Юлій Хвещук

Естонія: замість підвищення зарплат – російська мова?

Сучасна Естонія може похвалитися тим, що не має державного боргу.

Сучасна Естонія може похвалитися тим, що не має державного боргу. Але це не означає, що в країні не існує економічних та соціальних проблем. Зрештою, кожна людина хоче жити краще. Не є винятком й естонські вчителі. Вони вирішили оголосити тижневий страйк, щоб отримувати вищу заробітну платню (зараз вона становить 600 євро). Школи формально працюють, але у більшості з них уроки або скорочені, або взагалі не проводяться. Водночас зажадали підвищення платні і працівники дитячих садків.

Міністр фінансів Юрген Лігі одразу підкреслив, що професія вчителя в Естонії оплачується зовсім не найнижче. Натомість, міністр освіти Яак Аавіксоо пообіцяв підвищити мінімальну ставку зарплати до 700 євро, проте з наступного року. Адже гроші ще потрібно знайти, тобто, зекономити. Для цього продовжити загальмовану шкільну реформу (йдеться, зокрема, про тимчасове зменшення витрат на шкільні місця через скорочення народжуваності). Можна збільшити кількість учнів у класах, можна використовувати кошти ЄС для навчання вчителів, зменшити високу вартість підручників. А вивільнені кошти тоді можна спрямувати на підвищення вчительської зарплати. У питанні дитячих садків справа ще простіша – ними опікуються органи місцевого самоврядування, вони ж визначають і розмір зарплат. А як ці місцеві органи розпоряджаються власними бюджетами – окреме питання до кожного з них.

До пояснень представників влади долучилися і окремі політики, вільніші у своїх висловлюваннях. Так, депутат Рійгікогу (естонського парламенту), націоналіст Тиніс Кийв нагадав, що сталося з тими європейськими країнами, які в кредит, коштом майбутніх поколінь, будували власний добробут у сьогоденні. Нагадав, що гроші для бюджетників народжуються в економіці, з виробництва та експорту, у вигляді сплачених податків. Додавши, що ці гроші «не ростуть на деревах і їх не привозять поїздом з Росії».

Та запальні профспілкові лідери загаласували про те, що обіцяне підвищення платні є недостатнім. Адже, згідно з прогнозом міністерства фінансів, в 2013 році середня місячна зарплата досягне 918 євро, а це означає, що запропоновані 700 євро становитимуть лише 76 відсотків від середньої по країні. І що до страйку спонукають не тільки низькі зарплати, це ще й протест проти зведеного до мінімуму престижу працівника освіти, проти понаднормової роботи та існуючої організації праці педагогів. Уряд повинен відмовитися від своєї нахабної поведінки і вступити в діалог (з профспілками).

Ідея страйкування сподобалася також іншим громадянам Естонії – вимоги освітян підтримали власним страйком залізничники та водії громадського транспорту. Крім цього, вони протестують проти внесення змін до закону про колективний договір, який, на думку вже їхніх профспілок, ущемляє права робітників на користь роботодавців.

Знову ж, бажання покращити свій добробут як у вчителя, так і транспортника є зрозумілою. А такі солідарні виступи можна навіть поставити у приклад для України (коли переважно окремо воюють за свої соціальні права шахтарі та робітники заводів, окремо – чорнобильці, обережно протестують освітяни, і намагається зберегти політичну цноту студентська молодь). Та в Естонії освітян несподівано підтримала місцева влада Таллінна і Нарви. 8 березня в Таллінні пройшов мітинг на підтримку страйку освітян і проти запланованих поправок до закону по колективному трудовому договорі. Зібралися близько 300 осіб, з них половина - столичні чиновники. Послухавши представників місцевої влади та профспілок, через 45 хвилин після початку заходу люди почали потихеньку покидати захід.

Така дія зрозуміла – солідаризуватися з вчителями проти урядової політики, щоб відвернути увагу від питання, як же ж з грошима для дитсадків з місцевих бюджетів? Але це ще не все. Місцева влада Таллінна і Нарви, які підтримали страйк, несподівано політизували його, принагідно піднявши питання, звичайно ж, російської мови в освіті. Вони оголосили про намір звернутися до суду з позовом проти держави, щоб отримати право продовжувати давати гімназійну освіту російською мовою (зараз державна освіта повністю переходить на естонську). Наприклад, Нарву в суді представлятиме особисто голова міських зборів Олександр Єфімов.

Керівник відділу загальної освіти міністерства освіти і науки Ірене Кяосаар була змушена пояснити, що проведена ретельна перевірка по кожній школі, більшість з них самі запевняли, що готові перейти на викладання естонською мовою. На підставі висновків міністерства уряд і прийняв рішення – винятків не буде. В країні існує єдина система освіти і немає жодної серйозної причини, чому слід було б відкласти десь перехід на естономовне навчання. Навпаки, в інтересах учнів є вільне володіння естонською мовою, і, відповідно - присутність в естонському інформаційному просторі та здатність брати участь у суспільному житті. У той же час учням гарантовано вивчення російської мови як рідної.

Натомість Нарва і Таллінн пообіцяли створити приватну російськомовну школу, де не підуть ні на які поступки в частині мови навчання. В столиці одразу прийнято рішення про перетворення муніципальної школи на «Талліннський Ліннамяеський російський ліцей». Естонський союз учнівських представництв вдарив на сполох. По-перше, на зміну статусу школи необхідні згода вчителів і батьків, однак їхньою думкою ніхто не поцікавився. По-друге, такий підхід до створення приватної школи ніяк не сприяє зближенню російської та естонської громад, а рішення базується на бажанні діючої місцевої влади зібрати голоси російськомовних виборців.

Ось так – почалося з підвищення платні вчителям, закінчилося спекулюванням російською мовою задля власних чиновницьких інтересів і на радість та втіху Москві. До болю в серці нагадує українське сьогодення. Тільки естонці мають національний уряд та парламент. І свої соціальні питання вони вирішать, і мову захистять, і окремих політичних спекулянтів у місцевому самоврядуванні з часом позбудуться. А українці мають шанс обрати, для початку, національний парламент.

Published on 9 March 2012