ОУН полковник Колодзінський, залишивши для нас свій безсмертний чин, праці з ділянки військової стратегії і наказ віддати всі сили в обороні рідного краю.

Завершити хочу словами з передмови до першого видання “Української воєнної доктрини”, котрі стали пророчими: “І коли засніжені Карпатські гори сплили українською кров`ю, встала нова легенда – Легенда Красного Поля, тих Крут Закарпатських, що Хусту-столиці, що нашого права до влади над Тисою боронили. Смерть нових наших Крутянців з Красного Поля покличе зміну варти над берегами Тиси, стає вже сьогодні новим “джерелом сили” бойової для “молодих поколінь”.

Published on 15 March 2012